Українці, які змінюють мову кіно

Здається, в кіно вже все вигадано: сотні книжок з режисури, курси від зірок, майстер-класи та покрокові методичні посібники. Але кіно продовжує змінюватися — з'являються нові підходи та способи розповідати історії. Серед тих, хто рухає цю еволюцію, є й українські режисери.

Відео дня

Один із них — Ілля Фрейман, режисер і медіа-продюсер, який сьогодні представляє Україну на європейській сцені. Його шлях охоплює майже весь спектр аудіовізуальної індустрії: від роботи головним режисером на телеканалах, де він створював нові формати і вибудовував творчі команди, до постановки документальних і художніх фільмів. Фрейман виступає режисером десятків популярних телевізійних програм в Україні, що не мають аналогів, як-от Bad news, Одеса навиворіт, Темне ремесло, Червоне і Чорне, а також є автором унікальної концепції "Багаторівневої режисури" — - інноваційної методології з організації знімального процесу. Такий досвід робить Фреймана однією з рідкісних постатей, які з'єднують телевізійну школу та авторське кіно.

Ідея "багаторівневої режисури" — полягає в способі організації знімального процесу, за якого ключові рішення ухвалюються не однією людиною, а цілою командою режисерів-фахівців. Ще працюючи головним режисером на великих одеських телеканалах "Інший" і "Південна Хвиля", Фрейман експериментував із цією системою на окремих проєктах: у ній завдання ділилися між тими, хто відповідає за сценарій і ритм історії, хто працює з ведучими, хто формує візуальну частину, хто збирає підсумкову структуру на монтажі. Така модель дозволяла команді діяти гнучко і швидко, не втрачаючи художньої цілісності.

Ілля Фрейман стверджує, що методологія "Багаторівневої режисури" може бути застосована до проєктів будь-якого масштабу — від телепередач до повнометражних фільмів. При цьому низку ідей цієї концепції успішно випробували викладачі українських ВНЗ, а також інші режисери, наприклад, випускник британської кіноакадемії MetFilm School London Микита Григоращенко, що підтверджує життєздатність методології на практиці.

Ще один напрямок роботи Фреймана — режисура дітей-акторів. На відміну від традиційної школи, де з дітьми працюють як із дорослими, вимагаючи "зіграти" емоцію або зрозуміти мотивацію персонажа, підхід Фреймана орієнтований на природний прояв дитячих емоцій і використання методів, що враховують їхню унікальну психологічну природу. У своїй практиці Фрейман використовує ігрові методики, які допомагають викликати в дитини природні почуття — сміх, здивування, тривогу, радість — через гру, сенсорні стимули та елемент несподіванки. Ці принципи лягли в основу фільму "Little Captain", який викликав позитивний відгук у глядачів та іноземних дистриб'юторів. Головна героїня, п'ятирічна Анастасія Цеце, реагує не на репліки та інструкції, а на реальні ситуації, спеціально створені режисером у кадрі. Саме тому сцени у фільмі мають справжній вигляд, а емоції — живими.

Крім того, Фрейман розвиває концепцію так званої наукової драматургії — підходу, який намагається систематизувати наші знання про те, як зробити сюжет по-справжньому цікавим. Іншими словами, перетворити побудову сценарію та розвиток конфлікту на царину науки, зі своїми законами та виявленими закономірностями. Заснований на дослідженнях когнітивної психології та нейронауки, цей метод розглядає драматургію як процес, керований увагою та емоціями глядача. Він допомагає авторам вибудовувати сцени так, щоб кожна викликала потрібну реакцію — напругу, співчуття чи здивування — не на рівні інтуїції, а за перевіреними когнітивними принципами.

Таким чином, навіть в умовах серйозних випробувань українська кіноіндустрія продовжує розвиватися, а її режисери — не тільки зберігати свою присутність у Європі, а й задавати нові напрямки в мистецтві. Досвід Іллі Фреймана показує, що Україна залишається простором, де народжуються ідеї, здатні збагачувати сучасний кінематограф.