Відео дня
Блог | Прекрасна Росія майбутнього неможлива. Суспільна свідомість і менталітет росіян не надто відрізняються від московитів часів Івана Грозного
У першій частині есе описаний погляд на майбутнє Росії антиподів першої половини XIX століття: вільнодумця Чаадаєва та душителя вольностей Бенкендорфа. Що цікаво, вони зійшлися на тому, що воно чудове! Значить, не такі вже антиподи були вони...
Незабаром після їх прогнозів Росія зазнала принизливої поразки в Кримській війні. Після чого імператор провів реформи і навіть відмінив рабство. Реформи пішли на користь, країна швидко розвивалася економічно, але й знову набирала збиту імперську пиху. Вона знову полізла куди не треба – і знову була розгромлена у російсько-японській війні. Ця поразка стала ще більшим приниженням. У Кримській війні Росії надерла дупу коаліція, що включала найсильніші держави світу, а тут погром учинила маленька Японія, яка ще недавно була відсталою країною. З тих пір слово "цусима" стало номінальним і означає ганебний, нищівний розгром.
Цього разу справа дійшла до низів, до мас, вибухнула революція – і в країні з'явилися демократичні партії. Не РСДРП, вона була такою ж демократичною як і гітлерівська НСДАП, мова про Конституційно-демократичну партію, про кадетів. Її створили 1905 року після об'єднання Союзу земців-конституціоналістів із ліберальною інтелігенцією Союзу визволення. Одним із творців та ідеологів партії був Петро Струве, постать колоритна та суперечлива – його лібералізм поєднувався з російським націоналізмом та схилянням перед могутністю держави, імперством, як кажуть зараз. Що, втім, притаманно російських вільнодумців всіх часів.
Петро Струве – батько російського лібералізму
Як і Бенкендорф, Струве мав деяке відношення до Пушкіна – написав цикл робіт про того. Але цікавий більше тим, як у Росії переломлюється лібералізм, а також тим, що його шлях та ідеї повторюють зараз російські релоканти-іноагенти – і в цьому Росія незмінна.
У першому номері журналу "Російська думка" за 1908 рік Струве опублікував нашумілу статтю "Велика Росія. З роздумів про проблему російської могутності", де закликав інтелігенцію "просочитися духом державності", а національною ідеєю Росії вважав "примирення між владою і народом, який стає нацією, що прокинувся до самосвідомості і самодіяльності". На жаль, минуло вік, а той так і не прокинувся і не став нацією.
У статті він писав, що "бути могутнім — значить мати неодмінно "зовнішню" потужність", і що "Оселком і мірилом усієї так званої "внутрішньої" політики як уряду, так і партій має служити відповідь на питання: якою мірою ця політика сприяє так званій зовнішній могутності держави?"
Вже цього достатньо, щоб помітити, що лібералізм Струве дуже специфічний. Далі він на прикладі російсько-японської війни доводить, що поразка в ній була зумовлена хибною політикою, неправильним вибором мети. Думка, що можна було не починати війну, просто не спадає йому на думку. Натомість він визначає "правильний" напрямок експансії – Причорномор'я:
"Наразі час визнати, що для створення Великої Росії є тільки один шлях: направити всі сили на ту область, яка дійсно доступна реальному впливу російської культури. Ця область - весь басейн Чорного моря, тобто всі європейські та азіатські країни, що "виходять" до Чорного моря. Тут для нашого незаперечного господарського та економічного панування є справжній базис: люди, кам'яне вугілля та залізо. … Основою російської зовнішньої політики має бути, в такий спосіб, економічне панування Росії у басейні Чорного моря. З такого панування само собою витікає політичне і культурне переважання Росії на так званому Близькому Сході".
Натхненник Путіна? А то всі кажуть, що Ільїн, фашист Ільїн його надихає, його читає і цитує! Російські ліберали не гірші.
Власне, Струве і не заперечував свого націоналізму, навіть підкреслював його і заради Великої Росії пропонував асиміляцію та "емансипацію" євреїв, а інтересами інших інородців зовсім нехтував. Щодо імперства, то воно само собою розумілось, було природним, як вода для риби. То-то він вважав за необхідне "зберегти в "складі" Імперії Царство Польське".
Перечитайте ту давню статтю Петра Бернгардовича, у ній ще чимало разючих для нашого спрощеного, шкільного уявлення одкровень, які допомагають зрозуміти російський менталітет. Як і у випадку Чаадаєва.
Герой нашого часу
А тепер візьмемо програму Навального до виборів 2018 року: "Росія має бути лідируючою країною Європи та Азії. Країна має розширювати свій вплив через економічну міць та культурну експансію, зокрема підтримку російської мови в усьому світі". Або візьмемо сусідній пункт про мігрантів: "Росії потрібен візовий режим із Середньою Азією та країнами Закавказзя. Трудові мігранти повинні приїжджати робочими візами, а не безконтрольно як зараз".
Чи не правда, жваво перегукується з пасажами Чаадаєва та Струве? Характерно, що всі вони відносять апофеоз Росії в деяке майбутнє, тим самим підтверджуючи, що країна не змінюється – і за двісті років не змінилася. Згадується фраза про те, що в Росії за 10 років змінюється все, а за 200 років нічого.
Так, пункт із програми Навального дивним чином перегукується з месіанством Чаадаєва! Так, від нього віє запашком російського месіанства, але це вже запах тліну, сморід імперії, що розкладається, проте росіяни принюхалися і навіть свіже повітря зарубіжжя не всім допомагає.
За кілька днів після загибелі героя Акунін опублікував текст "Що робити без Навального". У ньому він пише, що треба продовжувати його справу: "Не треба об'єднуватись навколо лідера. Потрібно об'єднуватись навколо системи цінностей, навколо ідеї, і зовсім добре, якщо існує план чи програма. І така програма є – її розробили Олексій та його команда. Ця програма залишилася, і вона актуальна".
Актуальна? Скоріше небезпечна. Надивилися ми на це осточортіле розширення впливу Росії, на культурну експансію та на підтримку російської мови в усьому світі.
У розробці та редагуванні програми брали участь сам Акунін; економіст та колишній заступник міністра енергетики Володимир Мілов; юрист та керівник правозахисної групи "Агора" Павло Чиков; економіст та підприємець Олена Масолова; економіст та перший заступник голови правління Центробанку в 1995-1998 рр. Сергій Олексашенко; економіст Максим Миронов; доктор юридичних наук Олена Лук'янова.
Імена відомі, всі вони противники Путіна, всі релоканти, але невже у 2018 році, коли вже було цілком зрозуміло, до чого веде логіка подій, ці розумні люди всерйоз мріяли про ПРБ та вважали за необхідне боротьбу з мігрантами?
Ви скажете, що літератор Акунін, співак імперії-лайт, у цьому випадку не є показником? Гм, а якраз його участь у підготовці програми показова! Ну добре, він ностальгуючий романтик, проте як бути зі згодою з експансіоністською та дискримінаційною програмою тверезих професіоналів Олексашенка, Чикова та Мілова?
Чи не підтвердження це імперської винятковості, що глибоко укорінилася у свідомості росіян, точніше саме "державотворчого народу"? А також те, що їхній менталітет не змінюється. У економістів є вираз "соціальна спадковість" (вона ефективніша за генетичну), а провидець Лем в "Едемі" вигадав для таких клінічних випадків вбивчо точний термін соціозамикання.
Сучасна суспільна свідомість та менталітет росіян не надто відрізняються від таких у московітів часів Івана Грозного. Тобто шалена Русь-трійка століттями мчить по замкнутому колу. Цей шлях не веде до ПРМ і, як стало очевидним після трьох з половиною років російсько-української війни, вже ніколи не приведе.
На закінчення та на підтвердження сказаного наведемо думку ще одного генерала.
Епітафія генерала Міллера
У вересні 1937-го в Парижі агенти НКВС викрали і вивезли в СРСР голову Російського загальновійськового союзу генерал-лейтенанта Євгена Карловича Міллера, одного з керівників Білого руху, колишнього головнокомандувача всіма сухопутними і морськими збройними силами Росії, які діють проти більшовиків на Північному фронті У травні 1939-го його розстріляли у внутрішній в'язниці НКВС.
За кілька місяців до викрадення генерал написав пророчі рядки:
"Мине років сто чи двісті. Більшовики зваляться. Тому що жодних природних ресурсів не вистачить навіть у такій країні, як наша Росія, щоби прогодувати божевільне стадо. І ось тоді прийдуть хворі, понівечені люди і спробують — можливо, навіть щиро — щось змінити. І нічого не вийде, тому що заряд вікового безсилля надто сильний. Але це, повірте, не найстрашніше..."
Що ми і бачимо. Путін чудовий евтанатор, він набагато прискорив загибель Росії. Ну а про причини подібної зацикленості Росії і про те, чому вона летить у прірву або гниє живцем (самі вибирайте відповідне визначення), поговоримо в третій частині есе.
Важливо: думка редакції може відрізнятися від авторської. Редакція сайту не відповідає за зміст блогів, але прагне публікувати різні погляди. Детальніше про редакційну політику OBOZ.UA – запосиланням...