Блог | Цей День.... Росії

З Днем Росії!

Відео дня

Цього дня 1990 року I З'їзд народних депутатів РРФСР ухвалив Декларацію про державний суверенітет РРФСР. Згідно з документом, у РРФСР визнавали рівноправність політичних партій і громадських організацій, проголошували принцип поділу влади, оголошували верховенство Конституції РРФСР і законів РРФСР на всій території РРФСР, визнавали необхідність істотного розширення прав автономних республік, автономних областей та округів, так само як країв і областей РРФСР.

Чи не правда, звучить як щось не просто втрачене в нинішніх умовах, а практично фантастична свобода в нинішніх російських реаліях. Істинно - ДЕКЛАРАЦІЯ. Красива казка для обивателя, яка не мала нічого спільного ні з моменту її проголошення, ні всі ці 35 років.

Спочатку день ухвалення Декларації про державний суверенітет стали називати Днем незалежності. Указом Президента Російської Федерації Бориса Єльцина від 2 червня 1994 року день ухвалення Декларації про державний суверенітет Російської Федерації - 12 червня був оголошений державним святом Росії. З 16 червня 1998 року воно стало називатися "День Росії". Офіційно нову назву свято отримало лише 1 лютого 2002 року, коли набули чинності положення нового Трудового кодексу.

Потрібно сказати, що РРФСР була не першою республікою СРСР, яка прийняла Декларацію про державний суверенітет. Їй передували Державні декларації про незалежність балтійських країн: Естонії - Декларацію про державний суверенітет Естонської РСР Верховна Рада ухвалила 16 листопада 1988 року, встановлюючи суверенітет естонських законів над законами СРСР; Латвії - Декларацію про відновлення незалежності Латвійської РСР Верховна Рада ухвалила 4 травня 1990 року, і, нарешті, Литви - Акт про відновлення незалежності Литовської держави Верховна Рада ухвалила 11 березня 1990 року, оголошуючи про припинення дії Конституції і законів СРСР на території Литви.

Ці декларації стали важливими кроками на шляху до повного відновлення незалежності балтійських країн, що відбулося після розпаду Радянського Союзу 1991 року.

Але ці події, також, підштовхнули реакційні кола союзного керівництва до активних дій. У серпні 1991 року в Радянському Союзі стався путч, який отримав назву "Серпневий путч". Він був спробою державного перевороту, під час якого група консервативно налаштованих членів вищого керівництва країни спробувала усунути від влади президента СРСР Михайла Горбачова. Путч розпочався 19 серпня і був завершений 21 серпня, коли солдатів і військову техніку було виведено з Москви, а ГКЧП оголосив про саморозпуск. З поразкою путчистів, механізм "параду суверенітетів" і повністю розпаду СРСР був запущений безповоротно. Тим більше дивно спостерігати зараз потуги лідера РФ відновити те утворення і спорудити якусь подобу СРСР 2.0. Також смішно спостерігати істерію кремлівського агітпропу щодо наративу про те, що прокляті "америкоси" (піндоси), англосакси або весь колективний Захід руками Горбачова під час неймовірної спеціальної операції зруйнували "великий, могутній" тощо. Радянський Союз. Могутній СРСР, як і його бліда подоба нинішня РФ, був таким самим колосом на глиняних ногах. Його вбили головне - брехня лідерів і спроба їх вигадати якийсь спеціальний, особливий вектор розвитку, суть якого одна, традиційна для будь-якої влади в Москві або тимчасово в Пітері - паскудити по всьому світу і жити за синусоїдою. У ній повне голодранство, з посиленням внутрішнього терору і тотальної ізоляції по периметру, переходить до "врятуйте наших голодних дітей", і за рахунок зовнішньої допомоги, змінюється на "вставання з колін" і накопичення військового барахла, потім період шовіністичного імперського чаду з початком розв'язування локальних воєн по периметру країни, які маскуються під "похід, компанію, операцію, братню допомогу, введення обмеженого контингенту та інший новояз", і переходить до війни глобальнішої, іноді досягаючи Світової. Шизоїдальний чад розширення імперських амбіцій закінчується черговим розвалом, адже на імперії завжди чекає один шлях - крах і розвал, а Росія за своєю суттю досі є континентальною імперією, яка розрослася з маленького містечка біля річки Москви, заснованої за ярликом хана Менгу-Тимура 1272 року, і годі вигадувати Долгорукого та 1147 рік, уже огидно просто. У жодному переписі Золотої Орди не значиться Москва, ні як населений пункт, ні як місце здачі данини баскакам хана, аж до 1277 року, на відміну від десятка інших селищ нинішньої Середньої смуги. Що, що, а в Улусі Джучі вміли рахувати людей і збирати з них данину. Зате зберігся ярлик на заснування міста на річці Москва, і він від 1272 року. Що ж стосується спроби прив'язати заснування нинішньої столиці РФ до київського князя Юрія Долгорукого, який нібито побудував град на річці Москва, то ця фантазія ґрунтується винятково на посланнях князя братам - князям Чернігівського і Переяславського князівств, у яких він просить їх допомогти йому живою військовою силою для походу на Ярославль, і що чекає на них "на Москв" ("москва" - з ін. - фінського - гнила (гнила) (гнилий), і що очікує їх "на Москов" ("москва" - з др. фінської - гнила (темна) вода, окремі лінгвісти перекладають як болота, до речі, ще раз про "слов'янськість"). До речі, перші письмові документи Москви писали уйгурською. Але він їм град не будував, звів частокіл, які місцеві угро-фінські племена могли сприйняти як місто, бо самі жили в ямах і норах, з накиданими зверху колодами - т.зв. "ізьбах", але це був лише тимчасовий табір князя з Києва. Після підкріплення військо покинуло стан і пішло в похід, але місто не засновувало.

Ну да ладно, можна скільки завгодно міркувати, як угро-фінські та тюркські племена Залісся, навчені, згодом, розмовляти спеціально вигаданим для них у Києво-Могилянській Академії київськими ж вченими штучним "есперанто" на основі давньо-болгарських церковних книжок, навколослов'янським койне, який тепер мешканці Росії називають "великою та могутньою русскою языкою" (в лексиці якої лише близько 145 000 слів); як нащадки цих племен, більшу частину з яких становили племена людожерів-канібалів "андрофагів" (за "батьком історії" Геродотом), називають себе й досі збірним ім'ям прикметником "русскіе" та вважають це ім'ям іменником і назвою. Можна скільки завгодно вважати, що зі зміною розмовної мови раптом (!) мають переписуватися гени, причому одразу в іншу групу народів. До речі, в Латинській Америці, нащадки індіанців тепер теж розмовляють кастильською, яку вважають іспанською, але в них якось думки не виникає волати "ми ж брати" з іспанцями, італійцями, французами, румунами й молдованами, афроамериканці, що розмовляють англійською, не кричать, що вони - брати англійцям, шотландцям, валлійцям і ірландцям, а тим паче індусам. А в Росії це - головна скріпа. Причому сама Москва, що пройшла шлях від простої податкової адміністрації на річці Москва, яка захопила землі навколо до московського князівства, потім царства, потім до Великого Московського царства, на європейських же картах місці вона називалася Московська Тартарія, згодом, перетворилася на Імперію з центром у Москві, тільки у 18 столітті, а конкретно 2 листопада (22 жовтня за старим стилем) 1721 р., за Указом Петра І, вона змінила назву, вкравши в України її стародавню назву "Русь" у грецькій транскрипції [Ρωσία], та назвалася "Росією". Автором цієї крадіжки був київський православний священик, син корчмаря (шинкаря) з київського Подолу, Еліазар Цірейський, який узяв собі псевдонім чоловіка своєї тітки - ректора Києво-Могилянської Академії Феофана Прокоповича. Надалі він буде православним, греко- і римо-католиком, і знову православним. Повторивши карму імені, стане сам ректором Києво-Могилянки, а потім головним архітектором "Російської імперії". Ось така іронія долі. Творець Москви - хан Золотої Орди Менгу-Тимур, творець Росії - син київського корчмаря Єліазар Цірейський. До речі, творець фінансової системи нинішньої Росії, вже не як провінції Золотої Орди - там усе зрозуміло "рубль хана Джанібека" і теньга (звідси рублі і грошики (множ. - гроші), а як окремої країни, так от творець фінансової системи не родичі Набіуліної - а Гетьман війська Запорозького (це назва української держави в ті часи, якщо хто не знає) Богдан Хмельницький. Тобто всі Переяславські статті пам'ятають, оригіналу яких нема й досі, участь у війні пам'ятають, зраду російського царя пам'ятають, поневолення України та українців знають чомусь тільки українці, а от те, що Хмельницький заплатив 400 000 талерів - то таке "євро" 17 століття, прозване у тогочасній Московії "єфимок". У 1654 році на кружок єфимка нанесли зображення царя і державного герба. Ця монета вагою близько 28 грамів стала першою в Росії з номінальною вартістю в один рубль. Уже наступного, 1655 року, за указом ще московського царя (або точніше "Саря" - титул з часів Золотої Орди, а ви думали, міфічного "цезаря"?) Олексія Михайловича - батька майбутнього "імператора Імперії Росія" Петра І було здійснено спробу контрмаркування (надчеканення) талерів двома клеймами. Отримані таким чином "єфимки з ознакою" ставали законним платіжним засобом. 1798 року, за царювання імператора Павла І, викарбували кілька пробних монет із позначенням номіналу "ЕФИМОКЪ". Їхня поява свідчила про підготовку монети, яка б мала вільне ходіння на західноєвропейському ринку. Така ось історія невигаданої Росії.

Ну, а на що ж вона перетворилася зараз?

Про свободу в концтаборі говорити не доводиться, але Росія, після навколосвільного бродіння умів наприкінці Перебудови і розвалу СРСР, під баладу "Wind of change" гурту Scorpions, які, до речі, вже змінили слова і викинули звідти Москву, повільно й упевнено почала знову повертатися до "сильної руки", порядку і т.д. Усі надії західного світу з азійської авторитарної деспотії допомогти побудувати демократичне суспільство розбилися об внутрішнє генетичне раболіпство "внутрішнього" народу. Усі досягнення демократії 90-х вилилися в окремі нечутні голоси окремих правозахисників і прогресивних політиків. Їх поступово прибрали, когось навіть біля Кремлівської стіни.

Повільно і впевнено, кремлівська хунта, що складається здебільшого з колишніх офіцерів КДБ СРСР, і чиновників Пітерської мерії часів градоначальника Собчака, якого за російськими мірками чомусь вважають "демократом", хоча визначення "нацист" до нього підходить нібито більше.

За ці роки прокотилися дві чеченські війни, які не дали Автономній республіці, що заявила про свою незалежність, стати нормальною державою, але в якої нинішній Кремль купує лояльність, сплачуючи данину місцевому напівавтономному баю. Була повна зачистка медіапростору. Посадка, вбивства нелояльних олігархів і переведення лояльних на короткий повідець. Потім перекручування історії, культ Побєдобесія, створення мафіозно-гебешного апарату управління країною, до речі, модель управління намісниками не змінилася з часів Золотої Орди.

Ну, а потім відновлення культу особи кривавого ката і диктатора Боби Джугашвілі (Йосипа Сталіна), який знищивши десятки мільйонів своїх і не дуже своїх громадян, вбиваючи голодом і кулею, депортацією народів, ув'язненням у концтабори ГУЛАГу, раптом став "ефективним менеджером". Підполковнику КДБ запасу і людині, цілковитій сірій нікчемності з комплексами пітерського підворіття, яка вже чверть століття гвалтує свій народ, що стоїть на колінах у стійлах, так подобається порівняння з вусатим комуністичним тираном.

Звідси й копіювання всього. Від доносів, судилищ, ув'язнень, до вбивств новим штатом, але старої школи ВЧК-ОДПУ-НКВС-МДБ-КДБ-ФСБ неугодних за кордоном. Культ особистості, культ "обложеної, але гордої країни-фортеці" і "кільця ворогів", на тлі шовіністичного чаду та оскотинювання основної бидломаси гегемона, не здатної до критичного понятійного мислення й адекватної оцінки навколишньої дійсності. Ну, а далі, чергова війна. Тепер уже далеко за межами - на місце Сербії прийшла війна в Сирії і в Африці, на місце Молдови і Карабаху прийшли війни в Грузії та Україні. Війна для кремлівських правителів, правителів, які виживають з розуму, - єдиний спосіб утриматися при владі, розмити жах демографічної ями, адже населення РФ, виходячи з середнього чека, білінгу дзвінків, обсягу експорту-імпорту, вже давно становить не більше 80 млн. осіб, плюс - мінус, що є головною державною таємницею РФ, і це з натуралізованими емігрантами із середньоазіатських країн, екс-республік колишнього СРСР. Тож демографічної складової війни проти України, так само як і викрадення українських дітей, ніхто не скасовував.

Ну так, гаразд. Сьогодні в Росії, за ідеєю, має бути головне свято. Щоправда його давно затьмарило свято 9 травня і парад Побєдобесія, парад країни, яка ввібрала нацизм Німецького рейху. Кремль спочатку викував нацистський меч, допомагаючи своїм братам - націонал-соціалістам, навчаючи в себе майбутні кадри нацистської машини, годував, одягав, заправляв і віз сировину нацистам та їхнім союзникам. Потім два роки Другої світової продовжував кувати "дружбу скріплену кров'ю", воюючи на боці свого німецького союзника. А потім раптом став "антифашистом" і озброєний, заправлений, одяганий і відгодовуваний по ленд-лізу в коаліції з іншими країнами, переміг свого вчорашнього союзника. Ось таке головне свято в Росії - день перемоги над вчорашнім другом.

Ну, а сам День Росії, у якої був шанс стати навколоєвропейською демократією, цей шанс, за мовчазною згодою народу, який генетично любить, коли його фіксує "сильна сталева рука", був упущений. А добре зафіксований громадянин, як відомо, попередніх пестощів не потребує.

І ось воно.... 12 червня. Свято насильства і несвободи, свято в'язниці і вертухаїв, свято відсутності прав і громадянського суспільства, свято війни і держави Росія. Як уже писалося вище, кінець у імперій завжди один. Люди, які навіть століттями живуть у рабських умовах, перейняли це від титульної нації, рано чи пізно звернуться до свого коріння.

Рано чи пізно, гримуча суміш в'язниці і дитячого садка всередині, брехні і війни зовні повинна лопнути. Війна завжди є таким каталізатором. Російсько-українську війну Росія веде з 1991 року. Змінювалися лише її форми. і почала її Росія. Сподіваюся, що ця війна, точніше її 11-річна гаряча фаза і стане причиною розвалу Росії, війна Росію почала, війна її і поховає. Треба вчити матчастину. Українці всю свою багатотисячолітню історію були могильниками імперій. Сподіваюся і вірю, що цей "день Росії" - останній.

Важливо: думка редакції може відрізнятися від авторської. Редакція сайту не відповідає за зміст блогів, але прагне публікувати різні погляди. Детальніше про редакційну політику OBOZREVATEL – запосиланням...