Блог | За що воює Росія: імперія, яка не змирилася зі своїм минулим
Будьте першими у курсі головного — підпишіться на Новини на OBOZ.UA у Google
За що воюють московити? "За гроші" – скажете ви. А глобально за що ж?. За повернення в СРСР. За імперію. За "свєрхдєржаву". За втрачену гегемонію на просторах колишнього СРСР, але тепер вже без "фігових листочків" дружби народів. За свій диктат над своїми "окраинами". Все так, але дозволимо собі глянути туди, куди весь час відсилає всіх їхній плішивий карлик, в часи "печенігів і половців".
Якщо відсторонено почитати отих же Карамзіна з Татіщевим, то задаєшся питанням чому так навмисно небагато уваги в їхніх творіннях приділяється "південно-західним областям" "єдиної Русі" від обособлення Московії і аж до закінчення їхніх творів, до Смути початку 17 століття. Нам кажуть про їхнє намагання зосередитись саме на Москві, як новому центрі Русі, на прославленні таким способом саме самодержавства на відміну від незрозумілої московитам сеймової демократії, на принциповій ворожості з Річчю Посполитою, що відрізала ті землі від московського життя тощо.
Але я скажу про аспект, який московити не озвучують. Ніколи і ніде. І не озвучать, навіть під острахом катування. Ніколи, тому, що вся ідеологія, вся їхня освіта, вся культура базуються на запереченні, притлумленні, невиразимосьті цього почуття, яке, тим не менше завжди присутнє, завжди, всю історію є фактором їхньої поведінки, їхніх загарбань, їхньої зовнішньої пихи, і їхніх потаємних переживань.
Вони є ЛИШЕ колонією Руси.
Як не бийся в пароксизмі імперських конвульсій, але "русскіє" це лише відповідь на запитання якого-небуть проїзжого Ібн-Фадлана: "Холопи, ви кому належите і хто вам несе закони?". Відповідь: "Русскіє ми, і закон наш від Русі". Закон і мова принесені від Русі, а хто там вважається князем-царем-імператором і де саме він зараз сидить – абсолютно другорядне.
І як ти собі не ображайся на своє виселення в Залісся, і не ходи грабіжницькими походами на Київ, а зрештою поховають тебе саме в стольному граді.
Як не ходи в сепаратиські самовільні походи до Степу, а прискочиш ти після полону помолитись саме до Пирогощі в Київ.
Як би не пижився перед монголами за свою Москву, але столицею для збирання данини вона стала через переселення туди саме київського митрополита.
Як би не хотілось створити свій власний стиль храмів, а створювали їх чернігово-київські архітектори.
Як би не хотілось модернізувати свою церкву та богослужіння, а без цілої когорти київських духовних розумників обійтися не вдалось.
Як би по азійськи звірячому не воював ще з 16 століття, але перемогти Річ Посполиту і відкинути її на захід зміг лише за допомогою запорізького козацтва, принципи військової організації якого потім століттями впроваджував по всіх своїх Пограниччях.
Як не змагайся із сестрою за владу, а без допомоги мудрого гетьмана не обійтись.
Як не будуй імперію, а без створення її ідеології "хохлом" Феофаном її не побудуєш.
Як не грай "просвєщьонную монархиню", а без канцлерства "хохла" Базбородька ну ніяк.
Як не створюй імперську Академію наук, а без головування нею "хохлом" Розумовським не обійтись.
Як не плануй всесвітню революцію, а без практичного українського єврея Троцького вийшов би пшик.
Як не будуй бюрократичну імперію, а без українських Кагановича та Хрущова навряд чи щось вдалося б.
Як не консервуй "радянський експерімент", а без радянсько-українствуючого Брежнєва та Щербицького цього б не сталося так надовго…В незалежній Україні ці приклади інтерпретуються на кшталт того, що бач це ознаки поневолення, України та українців московією та імперією.
В ерефії ж це є ознакою "русскости" українців, а іноді їхньої хитрості, зрадливості і прямої ворожості до "России" (в самому широкому сенсі цієї назви).
Але давайте повернемося до того невисловленого почуття колонії. Всю свою історію Московія відчувала себе колоніальною частиною Русі-України. І тоді, коли брала звідси православ’я, і тоді, коли виписувала собі звідси розумників, ідеологів, канцлерів, керівників революції чи генеральних секретарів, і тоді, коли конструювала літературний "русский язык", і коли забороняла українську мову, і, навіть тоді, коли насміхалась над хитрими та недолугими "хохлами", вдаючи з себе мудрих та високоосвічених хазяїв, а насправді всіма силами намагаючись відірватись від цього колоніального шлейфу.
Заперечення власної вторинності, заперечення власної поліетнічності під покровом штучно витвореного "единого русского языка", через це глобальне самозаперечення, періодичне повернення до тиранічної системи управління задля придушення будь-якої постановки таких питань, а, як компенсаторність цих жорстких рамок - агресія на предмет заборон, на причину їхньої несамості, на русів-українців.
Знищити колонізаторів, зрівняти та зрівнятися з ними, забути про свою вторинність, русскиє – це, нарешті, народ (ну, от такий, різноплеменний, але тим не менше), а не якась там народність, навіть і красивоназвана вєлікоросійська.
Стати, нарешті, через 800 років колонізації, народом через знищення та остаточну асиміляцію першонароду!
Війна, що йде зараз, це не війна Путіна. Це війна всього отого колонізованого люду, які воюють за повну незалежність від свого довічного альтер-его, від "нетакої", але завжди привабливої і такої прадавньої своєї митрополії – від Руси-України.
Війна за незалежність під лозунгами власної першості і прагнення своєї імперії. Парадокс? Та ні, іноді так бунтують нерозумні діти проти своїх власних батьків. Як правило конфлікт закінчується відселенням дітей та повним розривом родинних зв’язків. Але якщо дитина зовсім дурна, то приходиться брати ремінь і вганяти розум через д*пу.
Здається, наша колонія таки виросла дещо придуркуватою, чи не так?
