Що не можна було робити в СРСР: заборони, про які воліють не згадувати
Коли сьогодні ми чуємо про "найсмачніший пломбір" чи "безкоштовні квартири" в СРСР, поза увагою нерідко залишається ціна, яку люди платили за ці, по суті, дрібниці. А ціною були відсутність базових людських прав та свобод.
Любителі ностальгії за "совком" часто ігнорують ці три заборони. Або й свідомо оминають їх увагою, щоби прикрасити дійсність. Тоді як саме вони перетворювали побут громадянина на життя у клітці, в якій людина була лише безправним гвинтиком системи.
Самовираження через зовнішність
У Радянському Союзі бути "не таким, як усі" було не просто складно, а й буквально небезпечно. Будь-яка спроба виділитися через зовнішність сприймалася як політичний виклик. Старше покоління добре пам’ятає комсомольські патрулі, які могли зупинити на вулиці дівчину в занадто короткій спідниці або хлопця з довгим волоссям.
Люди згадують, як штани-кльош чи джинси-варенки ставали приводом для виключення з інституту або догани на роботі. Хлопців із "не такою зачіскою" могли насильно підстригти просто у відділку міліції, а дівчатам змивали яскравий макіяж господарським милом та холодною водою під краном у туалеті. Система вимагала ідеальної сірості – однакове вбрання приглушених кольорів, однакові зачіски та повна відсутність індивідуальності. Будь-який прояв смаку вважався "поклонництвом перед Заходом".
Нерухомість, яка тобі не належить
Міф про безкоштовні квартири в СРСР – один із найбільш живучих. Їх і справді видавали на безоплатній основі. Але людина в’їжджала у стіни хрущовки не як власник, адже приватної власності на житло в Союзі не існувало. Ви не могли купити квартиру, яка вам подобається, у тому районі, де хочете. Щоб отримати заповітні ключі, потрібно було відстояти чергу, яка могла тривати 15-20 років, а потім вселитись туди, куди скажуть.
Люди згадують цей досвід як форму кріпацтва. Приватні особи не були власниками своїх квадратних метрів, лише "винаймачами" у держави. Квартиру не можна було легально продати або офіційно здати в оренду. Обмін житла перетворювався на багаторічну детективну історію з махінаціями та підпільними маклерами. Ба більше, якщо людина помирала самотньою, її "безкоштовна" квартира миттєво поверталася державі, а не переходила родичам. І це був ще один інструмент контролю над громадянами.
Мандри за кордон – життя за залізною завісою
Для сучасної людини, щоб вирушити у подорож, потрібні лише паспорт і квиток – навіть в’їзна віза знадобиться далеко не завжди. В радянські часи виїзд навіть у "дружню" комуністичну Болгарію чи Чехословаччину був схожий на політ у космос. Візи видавались на виїзд з СРСР і, щоб отримати такий дозвіл, потрібно було пройти через принизливу процедуру отримання характеристик від парткому, профкому та комсомолу.
Люди, які застали ті часи, згадують співбесіди в КДБ, де їх питали про склад Політбюро чи імена лідерів комуністичних партій Африки. Якщо ви не були членом партії або мали "неблагонадійних" родичів, світ для вас закінчувався кордоном СРСР. Навіть ті одиниці, яким щастило виїхати, їхали під наглядом "керівника групи" (часто штатного співробітника спецслужб) і перебували під суворою забороною спілкування з іноземцями. По суті СРСР був гігантською тюрмою, де право побачити інший світ треба було заслужити роками лояльності до режиму.
Раніше OBOZ.UA розповідав, на чому доводилось економити жителям СРСР – на сучасну людину це наводить жах.
Підписуйтесь на канали OBOZ.UA в Telegram і Viber, щоб бути в курсі останніх подій.