Зірки європейського гандболу Сергій і Нікола Білики: ментально ми українці

Нікола Білик – головна зірка збірної Австрії з гандболу, серйозний головний біль для команд-суперників і один із найяскравіших молодих спортсменів Європи. Нікола – ім'я Білика на європейський манер, у сім'ї ж його звуть Миколою. Його батько Сергій Білик – у минулому воротар збірної України з гандболу, учасник чемпіонату світу та чемпіонатів Європи з цього виду спорту. "У мене австрійський паспорт, і я захоплююся країною, в якій я живу і затребуваний, – розповідає Сергій журналістам, – але я завжди пам'ятаю, звідки родом і хто мої родичі".

Відео дня

Такі самі переконання і в його сина Ніколи. Гра в австрійській збірній, за словами Білика-молодшого, є вдячністю країні, в якій він виріс та став відомим спортсменом, але сам він вважає себе українцем – про це Нікола говорить і в інтерв'ю, стверджуючи: "Ментально я українець".

"Жив в Україні до останнього"

Сергій Білик, відомий гандболіст, який грав за клуби України та Тунісу, у складі української збірної брав участь у чемпіонатах світу та Європи. Коли його запитують, чому свого часу він виїхав за кордон, відповідає, що "жив і працював в Україні" до останнього, але спортивних перспектив у нього на батьківщині, на його превеликий жаль, наприкінці 80-х і в 90-ті роки не було. Протягом 18 років – з 1999 по 2017 – Білик-старший виступав за австрійський клуб Fivers Margareten, у складі якого він двічі вигравав чемпіонат Австрії та п'ять разів ставав володарем кубка цієї країни. Свою професійну кар'єру він завершив, коли йому виповнилося 47 років, але досі продовжує працювати тренером, наразі його підопічні – молоді спортсмени інтернату Зюдштадт у Нижній Австрії.

Виріс у гандбольній команді

Його син Нікола народився в Тунісі 28 листопада 1997 року, і вже в три роки переїхав з батьками до Австрії. Привчати сина до гандболу Сергію не довелося: хлопчик супроводжував батька скрізь – на тренуваннях, матчах, у поїздках, тобто практично виріс у команді. Утім, за словами батька, спочатку Нікола пробував себе в інших видах спорту, але коли йому виповнилося 11 років, усе-таки вирішив зупинитися на "сімейному" виді спорту. Його задатки було видно відразу: вже через три роки Білик успішно грав за юнацькі гандбольні клуби. З 2012 року разом із батьком виступав за Fivers Margareten, за цей час він став чемпіоном Австрії та триразовим володарем Кубку країни.

Відмінність між системою радянських і європейських тренувань

За словами спортсменів, які знають Миколу з дитинства, він завжди тренувався "як звір", причому, на відміну від батька, найчастіше робив це сам. "Я виріс на радянській системі тренувань, – розповідає Білик-старший, – які неможливі без тренера. Його завдання – контролювати, направляти, дозувати навантаження. Варто було йому відволіктися на сторонні подразники, як кожен із нас намагався працювати якомога менше. Миколі ближчий європейський підхід: над ним ніхто з секундоміром не стояв, йому просто на початку кожного тренування давали заздалегідь складений план, який він мав виконати – син намагався зробити це не на сто, а щонайменше на сто двадцять відсотків. Миколу потрібно було не підганяти, а зупиняти. Він рано почав грати не за юнацьку, а за дорослу групу, вдома він бував тільки між змаганнями – коли приїжджав з одного і одразу ж їхав на інше. Навіть у вихідні він не сидів удома, а йшов із друзями на спортмайданчик – тренуватися. У результаті іноді в нього бували спади – він так втомлювався, що доходив до депресії. Я намагався пояснити йому, що потрібно не тільки працювати, а й відпочивати, але він, навпаки, вважав, що необхідно тренуватися все більше і більше".

З Fivers Margareten – TNW Kiel

Кілька років Нікола був провідним гравцем – захисником-плеймейкером – німецького клубу TNW Kiel, який вважається однією з найкращих європейських гандбольних команд – у неї він перейшов з Fivers Margareten. Він грав в одній ланці з такими зірками, як Левгрен, Карабатич і Йіха, і не тільки не загубився на їхньому тлі, а й став одним із лідерів команди. У 2020 році у фіналі чемпіонату Європи Ніколі довелося взяти участь у матчах проти української збірної, яка вперше за десять років вийшла до фінальної частини чемпіонату. Незважаючи на те, що українська команда програла всі три належні їй гри й опинилася на останньому місці у своїй групі, для Ніколи зустріч із земляками мала величезне значення.

"Гравець, здатний вирішувати результат матчів"

У листопаді 2018 року в матчі з Minden Білик серйозно травмував коліно, через що змушений був пропустити значну частину сезону – після складної операції на нього чекала тривала реабілітація. Нещодавно стало відомо, що Білик підписав трирічний контракт зі швейцарським клубом Kriens-Luzern і вже влітку 2026 року почне грати в його складі. Керівництво команди говорить про нього як про "гравця, здатного вирішувати результат матчів", і спортсмена, "який відповідає баченню" її менеджерів.

"Донецьк ламають і руйнують – це страшно і неправильно"

У дитинстві на своїй історичній батьківщині – в Україні – Нікола Білик бував мало не щороку, під час літніх канікул він проводив у країні по кілька тижнів. Обов'язково їздив до Криму на море і, звісно ж, до Донецька, де в його батька залишився хрещений, а в нього самого мешкали бабуся, двоюрідні брати й сестри. Востаннє спортсмен їздив туди напередодні подій 2014 року, тоді йому було 16 років. Те, що відбувається на батьківщині його батька зараз, не вкладається в голові у Миколи – він із жахом думає про те, що таке гарне місто, як Донецьк, зараз лежить у руїнах. "Це страшно і неправильно", – каже Білик.