"50 днів" Трампа для Путіна мають єдине пояснення. Інтерв’ю з Безсмертним

Обіцянки президента США Дональда Трампа надати Україні новітнє американське озброєння та запровадити проти Москви та її партнерів вторинні мита, якщо за 50 днів не буде перемир'я, – явна зміна риторики американського президента щодо диктатора РФ Володимира Путіна. Однак спостерігачі зазначають: в основі стратегії залишається звична тактика затягування – гучні заяви, за якими не завжди відбуваються рішучі дії. За грізними промовами Трампа на адресу Росії стоять вагання та відсутність деталей. Експерти сумніваються у правдивості погроз Трампа про "дієві та болючі мита" для торгових партнерів Росії, якщо Володимир Путін не погодиться на припинення вогню протягом 50 днів. Такий підхід дає Кремлю стратегічну перевагу: час для зміцнення позицій, тиску на Європу та військового зближення з Китаєм та Північною Кореєю.

Відео дня

При цьому треба розуміти, що поворот президента США щодо України – це в основному реакція на байдужість Путіна до спроб укласти мирну угоду, а отже, будь-якої миті ситуація може знову змінитися. Все це призводить до кількох питань: чи перейде Трамп до дій, коли завершиться 50-денний термін, який він відвів Путіну у прагненні змусити Москву закінчити війну? Загалом останні рішення та заяви Трампа несуть у собі надію чи небезпеку для України?

Своїми думками щодо цього та інших актуальних питань в ексклюзивному інтерв’ю OBOZ.UA поділився український дипломат і політик Роман Безсмертний.

– Дональд Трамп та його заяви щодо Росії, Путіна, України і знаменита фраза про "50 днів". Власне, на чию користь час? І як розвиватиметься ситуація? З одного боку, всі відзначають, що риторика Трампа щодо Путіна змінилася – він нарешті, так би мовити, "дістав" президента США. З іншого – поки що дуже мало конкретики щодо подальшого тиску, якщо він узагалі буде. Заяви сиплються одна за одною. Генеральний секретар НАТО Марк Рютте зазначає, "якби я був Володимиром Путіним сьогодні, я переглянув би свою позицію і став серйозніше ставитися до переговорів щодо України". Давайте поговоримо про ці заяви – і, головне, чи буде на 51-й день щось справді цікаве?

– Я б одразу розділив усе це на дві частини: сірий інформаційний шум – убік, а те, що дійсно в стадії реалізації, – давайте розкладемо. Почнемо з цифри, яка для нас має першорядне значення, – Patriot. Бо це про нашу безпеку: протиповітряну, протиракетну, а відповідно – державну.

Станом на сьогодні: німці виділили кошти на дві батареї – це реальний процес, так звана норвезька група – ще чотири батареї. До неї входять Нідерланди, Швеція, Фінляндія, Велика Британія, Данія. Тобто разом – шість батарей. Рішення ухвалено, механізм працює. Саме з цим і їздив Марк Рютте до Пентагону. І тут важливо: названі суми – 10 мільярдів – повністю збігаються з вартістю цього пакета. Внутрішня вартість однієї батареї – 1 мільярд, зовнішня – хтось каже 2,2, хтось – 1,8. Але це та сама загальна цифра, про яку ми говоримо. Частина з цих шести батарей буде взята з резервів НАТО на території Європи. І це принципово: не німецькі, не британські, а саме з натовських складів.

– Тобто ті самі склади, які довго вважали недоторканними?

– Так. І тепер за них відповідає новий командувач об'єднаних сил НАТО Алексус Гринкевич. Він, до речі, уповноважений самим Дональдом Трампом ухвалювати рішення щодо цих питань. І ще одна важлива фігура – Кіт Келлог. Це, так би мовити, "очі та вуха" Трампа: він моніторить, інформує і формує зворотний зв’язок. Що ж до тієї гучної цифри "17 батарей" – то це або Трамп щось не так почув, або його команда. Реально йдеться саме про шість. І ще один важливий нюанс: мова саме про батареї – тобто пускові установки. Не про ракети. І ось тут вступає у гру україно-німецький спільний проєкт, який уже на фінішній прямій – перша партія ракет очікується наприкінці цього місяця або на початку наступного. Крім цього, існують ще й так звані президентські повноваження. І от саме за ними Трамп підписав рішення про виділення 500 мільйонів. Це – боєприпаси калібру 155 мм, техніка, комплекси протидії "шахедам" і спеціальні калібри патронів. Це все в межах прямих президентських програм. Вашингтон наразі не планує звертатися до Конгресу щодо нових пакетів. Основний розрахунок – через механізм НАТО. І це важливо. Бо навіть раніше закупівлі теж проходили через НАТО, просто тихіше. Зараз у Вісбадені (Німеччина) посилено групу, яка відповідає за логістику, перевірку, моніторинг, контроль і звітність. Тобто – все серйозно й технологічно.

– І все ж – наскільки це відрізняється від того, що було за Байдена, та чи отримаємо далекобійні ракети?

– Формально – майже не відрізняється. Хіба що вдосконалено структуру. Щодо ракет – ATACMS, JASSM, "Томагавки" – реалістично говорити тільки про ATACMS із дальністю до 180 км. Інше – поки лише в інформаційному просторі. Про далекобійні комплекси – це радше інформаційний пресинг адміністрації Трампа на російське керівництво.

– А цей витік про нібито розмову Трампа з Зеленським – мовляв, чому не б'єте по Москві чи Петербургу?

– Коли я вперше почув це, то одразу сказав: це перевірка. У розмовах партнери іноді тестують одне одного. Трамп, безумовно, розумів, що ця фраза "випливе". Й українська сторона мала відповісти: ми б’ємо по законних військових цілях. Якщо вони в Москві – будемо бити. А тепер подивіться, як швидко він сам зреагував: уже наступного дня заявив, що по Москві бити не треба – там люди. Тобто типова інформаційна гра.

– Але все ж таки натяк Путіну?

– Саме так. Але диктатор цього не дізнається, бо живе в окремій реальності. Це скоріше страшилка для росіян: мовляв, Трамп "не проти", і якщо що – Москву можуть зачепити. Але сам Путін не реагуватиме. Він навіть не дізнається про ці заяви. Якщо тільки йому спеціально не принесуть текст і не скажуть, що треба відповісти. Але впливати на нього такими "піджарками" – це ілюзія. Людина, яка так думає, просто не розуміє, що має справу із клінічним параноїком.

– Що може бути на 51-й день, на який натякає сенатор Грем, мовляв, "якщо Путіну цікаво, що станеться, я б порадив йому звернутися до влади Ірану". Ви поділяєте його думку, що з цього моменту щось дуже цікаве може початися?

– 50 днів – це рівно стільки, скільки тривають канікули Конгресу. Це не більше й не менше. Саме стільки потрібно, щоб знову зібралася Палата представників. І Трамп, власне, цим і користується – трошки пригальмував процес. Чому? Бо йдеться про санкційний закон, який зараз активно обговорюється. І, скажімо прямо, думки про нього – діаметрально протилежні. Один табір кричить, що це фактично дві ядерні війни одночасно, при чому не тільки для Росії. Це зачіпає і Китай, і Індію – з якими Трамп, до речі, начебто щойно порозумівся. А тепер – знову санкційні "гойдалки". А інші кажуть: ну й що? Напишуть цифри, помахають папером – а реалізація? Це ж усе умовно. І тут, чесно кажучи, стає очевидно: Трамп цю тему використовує радше як інструмент для створення загальної істерії. Лякалки для преси.

– Здається, у США та Європи все ж існують ще важелі, які можна використати проти Росії.

– Якщо говорити по суті, то існує купа цілком дієвих санкційних механізмів, які реально можуть дотиснути Росію. Наприклад, SWIFT. На цей момент, навіть якщо буде реалізовано 18-й пакет санкцій, відключеними залишаються тільки близько півтора десятка банків. А решта працюють собі спокійно. Інше питання – "сірий" нафтовий флот, який спокійно транспортує російську нафту через Балтійське море. Перевантаження йде в нейтральних водах, потім – на звичайні танкери, які вже "легально" везуть нафту далі. Це всі бачать. Усі знають. Але вдають, що це щось складне й непомітне. А між іншим – це 47% доходів бюджету РФ. Або візьмемо дисципліну дотримання санкцій. Її практично немає. Особливо – з боку країн Центральної Азії, тієї ж Індії. А європейці? Всі чудово бачать, що в дронах, крилатих і навіть балістичних ракетах – мікросхеми або тайванського, або європейського походження. Китайські – не годяться. Їхнє "друге покоління" – для чайників або дитячих іграшок. Я, звісно, трохи перебільшую, але лише трохи – щоб передати суть. Якщо поставити китайську мікросхему в ракету – вона стрілятиме, дай Боже, не в інший бік. Усі розуміють: така зброя працює лише на мікросхемах 4-го або 5-го покоління. А це – або Тайвань, або Європа, або США. Інших варіантів просто не існує.

– Як ви вважаєте: наскільки вистачить Трампу оцього антипутінського запалу? Бо ж, наприклад, The Atlantic, посилаючись на джерела в Білому домі, пише, що Трамп посилює тиск не через симпатії до України – і, звісно, не до Зеленського. Він просто ображений. А помиритися, як ми знаємо, він може миттєво. Його заяви – то Путін поганий, то Путін сильний. Росія – не гарно поводиться, але водночас "економічно цікава". Видно, що йому некомфортно тиснути на Росію. От чи вистачить у нього стійкості, щоб справді вплинути на Путіна і змусити бодай подумати про припинення війни?

– Я скажу простіше. Цей лист у New York Post – він свою справу зробив. Так, був резонанс. Але справжній удар, який припер Трампа до стіни, – це розмова з Меланією. Розумієте, в політиці є такі моменти, коли тобі здається, що ти вже майже на рівні з Богом. А потім тебе б’є не опозиція, не ЗМІ, не Путін, а твоя дружина. І коли тобі вже й New York Post натякає: "Путін розуміє лише силу. Якщо ти не покажеш її – він буде з тебе глузувати", – а потім ще й Меланія каже щось на кшталт: "Поки ти там граєшся в лідера вільного світу, Путін тобою підлогу миє", – от тоді ти і згадуєш, що ти – не всемогутній. В їхній комунікації є щось таке, через що вони обидва не можуть переступити. Подивіться: з Москви щось коментує Лавров, озивається Пєсков, бурмоче Медведєв – але сам Путін мовчить. Зник. Сховався. Бо чудово розуміють: це вже не просто заяви, це – маневри.

Є ще важливий момент. Трамп – людина своєрідна, але дуже чітко орієнтована на свій електорат. І, здається, саме Washington Post писала, що йому показали внутрішні опитування: дві третини республіканців – тобто його базові прихильники – наполягають на продовженні допомоги Україні. MAGA (Make America Great Again) була проти. Але Трамп знайшов обхідний механізм: ми, мовляв, купувати не будемо, хай це зроблять європейці. Але головне, що це не США витрачають. А коли вже Колбі (радник Трампа) почав це публічно пояснювати – стало очевидно: Трамп образився. Особисто. Але зліпив з образи цілу стратегію, яка тепер навіть працює йому на руку. Бо з одного боку – він начебто економить американські гроші, повертає довіру виборців, а з іншого – ще й хтось інший платитиме. Залишається тільки з’ясувати – хто саме той "хтось". Щодо шести батарей Patriot усе ясно: за них платять Німеччина та країни так званої норвезької групи. Але все інше – отут і починається шоу. Французи вже сказали: а ми участі брати не будемо. І я хочу пояснити – президент Макрон не просто так це озвучив. Він має на це підстави. Згадайте американський кидок із підводними човнами. Франція мала укласти контракт з Австралією, але його перехопили американці. А потім з’ясувалося, що самі реалізувати його не здатні. І тепер, як тільки Вашингтон відкриє рота, – Макрон навіть не буде нічого публічно говорити. Він просто подзвонить і скаже: хлопці, ви не тільки зірвали угоду, ви ще й самі виявились нікчемними виконавцями. Тепер усе повертається.

– Тобто коли я питаю, чи вистачить у Трампа стійкості, ви вважаєте, він повинен оглядатися на виборців?

– Саме так. Його позиція змінюється, як прогноз погоди: зранку одне, в обід – інше, ввечері – ще щось. Але от він повернувся – нехай навіть на пів корпуса – у бік України. І це потрібно всіляко заохочувати, з цим треба працювати. Бо це – збігається з позицією його електорату. А це, вибачте, дуже багато. І цим просто гріх не скористатися. Треба не лише відштовхнути MAGA від Трампа, а й коригувати формат взаємодії між НАТО й Україною, між Києвом, Вашингтоном і Брюсселем. Тут – простір для великої політичної роботи. Важливо, щоб українське воєнно-політичне керівництво не проґавило момент. Бо маємо справу з Дональдом Трампом. А з ним потрібен особливий інструментарій. І цей інструментарій чудово демонструє, скажімо, Марк Рютте. Прем’єр-міністр Ізраїлю Нетаньягу в цьому сенсі майстер. Прем’єр Британії Кір Стармер діє правильно. Фрідріх Мерц – теж розуміє як. Отак треба працювати. І головне – має бути чітка спільна позиція з європейцями. Бо так, Трамп рухається в бік, який йому "дарує" Європа, але ж він сам цей курс не вигадував. Йому його нав’язали.

– А як щодо реакції Європи? Французи не братимуть участі у закупівлях через натовську систему. Головна дипломатка Європейського Союзу Кая Каллас не лише розкритикувала "50 днів" – мовляв, чому так довго – а й прямо сказала: де Сполучені Штати? Так, вони виробляють зброю, але ж Європа за це платить, транспортує, організовує. Відчувається роздратування і навіть певне розділення. Ви вже згадали Німеччину, "норвезьку групу", Британію. Балтійці, мабуть, теж підтримають. А от Чехія вже заявила: ми зайняті іншим. Італія також сказала, що не має змоги витрачати гроші. Тобто питання – чи не розколюється Європа в реакції на поведінку Трампа?

– Ні, Європа не ділиться за тими лініями, про які ви кажете. Бо головне питання – Patriot усе одно треба отримати. І потужностей у Європі не вистачає, щоб швидко виробити аналоги – наприклад, той самий SAMP/T із ракетами до нього. Тому Німеччина, "норвезька група" – вони виконують одне завдання. Але стратегічно і Каллас, і Мерц, і Макрон, і президент Чехії Петер Павел – усі розуміють: Європа має забезпечити собі повну автономність. І зверніть увагу – кожного дня з’являються новини у французькій, німецькій, британській пресі: випробували новий комплекс, нову ракету, нову пускову.

– І ще – масово підписують договори про спільне виробництво.

– Так. Нарощується технологічний потенціал і розширюється виробнича база. Навіть той самий словацький прем’єр Фіцо – він там стрибає, кричить, але чудово знає: Словаччина залучена до механізмів постачання. Просто він не може вийти на трибуну й чесно сказати, що бере участь у системі підтримки України. Бо ще вчора він був особистим масажистом московського фюрера. Але гроші він отримує. Тільки озвучити цього не може.

Реальне розділення Європи проходить не по лінії "хто виробляє, хто купує". А по лінії – хто союзник Європейської унії, а хто її противник. До противників належить Угорщина. І, так само, Фіцо. Але, наприклад, в Угорщині зараз усе висить на тонкій волосині – приблизно 50 на 50 у настроях населення. Я думаю, після перемоги опозиції (а вона – неминуча) ситуація зміниться кардинально.

– А де ще є загрози?

– Були спроби стратегічного перевороту в Польщі – і зазнали поразки. Ситуація з польським ультраправим Брауном чітко продемонструвала: ультраправі популістські погляди рано чи пізно розсипаються на порох. Що ще? Heritage Foundation нині намагається організувати переворот у французькій політиці. Вся команда Трампа тисне. Звідси й нервова поведінка Макрона – він бачить, як намагаються витягти Ле Пен. Але вона вже не тягне. Судові рішення відрізають її від серйозної гри, а Бардела – це не той товар. Тож Європа не моноліт, але й не уламки. Є ті, хто веде: німці, "норвезька група", британці, балтійці. Є ті, хто крутить носом. І є ті, хто мовчки працює.

Зверніть увагу, як європейські інформаційні агентства відреагували на всі ці заяви. Досить скептично. Дуже скептично, я б навіть сказав. Навіть консервативні видання, які, зрозуміло, апріорі скептичні, – і ті, зокрема деякі оглядачі, намагалися бодай щось знайти позитивне.

– Складається враження, що вони просто чіпляються за надію...

– Так, радше це схоже на спробу знайти щось. Пошук. Але не відповідей у стилі Дональда Трампа. Європа ж бачить: ситуація загострюється. Безпековий ландшафт стрімко погіршується. І це помітно – буквально щодня. То якась диверсія, то невідомі групи, то диверсанти, то чергова "інцидентна" операція. То зіткнення на морі, то провокації в повітрі. Це все – сигнали. Європа починає розганятися. І я б, чесно кажучи, оптимістичніше дивився на її потенціал, аніж це зараз модно зображати. Європу звикли недооцінювати, але дарма. Сьогодні вона вкладається. Це видно з бюджетів, з обсягів продукції, з темпів наукових розробок.

– Щодо реакції Росії на заяви Трампа. З одного боку, міністр закордонних справ РФ Лавров фактично глузує: мовляв, то було 24 години, потім 100 днів, тепер 50 – це все несерйозно. Каже: ми СВО так звану будемо продовжувати й намагатимемось усунути "першопричини". А з іншого боку – Медведєв, аватар Путіна, заявляє, що Росія "не помітила" ультиматуму Трампа. Але так не помітила, що аж цілий допис опублікував, який рознесли всі кремлівські канали. Тобто – або не помітили, або помітили. Оберіть щось одне. На вашу думку: для Росії це болісно чи чергова порожнеча? Звісно, війна не закінчиться. Звісно, Путін не піде на переговори. Тим паче – серйозні. Але чи є в цьому якась болісна точка для них у перспективі?

– Наразі – ні. Для Росії це нічого поки що не значить. Хто відчує? Україна – за кілька тижнів. Коли почнуть більше збивати балістики. А Росія тим часом продовжуватиме силовий тиск. І правильно кажуть ті, хто наголошує: фюрер розуміє лише силу. Друге – майже непомітна, але дуже показова фраза перемовника Путіна – Дмитрієва: мовляв, діалог триватиме. Плюс – зустріч Рубіо й Лаврова у Куала-Лумпурі. Симптоматично. Бо бачите, як усе синхронізовано: сьогодні Трамп каже одне, через кілька годин – уже зустріч, і там лунає зовсім інше. Нові підходи, нове бачення... А потім Трамп на другий день – ще одне говорить. Але Вашингтон буде дивитися на реакцію свого виборця – це головне, і як поводиться Москва. Що вона робить. До слова, вона вже шукає, як достукатися до вуха Дональда Трампа та як інсценувати імітацію переговорного процесу. Зверніть увагу, яка була перша реакція: щойно Трамп щось заявив – Москва тут же: "Київ блокує переговори". Потім Лавров: "Європа забороняє Україні домовлятися". Театр. Чиста постановка. Просто імітація. А Дональду Трампу потрібна саме ця імітація. Щоб можна було сказати: пройшло 50 днів, ну, давайте ще 30. Потім – ще 10. І так далі.

З одного боку, добре, що крига скресла і допомога Україні пішла. З іншого – Європа мусить терміново форсувати розбудову свого оборонно-промислового комплексу. Бо Росія свою злочинну справу – як би вона це не називала – продовжить.

– Тобто виходить, що зараз у "стамбульський формат" нам краще не лізти? Бо це тільки дасть привід Москві "підсунути" Трампу на вухо, мовляв, Росія дослухалась до ультиматуму й хоче переговорів. Так?

– Абсолютно. Зараз кожна дія України має узгоджуватися з європейцями й чітко подаватися Дональду Трампу. Постійно. Щоб не лишити жодної шпарини, через яку протягне вітер із Москви.