Блог | Шторм у сімейному човні: чому 75% розлучень ініціюють жінки і як на це впливають соцмережі?

Ще минулого року українці активно одружувалися, шукаючи опору у стосунках посеред хаосу. Але ейфорія "фронтового" кохання минула. Сьогодні ми спостерігаємо не просто зростання, а справжній статистичний бум у кількості розірваних шлюбів.

За цим ховається глибинний соціально-психологічний процес. Зростання розлучень – це кумулятивний ефект екстремального стресу, психологічної втоми та нових соціальних реалій. Але щоб зрозуміти, чому сімейний човен тоне, ми повинні звернути увагу на того, хто першим бере в руки "рятувальний круг" ініціативи.

Тектонічний зсув: 75% ініціативи та різні мотиви

Аналіз судової практики показує вражаючу картину: у 75% випадків розлучення ініціюють жінки. Ця статистика несе потужний сигнал: жінка має вищий поріг терпіння, але, прийнявши рішення, вона рідко відступає. Однак, мотиви цього рішення є багатогранними і не завжди зводяться до "емоційного виснаження".

Емоційне вигорання та гормональний фон

Жінки дійсно частіше беруть на себе основний тягар емоційного та побутового обслуговування родини під час кризи. Хронічний стрес, спричинений війною та побутовими труднощами, різко підвищує рівень кортизолу в жіночому організмі. І це те, про що більшість жінок не знають, не розуміють цього і навіть не усвідомлюють.

Існує низка досліджень, які напряму пов'язують близько 30% випадків розлучень з боку жінок з банальним порушенням гормонального фону, що є суто фізіологічною реакцією організму на стрес. Це не виправдання, а доволі логічне та наочне пояснення того, чому часто доленосні рішення ухвалюється одноособово та начебто попри будь який здоровий глузд, що інколи просто унеможливлює здатність пари до компромісів.

Зміна гендерних ролей та нові зв'язки

Криза, розлука та вимушена еміграція стали каталізатором для перегляду стосунків. Значна частина жінок, виїхавши за кордон, набула фінансової незалежності та адаптувалася до стабільнішого соціального середовища. Коли чоловік або служить, або залишився в Україні, обмеженим у можливості пересування, шлюб, який колись був опорою, стає фінансовим чи соціальним тягарем. 

Дослідження західних науковців чітко показують: здобуття мігрантами кращих робочих можливостей та фінансової стійкості прямо корелює з вищою ймовірністю розлучення. Також тривала розлука та нове оточення за кордоном створюють підґрунтя для невірності. 

Дослідження транс-національних шлюбів підтверджують: пари, розділені відстанню, мають вищі показники невірності та розірвання шлюбу, ніж ті, що живуть разом. Це може бути як фізична зрада, так і емоційний роман з новим партнером в еміграції, який здатен гарантувати більше безпеки та стабільності.

Зворотний бік "медалі": травма чоловіка-захисника

Це, мабуть, найгостріший і найменш обговорюваний аспект: психологічна катастрофа чоловіка, який отримує заяву про розлучення, перебуваючи на фронті або повернувшись із зони бойових дій.

Для військовослужбовця, який щодня ризикує життям, родина є ключовою мотивацією і символом повернення до мирного життя. Розлучення в цей час, або одразу після демобілізації, сприймається не просто як розрив, а як зрада і руйнування сенсу. У психологічній практиці це прирівнюється до важкої вторинної травматизації.

Розлучення схоже на втрату людини, і військовий таким чином знову потрапляє у стан горювання, аналогічний тому, що він переживав на фронті. Чоловіки, яких залишають, часто переживають відчуття приниження, розпачу і непотрібності. Замість того, щоб займатися реінтеграцією та лікуванням ПТСР, вони змушені проходити через великий душевний біль та ще й вирішувати болісні фінансові і юридичні питання.

Це різко підвищує ризики асоціальної поведінки. Чоловіки частіше занурюються в роботу або, навпаки, починають пиячити, гуляти, щоб заглушити біль, оскільки чоловіча культура часто забороняє відкрито виявляти емоційну слабкість і просити про допомогу. Відсутність культури звернення чоловіків до психологів, може спричинити великий ментальний колапс у країні, який ми вже частково маємо і будемо відчувати його відголоски ще багато років.

Соціальні мережі: цифровий каталізатор

Також величезним каталізатором цих процесів стали соціальні мережі. Вони просто фантастично підживлюють незадоволення, переважно жіночої частини. Постійно бачачи в стрічках пости про успішну адаптацію, про "ти заслуговуєш на краще", чи про "ідеальні" пари та стосунки, жінка порівнює це зі своєю, часто неідеальною і виснажливою, реальністю, підсилюючи своє відчуття: "Світ дасть мені краще, ніж те, що я маю зараз".

До того ж інтернет та соціальні мережі спрощують встановлення нових зв'язків. Емоційний роман стає безпечною і швидкою формою дофамінової втечі від реальних проблем, перетягуючи емоційну енергію зі шлюбу до віртуального партнера. Все це також відбувається на тлі "нормалізації" таких сценаріїв поведінки у соціальних мережах. Всі ми зустрічали ейфоричні пости на цю тему у Instagram та Тік Ток.

Уроки кризи

Розлучення – це складна комбінація психологічної виснаженості, фізіологічних реакцій, соціально-економічного розрахунку та нових можливостей, які відкрила криза. Також треба розуміти, що всі ці фактори часто виступають лише каталізатором вже існуючих проблем у шлюбі.

Ініціатива 75% розлучень з боку жінок говорить про те, що жінки масово позбулися головної потреби від чоловіків – відчуття безпеки. Багато хто з них, особливо знаходячись у безпечній Європі, можуть собі дозволити закривати цю потребу самостійно.

Під впливом цього фактору, а також психологічної інфоциганщини у соціальних мереж та трендових наративів у них, сучасні жінки більше не готові "миритися з нефункціональними стосунками", навіть якщо рішення про розлучення є цинічним щодо партнера, який захищає країну.

У цьому контексті слід зазначити певну вибухову динаміку таких сучасних наративів в останні роки. І якщо подивитися на це з точки зору гібридної війни, то можна помітити, що ці наративи, як і топові "блогери" дуже часто родом саме з північних територій.

Так само є сенс згадати звідки свого часу з'явився тренд на таку популярну зараз ідею емансипації жінок та залучення їх у ряди більш дешевої робочої сили після другої світової війни. У цьому контексті треба мабуть пригадати американськи дослідження кінця 60-х років, де зазначалося, що найбільш "невибагливими" працівниками є розлучені жінки з дітьми. Вони, як правило, готові працювати за менші гроші навіть понаднормово.

Також, якщо подивитися на дану тенденцію з розлученнями по всьому світу, то можна побачити тут і суто економічний аспект. Коли родина розпадається, то їй потрібно вже два помешкання, два авто, два комплекта побутової техніки та домашньої утварі. А це сутєві кошти, які здатні певний час наповнювати перегріті перевиробництвом економіки.

Практичні поради

Чоловікам, які пережили розлучення на тлі війни, вкрай важливо усвідомити: руйнується шлюб, а не ви самі. Порада проста: зосередьте енергію на роботі, хобі, спорті, спілкуванні з друзями, побратимами та роботі з психологом для реінтеграції. Якісна соціальна підтримка під час розлучення має величезне значення.

Стосовно ще живих стосунків, то тут треба розуміти наступне: пара має відверто говорити про те, чи збігаються їхні базові цінності щодо шлюбу та відносин, а також стосовно еміграції та фінансових пріоритетів. Важливо також розуміти, що розлучення – це втрата для обох. І тому ініціатор розриву, який боїться осуду і відчуває провину, також потребує підтримки, як і той, хто залишається.

Головне, що треба усвідомити – життя продовжується, і шлюб у нових реаліях вимагає не лише кохання, а й глибокої психологічної зрілості, чесності, сміливости та навіть стійкості. На жаль все це абсолютно не транслюють соціальні мережі, а навіть навпаки пропагують "легкість, безвідповідальність та прості рішення".

Важливо розуміти три прості речі: 

1. Стосунки, це завжди динамічний процес – це постійний рух поруч до спільної мети. Навіть не на зустріч одне одномуу, а самеп поруч. І саме спільна мета може бути головним чинником не тільки збереження стосунків, а й їхнього розвитку.
2. На пострадянському просторі не існує культури планування щасливої старості. Але якраз схоже бачення старості часто не просто утримує стосунки, а й допомагає успішно проходити їх найбільш турбулентні етапи.
3. Найбільш важливою навичкою у комунікаціях є не вміння доводити свою правоту, а вміння слухати та чути свого співбесідника. Якщо у парі люди вміють чути один одного, то корабель їх стосунків зможе пройти крізь будь які шторми та рифи.