Блог | Відповідь на українофобію – не полонофобія, а сильна українська держава
Будьте першими у курсі головного — підпишіться на Новини на OBOZ.UA у Google
У будь-якій країні завжди існуватиме ризик, що до українця поставляться як до чужого, як до мігранта, як до людини, яку можна принизити чи переслідувати. Нічого нового в цьому немає. З подібним стикаються представники багатьох народів, коли живуть поза межами своєї держави.
Свого часу однією з фундаментальних ідей створення Держави Ізраїль було саме те, що євреї повинні мати власну державу, здатну їх захистити.
Але Ізраїль не обмежився боротьбою з антисемітизмом у світі. Він створив умови для алії – повернення євреїв до своєї держави. Для тих, хто повертається, існують механізми адаптації, вивчення мови, соціальної підтримки, працевлаштування та інтеграції в суспільство.
Що маємо робити ми, українці?
Як захистити мільйони українських воєнних біженців? Як підтримати українську діаспору? Як не забути про українців, які поколіннями живуть за межами сучасних кордонів України, на землях, де народилися вони, їхні батьки й діди?
Саме тому свого часу я подав законопроєкт про демографічну політику, в якому запропонував механізми такої державної політики. Але законопроєкт досі не ухвалений.
Набагато простіше створювати в українському суспільстві антипольський хайп.
Ось, наприклад, дві публікації в Telegram-каналах, які фактично трактують одну й ту саму подію.
В одній – "поляки жорстоко побили українців", у коментарях уже пишуть мало не про поламані руки.
В іншій версії – п’яний поляк, сплутавши двох поляків з українцями, влаштував із ними бійку.
Погодьтеся, це зовсім різні історії.
Але сама можливість подібного конфлікту, безумовно, свідчить про те, що проблема неприязні до українців існує і на неї не можна заплющувати очі.
Чи означає це, що антиукраїнськими стали настрої всього польського суспільства? Ні.
Поляки продовжують підтримувати Україну та українців. Польський бізнес зацікавлений у праці українців. Польські органи місцевого самоврядування – як, наприклад, у Сопоті – ухвалюють заяви проти українофобії та на захист українців. Польська держава і поліція повинні розслідувати кожен злочин, скоєний проти українців, а ми маємо цього від них вимагати.
Але цього замало.
Головне питання – що маємо робити ми самі?
Ми повинні будувати сильну українську державу, яка покаже і давній українській діаспорі, і нинішнім воєнним біженцям: ця держава існує, зокрема, для того, щоб вас захищати.
Якщо українця не вдається захистити там, де він сьогодні перебуває, він повинен знати: Україна чекає на нього.
Що, повернувшись, він отримає можливість знайти житло і роботу, соціальну підтримку, а за потреби – курси української мови та допомогу в адаптації до українського суспільства.
Українська держава повинна дбати про українців у всьому світі. Сьогодні, на жаль, системної державної політики такого масштабу ми не маємо.
Найбільшим гарантом того, що така Україна взагалі матиме майбутнє, залишаються Збройні Сили України. Бо саме вони сьогодні захищають і нашу державу, і українців.
А якою має бути наша політика щодо інших держав?
Прагматичною.
Ми повинні виходити з українських національних інтересів.
Чи вигідно Україні сьогодні сваритися з Польщею?
Нам мало війни Росії проти України та постійної загрози нашим чорноморським портам?
Ми хочемо поставити під загрозу західні маршрути, якими йдуть зброя, товари та гуманітарна допомога і якими пересуваються мільйони наших громадян?
Ми хочемо отримати ще одного противника всередині Європейського Союзу і НАТО – замість держави, яка підтримує Україну?
Звичайно, ні.
Україна зацікавлена у Польщі-другові. У Польщі-партнері. У максимально добрих українсько-польських відносинах.
Це аж ніяк не означає, що ми повинні мовчати про злочини проти українців. Навпаки – кожного українця потрібно захищати, а від польської держави вимагати чесного розслідування кожного випадку насильства чи дискримінації.
Ми повинні підтримувати тих поляків, політиків, громадських діячів і органи місцевого самоврядування, які виступають проти українофобії. І робити все можливе, щоб у Польщі не перемагали політичні сили та настрої, побудовані на ненависті до українців, бо розпалювання ворожнечі між поляками й українцями об’єктивно працює на користь Росії.
Але саме тому ми не повинні відповідати на українофобію полонофобією.
Нашою відповіддю на антиукраїнську істерію не може бути антипольська істерія.
Нашою відповіддю має бути сильна українська держава, яка захищає своїх людей у всьому світі, створює умови для їхнього повернення додому і водночас прагматично будує союзи з тими державами, від яких залежить наша безпека.
І Польща серед таких держав – одна з найважливіших.
Україні потрібна сильна Польща-друг. Польщі потрібна сильна Україна-друг.
А найбільше нашої взаємної ненависті потребує Росія.
Не варто робити їй такого подарунка.
