Американці шукають вихід зі складної ситуації з допомогою Україні: варіанти надання озброєння та фінансів ще є. Інтерв’ю з Огризком

Питання української допомоги від США поки так і не вирішено. Американські політики продовжують свої внутрішні розбірки, а більшість з них не зважають на те, що Україна – у складній ситуації.

Спробувати пояснити, що чекає на Європу та увесь цивілізований світ у разі путінської перемоги в Україні, прагнутиме канцлер Німеччини Олаф Шольц, який завітав до США.

Чи зможуть Сполучені Штати вирішити внутрішні проблеми та продовжити допомагати Україні? Своїми думками щодо цього в ексклюзивному інтерв’ю для OBOZ.UA поділився ексміністр закордонних справ України Володимир Огризко.

– Візит Шольца до Штатів відбуватиметься на тлі все більших проблем щодо підтримки України з боку США. Конгрес гальмує багатомільярдний пакет допомоги. Канцлер заявив, що Німеччина та ЄС все ще не можуть самотужки забезпечувати військові потреби ЗСУ. Саме тому військова підтримка України буде однією з головних тем візиту. На це натякає і те, що окрім зустрічі із законодавцями США та президентом, Шольц буде розмовляти і з керівниками американських компаній ВПК.

– Головна мета візиту очевидна – обговорення теми допомоги Україні на тлі невирішених проблем у США на цьому напрямку. Напевне, що Шольц буде намагатися пояснити – самостійно Європейський Союз не зможе допомагати Україні, як того потребує нинішня ситуація. Так, він буде звертатися до усіх сторін цього процесу у Штатах, зокрема і до Конгресу, на який, на мій погляд, вже мало надії. Чи вдасться німецькому канцлеру їх переконати? Думаю, що навряд. У діях більшої частини Конгресу, особливо її протрампівської частини, не йдеться про якісь сенси. Це виключно війна за внутрішньопартійні інтереси. Трамп сьогодні діє надзвичайно агресивно, прямим текстом погрожуючи конгресменам та сенаторам, аби було заблоковано українське питання. На жаль, вони слухаються його через низку причин. До них вже приїздив генсек НАТО Столтенберг, але все також було марно. Це не діє на Трампа та його команду. Зараз у них кардинально інші цілі – рік виборів, коли досить часто все стає догори дригом і здоровий глузд відходить на другий план. Тому візит, звичайно, потрібний та важливий, але за нинішніх обставин навряд принесе якісь конкретні результати.

– Планувався ще один знаковий для України візит – Путін збирався до президента Туреччини Ердогана. Зустріч перенесли буцімто через те, що сторони не знайшли порозуміння з низки важливих питань. Якщо подивитися, то останнім часом між цими "друзями" дійсно щось відбувається, адже Туреччина нарешті погодила членство Швеції у НАТО, чого Кремль дуже не хотів. Після цього американці розблокували вже запит турків на придбання F-16, а ще турецькі банки, реагуючи на санкції Штатів, з початку січня блокують платежі з Росії, що нарешті впливає на паралельний імпорт.

– Це дійсно так. Зважаючи на той факт, що і кремлівський, і турецький режими не є демократичними, вони все ж мають певну спільну основу для діалогу. При цьому треба враховувати декілька факторів. Основний з них – Туреччина є членом НАТО. Вона пов’язана з Альянсом і, звісно, Ердогану набагато вигідніше натискати на натовську "педаль" і відпускати російську. Фактично у певний проміжок часу він використав Путіна, аби досягти своїх інтересів. Зокрема, аби знову налагодити з американцями військову співпрацю, яка дещо забуксувала, після придбання у тієї ж Росії комплексів С-400. Адже щоб не пропонувала Росія, її продукція на порядок гірша від американської. Саме тому турецький президент сьогодні дистанціюється від Кремля. Це банальна східна політика і торгівля, яка полягає лише у власній вигоді.

Стосовно перенесення візиту, цей процес має комплекс нюансів. Здається, з основних питань таки дійсно немає згоди. Окрім того, є невдоволення Кремля тим фактом, що Туреччина вчинила за останній час щодо Росії. Ердоган фактично допоміг налагодити зерновий коридор без участі РФ, і на сьогодні постачання української продукції на світовий ринок значно зросли. Найбільше сторони не змогли домовитися щодо газового питання. Путін марить якимось турецьким газовим хабом, який, вірогідно, не спрацьовує. Тому, зважаючи на все це, на сьогодні не було з чим їхати та про що конкретно говорити. Це ще у традиціях російської дипломатії – за крок до чогось взяти і відступити, сказавши, що ми ще подумаємо. Також це ще одне підтвердження того, що Путіну дедалі складніше говорити навіть із тими, з ким у нього ніби є якісь відносини.

– Через труднощі з погодженням допомоги Україні у Вашингтоні обговорюють інші схеми підтримки. У США розглядають можливість, за якої європейські країни будуть платити за американську зброю та відправлення її Україні. Ще один варіант – продовження практики, коли треті країни, які не бажають постачати зброю напряму, передають її Вашингтону, який компенсує передачу озброєнь вже з американських арсеналів. На ваш погляд, чи дієві такі схеми для України?

– Дуже прикро, що питання української допомоги залежить від внутрішніх протиріч у Штатах. На мій погляд, такі схеми можливі, зважаючи на реалії з питанням допомоги у Конгресі. Навряд це буде швидко та просто, але приклади Південної Кореї, Греції та Еквадору, які передають своє озброєння радянських часів Україні за схожими схемами, свідчать, що робота Білим домом ведеться.

Проте Україна сьогодні потребує значно більших фінансів, аби ефективно протистояти російській агресії. На Заході це розуміють, тому серед країн Європейського Союзу та G7 триває процес, який би дозволив Україні отримати потрібні кошти. Один із дієвих напрямків – передача заморожених російських активів, це буде дуже позитивним розвитком подій як для України, так і для наших партнерів.

Саме такий крок реально допоміг би Україні та зменшив внутрішньо-політичний тиск з боку республіканців, які вже тривалий час спекулюють на темі української допомоги, заявляючи, що треба шукати інші джерела фінансування, а не витрачати гроші американських платників податків. Тепер важливо, аби різні юридичні аспекти вдалося владнати якомога швидше. Думаю, найближчим часом важливі для України рішення будуть ухвалені.