Відео дня
Блог | "Тріски летять": наші діти для лікарів країни-окупанта — це сміття
Три роки тому, фейсбук назавжди видалив мій старий акаунт із сорока тисячами підписників.
Три роки тому, я опублікувала запис розмови з роzziйською лікаркою акушером гінекологом з Твері, яка мені зателефонувала по WhatsApp. Щасливим голосом вона щебетала про міжнародну медичну конференцію й про свою доповідь, присвячену проблемам передчасних пологів."Ти б запросто могла приїхати на цю конференцію, ми б поспілкувалися! Тобі ж цікавий наш досвід пролонгації вагітностей при тривалому підтіканні навколоплідних вод? Та й щодо антибіотиків є цікаві дослідження…"
Я запитала, чи вона взагалі в курсі, що в нас йде війна й гинуть люди, гинуть саме ті діти, яких ми так важко іноді виношуємо? І почула у відповідь, щоб я їхала в будь-яку країну світу, та хоч і в роzію. Що з моїм досвідом й знаннями я завжди знайду собі роботу. І навіщо переживати, що гинуть діти? Таке ж завжди буває — коли ліс рубають, то тріски летять. "Наталя, ти повинна зрозуміти, що ми не хочемо вам зла. Ми, навпаки, хочемо вам допомогти. Ти просто помиляєшся. Всі наші поважні лікарі та вчені, всі наші ректори медичних вишів підписали лист-підтримку спеціальної воєнної операції…"
Наші діти для них — тріски. Наші діти — це тріски для лікарів країни-окупанта. Оці маленькі, беззахисні, з носиками-ґудзиками й мільйоном запитань, оці маленькі всесвіти з розмальованими фарбами долоньками й наплічниками у вигляді кошенят — це сміття для лікарів країни-терориста. Вони так для себе вирішили. Це їхня життєва філософія. Філософія тих, хто не люди.
Тоді, три роки тому, я вгамувала свою тахікардію, відповіла про закон рівноваги у Всесвіті й назавжди заблокувала контакт.
В мене вже три роки новий акаунт… Я навчилася опановувати свою ненависть, мати конструктивну лють, я навчилася чекати й дуже обережно писати в фейсбуці. Я знаю про закон рівноваги у Всесвіті.
Найболючіша правда цього закону. Діти, які гинуть зараз в Україні, — це не "покарання" нам. Це оплата за те, що колись хтось із попередніх поколінь (і наших, і їхніх) дозволив виростити таке зло й не зупинив його вчасно. А ті, хто каже, що "тріски летять", — уже платять. Тільки платять не грошима й не здоров’ям (поки що). Вони платять душею. Людяністю. Майбутнім своїх власних дітей. І ця плата — найвища.
І найзцілюща частина цього закону. Кожна твоя доброта, кожне "я не стану як вони", кожна врятована дитина, кожна передана банка для ЗСУ — це ти вносиш свій внесок у те, щоб рівновага колись нахилилася в інший бік. Не завтра. Може, через 50 років. Може, твої правнуки це побачать. Але закон працює. Повільно. Немилосердно точно.
А сьогодні вночі тріски летіли в Твері. Дякую ЗСУ! Тримаймося.
Важливо: думка редакції може відрізнятися від авторської. Редакція сайту не відповідає за зміст блогів, але прагне публікувати різні погляди. Детальніше про редакційну політику OBOZ.UA – запосиланням...