Радянське шампанське і морозиво насправді крадені: як так вийшло

Смак дитинства, "те саме" морозиво, улюблений пломбір у вафельному стаканчику та легендарні їдальні з самообслуговуванням – усе це давно стало частиною ностальгійного образу СРСР. Та мало хто замислюється, що за цими продуктами та концептами ховається зовсім не радянське коріння.

Відео дня

Радянський Союз активно запозичував не лише технології, а й гастрономічну культуру із Заходу, іноді майже дослівно копіюючи чужі напрацювання. Відомі сьогодні "радянські" страви, продукти й формати харчування – часто результат вдалого імпорту ідей зі США. Історія таких запозичень — це водночас ілюстрація технічної відсталості Союзу, і приклад того, як ідеологія часто суперечила реальності.

Радянські їдальні, які багато хто згадує з теплотою, насправді з'явилися на американських заводах. У 1958 році Микита Хрущов під час візиту до США відвідав підприємство IBM. Його найбільше вразив не технічний прогрес, а звичайна фабрична їдальня. Самообслуговування, конвеєрна подача їжі, скляні полиці, пластикові підноси — усе це Хрущов наказав відтворити на радянських просторах. Так у СРСР з’явився знайомий формат їдалень, що масово почали відкриватися по всій країні, а страви пристосували до масового виробництва – наприклад, котлети почали запікати партіями на листах.

Морозиво з американським присмаком

Ще раніше, у 1936 році, радянський нарком харчової промисловості Анастас Мікоян вирушив у США для "запозичення досвіду". Там він побачив промислове виробництво морозива, скуштував найкращі зразки й вирішив привезти всю систему в Союз. Завдяки цьому в СРСР з’явилися знайомі сорти пломбіру, ескімо, крем-брюле та інші улюблені види. Мікоян також замовив обладнання та стандартизував рецепти, з яких пізніше сформувався образ "якісного радянського морозива". Але ні на етикетках, ні в підручниках про це американське коріння не згадували.

Майонез, шампанське та інші "імпортні символи СРСР"

Чимало інших продуктів, які вважалися гордістю радянської кулінарії, теж мали зовсім не радянське походження. Майонез, шампанське, томатний сік, бісквіти, шоколад, цукерки — усе це також було запозичено або адаптовано з американських технологій і зразків. У книзі "Про смачну та здорову їжу" радянські громадяни дізнавалися про ці страви, але джерело їхнього походження замовчувалося. Тим часом справжнім автором багатьох цих кулінарних новинок був американський бізнес і наука.

Крім продуктів, США у роки Другої світової війни постачали СРСР і харчі, і техніку через програму ленд-лізу. Це також суттєво вплинуло на доступність певних продуктів для радянського населення. Та у публічному дискурсі подібні теми або замовчувалися, або подавалися в зовсім іншому світлі — як дружня допомога союзників, але ніколи як культурна чи технічна залежність. Зрештою, те, що для інших країн було нормальним споживчим досвідом, у СРСР ставало предметом особливої гордості.

Імпортоване "радянське" диво

Міфи про автентичну радянську гастрономію десятиліттями підтримувалися пропагандою, але факти свідчать про інше. Часто найулюбленіші страви радянської епохи мали зовсім інше походження, ніж вважалося. Вони не народилися в СРСР, а були або куплені, або скопійовані. Смак дитинства виявився смаком, запозиченим у капіталістичного Заходу. І хоча історія радянського харчування — це частина минулого, вона добре ілюструє, як навіть тоталітарна система не могла уникнути впливу зовнішнього світу.

OBOZ.UA пропонує більше дізнатися, як в СРСР "крали їжу" та продавали неякісні продукти під виглядом "ГОСТу".

Підписуйтесь на канали OBOZ.UA в Telegram і Viber, щоб бути в курсі останніх подій.