Рамон Джон Гнатишин: український генерал-губернатор Канади, який не мав ворогів

Про етнічного українця Рамона Джона Гнатишина, що став 24-м генерал-губернатором Канади, часто говорять як про надію для мільйонів наших співвітчизників, які живуть у різних країнах світу і думають, що вони, емігранти, не зможуть зробити кар'єру і досягти успіху в іншій країні. Його наочний приклад говорить про інше: Гнатишин крок за кроком пройшов шлях від простого юриста до генерал-губернатора – однієї з найвищих посад у Канаді. Втім, приписувати успіх лише діловим якостям Гнатишина було б неправильно – він був ще й дуже доброю і порядною людиною, яка зуміла прожити життя без ворогів.

Онук малограмотних емігрантів

Рамон Джон Гнатишин народився 16 березня 1934 року в Саскатуні – найбільшому місті канадської провінції Саскачеван. Дід і бабуся – малограмотні емігранти з Буковини, були зайняті фермерською працею, напевно, вони й уявити не могли, яких соціальних висот досягнуть їхні нащадки. Батьки назвали майбутнього канадського губернатора Романом, але, ставши дорослішим, він змінив його на більш звичне для вуха канадців – Рамон, а в сім'ї його називали просто Рей.

Рамон дуже швидко визначився зі сферою, в якій хотів зробити професійну кар'єру, – політика. Його батько Джон (Іван) Гнатишин був депутатом парламенту Саскачевану, згодом міністром в уряді провінції і, нарешті, сенатором. Мати, Хелен, вела громадську діяльність – у різних інституціях, включно з Організацією Об'єднаних Націй, боролася за права жінок і досягла на цьому шляху серйозних результатів. Не дивно, що сам Рамон з дитинства мріяв займатися благодійністю – саме з нею він пов'язував і подальшу політичну діяльність, вважаючи, що справжньою метою кожного політика є допомога тим, хто її потребує. Напевно, перше місце у списку тих, про кого він хотів дбати, посідали українські канадці, яких у цій країні дуже багато.

"Переможний боєць"

Рей Гнатишин здобув юридичну освіту і якийсь час після закінчення вишу працював у юридичній фірмі, яка належала його батькові, а у вільний час читав лекції в університеті Саскачевана. Вирішивши будувати політичну кар'єру, він балотувався та був обраний до парламенту від консервативної партії. Гнатишин обіймав посади міністра енергетики, гірничорудної промисловості та ресурсів Канади (1979-1980 роки), був главою таємної ради королеви в Канаді (1985-1986 роки), міністром юстиції та генеральним прокурором країни (1986-1988 роки) та, нарешті, генерал-губернатором Канади (1990-1995 роки).

Ті, хто працював із Гнатишиним, говорять про нього як про людину, що знала справу, якою він керував, і при цьому любив і вмів працювати. При тому, що він був завзятим і безкомпромісним "переможним бійцем", готовим будь-що-будь відстоювати свої ідеї, у Гнатишина не було ворогів, чого в політиці практично не буває: він легко ладнав з людьми і наживав собі тільки друзів. Про продуктивність його роботи на різних постах говорять результати, яких йому вдалося досягти. Наприклад, перебуваючи на посаді міністра гірничорудної промисловості, він зробив усе для того, щоб Канада повністю забезпечувала себе природними ресурсами і не залежала від постачання з-за кордону. А будучи генеральним прокурором, домігся прийняття законів, за якими передбачається відповідальність за жорстоке поводження з дітьми і які дозволяють суддям конфіскувати майно засуджених, щоб компенсувати шкоду, яку ті завдали своїм жертвам. При ньому в Канаді також почали судити нацистських воєнних злочинців, які сховалися в країні після Другої світової війни.

На посаді генерал-губернатора

Робота Гнатишина на посаді генерал-губернатора заслуговує на особливу увагу вже хоча б тому, що він усе життя був затятим прихильником однієї консервативної партії – опоненти вважали, що він не зможе захищати їхні інтереси. До того ж він не дуже чисто говорив французькою, і це теж ставили йому в провину. Дуже швидко Гнатишину вдалося переконати тих, хто сумнівався, що йому не властиве упередження – він завжди забезпечує інтереси держави, а не якихось конкретних політичних сил. Гнатишин перший відкрив у своєму губернаторському офісі в Оттаві приймальню для простих людей: на думку канадців, уже за один цей вчинок він мав увійти – і увійшов – в історію Канади. Також резиденція губернатора стала своєрідним культурним центром: тут проводили вистави, виставки та екскурсії. Він запровадив традицію так званих Літніх концертів для народу і відкрив для всіх охочих ковзанку, яка до цього була закрита для публіки. Гнатишин підтримував людей мистецтва, науки та освіти, заснувавши гранти й премії, які отримували ті, хто досягав у своїй сфері серйозних результатів. Він також захищав інтереси всіх верств суспільства та всіх національностей, серед інших – аборигенів та метисів, що робило його неймовірно популярним.

Доброзичливість та почуття гумору

Колеги по парламенту та чиновники в уряді відзначали дипломатичні якості Гнатишина: він умів лише за допомогою властивого йому дару переконання та правильно дібраних аргументів, без погроз та демаршів переконувати у своїй правоті навіть непримиренних опонентів. А його вміння довго розмірковувати на будь-яку тему, виступаючи з парламентської трибуни, без нічого певного, за що могли б зачепитися ті, хто схильний до іншої позиції, захоплювали всіх, кому доводилося слухати його промови. Не менш приємними і затребуваними як у політиці, так і в особистому житті якостями, властивими Гнатишину, були рідкісна доброзичливість, з якою він ставився до всіх без винятку, і почуття гумору, яке стосувалося не тільки не стільки інших людей, а його самого: так пожартувати з власної персони, як це робив він, мало хто міг і може. Наприклад, коли його призначили генерал-губернатором Канади, але попросили до офіційного оголошення зберегти цей факт у таємниці, він попросив: "Якщо за той час, поки я зберігатиму секрет, мене зіб'є автобус, повідомте людям, що саме я був призначений на таку високу посаду". Дружина Гнатишина Герда у разі таких самоіронічних жартів свого чоловіка, тільки зітхала і закочувала очі – переконати його не робити це було не в її силах.

Приїзд до України

На батьківщину своїх предків, в Україну, Рамон Джон Гнатишин приїжджав із державним візитом у 1992 році – невдовзі після здобуття країною незалежності. Протягом трьох днів, з 28 вересня по 1 жовтня, він встиг побувати не лише в Києві, а й на рідній Буковині – у Чернівцях та містечку Вашківці Сокирянського району Чернівецької області. Він виступив перед студентами Чернівецького державного університету імені Юрія Федьковича, вчена рада якого надала йому звання почесного професора навчального закладу. Він також взяв участь у відкритті Чернівецького музею буковинської діаспори, експозиція якого розповідала про життя його родини. Прийом, наданий йому, був такий теплий, що Гнатишину було важко стримати емоцій. "Дорогі мої буковинці, – сказав він тоді, – мені здається, що я все життя жив тут, поряд з вами".

Але найважливішим для генерал-губернатора було відвідування Вашківців, з яких колись двомісячним немовлям назавжди відвезли до Канади його батька. Сам Джон Гнатишин, який побував в Україні 1976 року, потрапити туди не зміг – його до Вашківців не пустили співробітники КДБ. Під час приїзду в Україну Рамон Гнатишин посадив дуб, а його дружина Герда – канадський клен.

Пам'ять про Рамона Джона Гнатишина

Українського генерал-губернатора Канади не стало 18 грудня 2002 року. Він три місяці мужньо боровся зі страшною хворобою – раком, але так і не зміг її здолати. Весь цей час поряд з ним безвідлучно були його дружина Герда та двоє їхніх синів – копії свого батька. Відспівування Гнатишина пройшло в Українській православній церкві в Оттаві, в офіційній церкві генерал-губернаторів – англіканському соборі, де служби проводяться паралельно українською та англійською мовами. На месі були присутні 500 осіб – члени сім'ї, колеги, друзі. У рідних Вашківцях ім'ям Рамона Гнатишина названо вулицю та провулок.