"Творець" знаменитих яблук "Ренет Симиренка" Лев Симиренко: вчений-селекціонер, який загинув за нез'ясованих до кінця обставин

Лев Платонович Симиренко – вчений-селекціонер, помолог, теоретик і практик садівництва, член-кореспондент Бельгійського товариства садівників, почесний член Французького національного помологічного товариства, нагороджений Золотою медаллю Французького товариства садівників та Великою золотою медаллю імені Христіана Стевена. Його життя було нетривалим, але насиченим: дослідження в галузі садівництва, якими він займався, зробили його всесвітньо відомим, але не захистили від трагічної смерті, про причини якої його біографи до єдиної думки так і не дійшли.

Промисловці, інженери, меценати

Лев Симиренко народився 6 лютого за новим (18 за старим) стилем у селі Мліїв Черкаського повіту Київської – у наш час Черкаської – області. Його дід Федір був працьовитою і заповзятливою людиною: він зміг викупити себе з кріпацтва і разом з батьком дружини Михайлом Яхненком відкрив комерційну фірму "Брати Яхненка і Симиренка", діяльність якої була пов'язана з цукровою промисловістю: вони брали участь у будівництві цукрових заводів, виготовляли необхідне їм устаткування, робили у кондитерських цехах цукерки – переважно мармелад і пастилу. Володіли Яхненко та Симиренко і суднобудівними верфями, на яких були побудовані пароплави "Ярослав" та "Українець". У Федора Симиренка народилося 22 (!) дитини, двоє з них – сини Василь та Платон – здобули блискучу освіту в Парижі. Незважаючи на обрані ними технічні спеціальності, вони були відомими благодійниками та меценатами: Василь захоплювався музикою та багато допомагав Миколі Лисенку, а Платон пожертвував Тарасу Шевченку понад тисячу рублів – велику на ті часи суму – на видання "Кобзаря", яке вийшло з подякою Симиренку, розміщеній на титульній сторінці.

Студент та революціонер

Повернувшись із Франції на батьківщину, Платон зайнявся розведенням високоефективних садів. Це захоплення перейняв від нього і його син Лев. Коли батька не стало (він буквально "згорів" від туберкульозу), хлопчикові було лише 8 років, і турбота про чотирьох неповнолітніх дітей лягла на плечі його матері. Незважаючи на важке матеріальне становище, їй вдалося дати всім їм вищу освіту. Лев, який закінчив одеську гімназію із золотою медаллю, вступив на фізико-математичний факультет Київського університету, але потім перевівся в Одеський університет, але вже на відділення природничих наук. Бунтарські настрої, що панували в студентському середовищі, не оминули і Лева, особливо якщо врахувати, що дружиною керівника партії "Народна воля", революціонера Андрія Желябова була родичка Симиренка по лінії матері Ольга Яхненко. У терактах, які організовували народовольці, Лев участі не брав, але після трьох арештів за зберігання та розповсюдження нелегальної літератури та за матеріальні пожертвування цієї організації його без суду та слідства – за адміністративним розпорядженням – відправили на заслання до Красноярського краю – на 8 років.

Сибірське заслання

У Сибіру Симиренку вдалося влаштуватись садівником до місцевого золотопромисловця Кузнєцова, для якого він будував оранжереї. Незважаючи на важкі умови, в яких доводилося жити та працювати Симиренку, він зміг зробити низку важливих відкриттів. Зокрема, йому вдалося довести, що в сибірському кліматі можна в теплицях вирощувати огірки та помідори, а у відкритому ґрунті – багато овочів та квітів. 1882 року Лев Платонович знову був заарештований, і цілий рік провів у одиночній камері. Додому, в Україну, він зміг повернутися лише через чотири роки, та й то завдяки наполегливому клопотанню рідних та друзів.

Сад у Млієві

Отримавши можливість займатися улюбленою справою, Симиренко виростив із колекційних саджанців у своєму родовому маєтку в Млієві (до Одеси він поїхати не міг – як колишньому засланцю йому заборонили проживання у великих містах) сад, який був одним із найбагатших у Європі, влаштував при ньому розплідник. За найскромнішими підрахунками, у 1912 році там налічувалося 3 (!) тисячі сортів плодових дерев і чагарників: 900 яблунь, 889 груш, 350 вишень і черешень, 115 персиків, 56 абрикос, 166 аґрусів, 45 горіхів, а також 937 сортів. Саджанці зі свого саду Симиренко розсилав для посадки у всі частини Російської імперії, включаючи північні та далекосхідні райони, Сибір та Середню Азію.

"Ренет Платона Симиренка"

Займався Лев Платонович і селекційною діяльністю, найвідоміший виведений ним сорт яблук – "Ренет Платона Симиренка", який він назвав на честь свого батька, сьогодні можна купити в магазинах та на ринках по всьому світу. "Симиренки" не тільки мають дивовижний кисло-солодкий смак і соковитість, але й можуть – без шкоди для свіжості та якості – зберігатися до весни. Важко навіть уявити собі, що колись цьому сорту яблук відмовляли у статусі вищого гатунку, вважаючи його надто простим – як на вигляд, так і за смаковими характеристиками.

Кримські дослідження та особисте життя

Велику роль у науковій роботі Симиренка відіграв Крим, дозволу відвідати який колишній засланець домагався дуже довго. Спочатку йому дозволили виїхати туди на лікування, а потім і для роботи, яка зайняла цілих 20 років. Результатом досліджень стала книга "Кримське промислове плодівництво", що була опублікована у 1912 році. Симиренко присвятив її своїй другій дружині Олені Уваровій, яка за кілька років до цього померла від тяжкої хвороби. Лев Платонович був знайомий з нею ще у студентські роки, але коли його відправили на заслання, вона залишилася в Україні. У Красноярську він познайомився з іншою засланкою – полькою Альдоною Гружевською. Вона доглядала Лева Платоновича, коли він захворів на тиф, і залишилася з ним у Красноярську, після того, як термін її заслання минув – Лев і Альдона стали чоловіком і дружиною, повінчавшись у тюремній церкві. Але в Україні подружжя розлучилося, а Симиренко зустрівся зі своїм першим коханням Уваровою, яка стала для нього не тільки дружиною, а й помічницею, котра брала активну участь у всіх його дослідженнях. Коли вона померла, Лев Платонович був упевнений, що ніколи більше не одружується, але через деякий час офіційно оформив стосунки з подругою своєї покійної дружини – 28-річною Софією Корішман, яка була на 22 роки молодшою за свого чоловіка. Шлюб, незважаючи на різницю у віці, виявився дуже міцним: із Софією Симиренко прожив до самої смерті, вона народила йому дочку та двох синів, одного із хлопчиків назвали Левом – на честь батька.

"Козаки просять меду"

У щасливе сімейне та наукове життя Симиренка внесли свої неприємні корективи історичні події – спочатку Перша світова війна, потім революція 1917 року та Громадянська війна. Справи йшли все гірше й гірше, а потім і зовсім прийшло лихо – знаменитого селекціонера-дослідника вбили. Його смерть, незважаючи на кілька версій того, що трапилося, досі залишається загадкою. Все сталося пізно ввечері 6 січня 1920 року, коли у вікно будинку Симиренка, який на той час уже був призначений директором розплідника, постукали. Лев Платонович спитав, хто там, і з темряви йому відповіли: "Козаки просять меду". Вчений підійшов ближче, щоб подивитися, з ким розмовляє, і в цей момент у нього вистрілили. Незважаючи на те, що куля влучила в передпліччя – тобто рана була несерйозною, через пошкоджену вену він сплив кров'ю: викликаний квапливо фельдшер нічим не зміг йому допомогти. Відповіді на запитання, хто винний у смерті вченого, немає досі. Прихильники жодної з версій, згідно з якими за цими подіями могла стояти радянська влада, люди господаря в Млієві отамана Голого, випадкові грабіжники або співробітники ЧК (вона є пріоритетною останнім часом), незаперечних доказів своєї точки зору навести не можуть. Той факт, що злочинці нічого не взяли з місця злочину, окрім закривавленого верхнього одягу Лева Платоновича, не тільки не пояснює причин того, що сталося, але ще більше заплутує.

Пам'ять

В Україні дбайливо зберігають пам'ять про Лева Симиренка. На його честь названо вулиці у Києві, Одесі, Дніпрі, Черкасах та Мерефі Харківської області, провулок у Сімферополі та створений ним сад – він розташований при Інституті помології при Національній академії аграрних наук України. У 1970 року в його рідному Млієві було відкрито музей сім'ї Симиренка, 1980 року українська Академія наук заснувала премію його імені, а 1996-го "Укрпошта" надрукувала марку, на якій зображено самого Лева Платоновича, а також його батька та сина, які також зробили серйозний внесок у розвиток саду.