"Він сказав, що, напевно, приїжджає востаннє": історія родини загиблого захисника Артема Турчінова увійшла до музею "Голоси мирних" Фонду Ріната Ахметова

Вони хотіли зробити Україну безпечнішою, а заплатили за це найвищу ціну. Марина Турчін стала розмінувальницею, її чоловік Артем пішов із поліції до армії. За день до свого 40-річчя його не стало. Історію своєї родини жінка розповіла Музею "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

Повномасштабну війну родина зустріла у рідному Краматорську. Коли почалися обстріли, дітей довелося швидко ховати в підвалі, сама Марина пішла пакувати речі. Усе їхнє життя вмістилося у двох валізах.Марина з дітьми перебралася в село, в орендуваний приватний будинок. Там вже відчувався брак продуктів. Бачити голодних дітей стало для жінки найважчим випробуванням.

"Найстрашніше було, коли ти дитині кажеш, що вона буде їсти по годинах. Вони їли ці фрукти, цукерки, ми їм ділили на кожен прийом їжі, щоб хоч якось їх порадувати", – розповідає Марина.

Артем не міг часто бачити родину, але щодня залишався на зв’язку. Останні дні разом родина пам’ятає особливо чітко – він приїхав на вихідні, привіз подарунки дітям і розповів дружині про тривожне передчуття. Ситуація на передовій ставала небезпечнішою, Артем втрачав побратимів.

"Він підійшов і каже: "Я, напевно, приїжджаю до вас востаннє". Я питаю, чого він так вирішив, він сказав, що йому наснився сон. Я тоді сказала, що він себе просто накрутив і все буде добре", – каже жінка.

Згодом Марина дізналася, що чоловіка перевели на небезпечний Бахмутський напрямок. 24 і 25 жовтня стали останніми днями його служби. Після обстрілу він і частина його підрозділу перестали виходити на зв’язок. Спочатку родина сподівалася на помилку, але згодом їм повідомили, що Артем загинув під час артилерійського обстрілу.

Діти по-різному переживали горе: син Микита замкнувся в собі, донька Настя не вірила у втрату і чекала на батька, бо він обіцяв повернутися. Марина й сама проходила через складний процес прийняття втрати. Щоб зберегти пам’ять про чоловіка, родина ініціювала петицію до президента України про присвоєння її чоловіку звання Героя України. 

"Я сказала Микиті: хочу зібрати петицію, щоб вся країна знала, що його батько – герой. Він сказав: "Мам, я тобі допоможу". Це був дуже важкий шлях. Ми з дитиною протягом двох місяців зібрали цю петицію. Він допомагав мені, підходив до кожного свого однокласника, до вчителів і розповідав про свого батька і просив підписати. Я звернулася до міської ради Броварів, там мене теж підтримали", – каже жінка.

Дивіться історію родини Марини та Микити Турчінових тут.

Колекція Музею "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова налічує вже понад 145 тисяч історій про війну, серед яких близько 12 500 з них – історії маріупольців. Це найбільше у світі зібрання свідчень мирних людей, які постраждали від війни росії проти України.