"Житло – це дуже важливо": історія оборонця Маріуполя Юрія Окатова

Оборонець Маріуполя, нацгвардієць Юрій Окатов пройшов важкі бої за місто, поранення в голову, тривале лікування та майже рік російського полону. У межах проєкту Ріната Ахметова "Серце Азовсталі" захисник отримав комплексну підтримку, зокрема власну квартиру на Київщині.

Юрій приєднався до лав Національної гвардії у 2020 році. У грудні 2021 року він потрапив по ротації у передмістя Маріуполя. Там і зустрів початок повномасштабного вторгнення.

12 березня під час зміни позицій захисник потрапив під обстріл. Ворожа куля влучила йому в голову. Юрію надали першу допомогу та відправили до шпиталю, а згодом – на "Азовсталь".

Майже місяць оборонець перебував без свідомості. Коли отямився, зрозумів, що втратив око. Після поранення у нього з’явилися проблеми з пам’яттю: Юрій не впізнавав людей поруч, не міг читати й писати. У травні 2022 року за наказом вищого керівництва він разом з іншими оборонцями Маріуполя вийшов у полон. Додому захисник повернувся у березні 2023 року.

Сьогодні Юрій проходить шлях відновлення та адаптується до життя після пережитого. Власна квартира стала для нього важливою опорою і відкрила простір для нових можливостей.

"Це дуже приємно, що про нас пам’ятають. Житло – це дуже важливо. Тепер можна про це не думати. Дякую Рінату Ахметову за таку допомогу військовослужбовцям", – розповів Юрій Окатов.

Захисник зізнається: через стан здоров’я він уже не зможе повернутися до війська. Водночас хоче бути корисним і надалі – не лише для себе, а й для інших людей, та займатися чимось масштабним.

На новосілля до Юрія прийшов його побратим Михайло Вернигора, який також отримав власну квартиру за підтримки "Серця Азовсталі". Саме він допомагав Юрію на різних етапах і підтримував у рішенні подати заявку. Для побратимів така допомога – не лише про житло, а й про перспективу, можливість більше не думати про переїзди та зосередитися на майбутньому.

Для "Серця Азовсталі" важливо не лише закривати окремі потреби оборонців Маріуполя, а й підтримувати їхній подальший шлях після війни, поранення чи полону. Посттравматичне зростання – це про можливість пройти шлях від реабілітації до самореалізації, знайти нову опору, сенси та власне бачення майбутнього. Саме цей напрям сьогодні є ключовим у роботі організації.