Три найбільших теракти СРСР: чому влада про них мовчала

У Радянському Союзі інформація про терористичні акти ретельно приховувалася від громадськості, створюючи ілюзію безпеки та стабільності. Газети та радіо розповідали лише про події за кордоном, переконуючи громадян, що в соціалістичному суспільстві подібне неможливе.

Відео дня

Проте за завісою мовчання відбувалися трагедії, які залишали глибокий слід у суспільстві. Чутки про ці події ширилися, обростаючи домислами, адже офіційних повідомлень не було.

OBOZ.UA пропонує дізнатися про три резонансні випадки, які вдалося задокументувати, що розкривають масштаби замовчування та причини, що спонукали терористів до дій.

Теракт у Москві 1977 року

У січні 1977 року Москва пережила серію з трьох вибухів, що сталися протягом однієї години: у метро, магазині та біля урни неподалік Червоної площі. Ці атаки забрали життя близько десяти людей і посіяли паніку серед москвичів. Жителі боялися користуватися громадським транспортом, не знаючи, де може статися наступний вибух. Відсутність офіційної інформації лише підсилювала страх і чутки. Правоохоронці одразу визнали ці події терористичним актом і розпочали масштабне розслідування. Слідчі дії виявилися надзвичайно складними, адже доводилося працювати в умовах тиску та секретності.

Для розслідування московських вибухів залучили найкращих фахівців КДБ і МВС. Аналіз уламків показав, що вибухівка була захована в каченяті, а сумку, в якій її принесли, виготовили в Єреванській фабриці. Це дозволило вийти на слід трьох виконавців — Завена Багдасаряна, Акопа Степаняна та Степана Затікяна, які виступали за незалежність Вірменії. У 1979 році всіх трьох засудили до розстрілу, хоча згодом з’явилися сумніви щодо чесності судового процесу. Ц

Теракт у Краснодарі 1971 року

У червні 1971 року в Краснодарі сталася подія, яку згодом назвали одним із перших задокументованих терактів у СРСР. Молодий чоловік залишив у міському автобусі валізу з вибухівкою, яка спрацювала, щойно транспорт рушив від зупинки. Вибух знищив автобус, убивши п’ятьох пасажирів і поранивши багатьох інших.

Сила детонації була такою, що в навколишніх будинках повибивало шибки, а дерево біля зупинки вирвало з коренем. Міліція, спираючись на свідчення очевидців, виявила, що злочинець — Петро Волинський, який через особисті комплекси, пов’язані з низьким зростом, вирішив помститися суспільству. Його затримали, а суд визнав його психічно хворим, відправивши до закритої клініки.

Розслідування теракту в Краснодарі було ускладнене відсутністю сучасних технологій, таких як камери спостереження. Проте завдяки свідченням очевидців та аналізу уламків вибухового пристрою міліція змогла встановити особу злочинця. Волинський, який раніше працював лікарем, але був звільнений через проблеми з психічним здоров’ям, створив бомбу з підручних матеріалів. Його мотивом була ненависть до суспільства, яке, на його думку, принижувало його через фізичні особливості.

Теракт у школі в Сарапулі 1981 року

У грудні 1981 року в місті Сарапул (Удмуртія) двоє солдатів, Ахметжан Колпакбаєв і Олександр Мельников, захопили приміщення школи з учнями 10 класу, погрожуючи розстрілом. Вони вимагали грошей і літак до США, мріючи про життя на Заході. Цей інцидент став першим в історії СРСР захопленням навчального закладу.

Солдати скористалися чутками про крадіжку мін із військового складу, щоб проникнути до школи під вигаданим приводом. Ситуація загострювалася через присутність дітей, що ускладнювало дії правоохоронців. Переговори з терористами тривали добу, перш ніж вдалося знайти вихід.

Оперативники спецпідрозділу "Альфа" діяли обережно, щоб уникнути жертв серед школярів. Після тривалих переговорів терористів переконали відпустити дітей, пообіцявши легальний виїзд із країни. Щойно заручники були звільнені, спецназ нейтралізував злочинців. Колпакбаєв отримав 13 років ув’язнення, Мельников — 8. Усіх учнів і їхніх батьків зобов’язали підписати угоду про нерозголошення на 15 років.

Чому влада в СРСР замовчувала теракти

Радянська влада свідомо приховувала інформацію про теракти, щоб підтримувати образ стабільної та безпечної держави. Будь-які повідомлення про подібні події могли підірвати довіру до системи та викликати паніку. Навіть резонансні випадки, як у Краснодарі, Москві чи Сарапулі, не отримували розголосу в пресі. Чутки, які все ж поширювалися, часто спотворювали реальні факти, додаючи міфів і домислів. Таке замовчування ускладнювало суспільне осмислення цих подій і перешкоджало створенню ефективних механізмів протидії тероризму. Наслідки цієї політики відчувалися ще довго після розпаду СРСР.

Раніше OBOZ.UA писав, що партійній еліті в Союзі кололи сечу вагітних жінок.

Підписуйтесь на канали OBOZ.UA в Telegram і Viber, щоб бути в курсі останніх подій.