Відео дня
Петро Столярський: знаменитий одеський музичний педагог, який відкрив світові найкращих скрипалів ХХ століття
Не буде перебільшенням сказати, що всі, хто навчався музики в Одесі, робили це або у самого Столярського, або в його знаменитій школі. За словами музичних істориків і критиків, ніхто не зробив у скрипкове мистецтво ХХ століття такий внесок, як Столярський. Його учнями – або випускниками його школи – були Давид Ойстрах, Буся Гольдштейн, Єлизавета Гільєльс, Натан Мільштейн, Самуїл Фурер, Семен Снітковський, Олег Криса, Едуард Грач, Ліана Ісакадзе, Валерій Клімов та багато інших.
Про унікальність педагогічної методики Столярського говорять і пишуть багато, але найзнаменитіший його учень – Давид Ойстрах – вважає, що все набагато простіше, ніж здається. Головний секрет Петра Соломоновича, на його погляд, у тому, що він ніколи не дозволяв учням нудьгувати на заняттях. Він намагався з перших занять пробудити в дітях артистичні здібності та прищепити їм професійне ставлення до навчання – йому та його послідовникам це вдавалося.
Син клезмера
Петро – Пінхус – Соломонович Столярський народився у місті Липовець Київської губернії (зараз воно розташоване у Вінницькій області) у музичній родині. Його батько був спадковим клезмером – так називали музикантів, які виконували музику східноєвропейських євреїв. Соломон Столярський у складі невеликого сімейного оркестру часто виступав на весіллях, куди брав і свого маленького сина. Музичний дебют Пінхуса відбувся, коли йому виповнилося три роки – його професійна гра на скрипці у поєднанні зі зворушливим зовнішнім виглядом викликала захоплення дорослих слухачів. Один із них був такий вражений, що вирішив показати юного генія авторитетному викладачеві з Києва, але його реакція хлопчика розчарувала. Столичне світило порадило йому почати все спочатку – тобто, як і належить, із вивчення сольфеджіо та розучування гам. Незважаючи на сльози, які пролив Пінхус через таку пораду, він таки вирішив переучуватися зі специфічного клезмерського стилю гри на класичний. Столярському дуже пощастило з освітянами – з ним займалися Отакар Шевчик та Йосип Карабулька, і після закінчення Одеського музичного училища за класом скрипки він потрапив до оркестру Одеського оперного театру.
Від викладання у консерваторії до створення власної школи
Викладацьку діяльність Столярський розпочав в Одеській консерваторії, а вже в 1911 році створив власну музичну школу, яка через кілька років стала модною – кожна одеська сім'я, що поважає себе, вважала обов'язковим віддати туди свою дитину. Один із учнів Столярського, який зробив собі ім'я не в музиці, а в літературі, Ісаак Бабель, назвав навчальний заклад Петра Соломоновича "фабрикою вундеркіндів". Столярський не тільки знав, як треба вчити дітей музики, а й – за спогадами його сучасників – з першого погляду міг визначити, чи вийде щось путнє з дитини, чи ні.
"Столярський словник"
Незважаючи на викладацький талант від бога, учням непросто було спілкуватися з Петром Соломоновичем – він довго говорив на їдиш з невеликими вкрапленнями російських слів, але й оволодівши нерідною мовою, створював словесні конструкції, що захоплювали навіть одеситів, які володіють у цьому сенсі неперевершеною майстерністю. Деякі його висловлювання досі цитують, розповідаючи про великого одеського педагога байки та анекдоти. Так, про свою школу Столярський якось сказав: "Нас нагородили за роботу, але ми не повинні забувати про те місце, з якого вийшли", а про ректора консерваторії висловився ще смішніше: "Беріть приклад із Канделя: він ніколи не каже дурниці, він робить їх". Але найбільш цінні думки Петро Соломонович висловлював своїм учням: "Грати на скрипці – це не скакати на коні. Покажи мені гарну музику"; "Спочатку навчися чисто грати гами, а потім їстимеш цукерки"; "Що таке горобець? Це соловей, який не вивчив свої трелі"; "Не треба думати, що слово "скрипка" походить від слова "скрип"; "Не поспішай, не веди смичок так швидко. Уяви, що це твоя зарплата. Ти ж не будеш витрачати її відразу, а розтягнеш на тривалий час". Недарма інший, не менш відомий одеський музичний педагог Олександр Гольденвейзер неодноразово пропонував скласти "російсько-столярський словник", до якого будуть внесені всі перли Петра Соломоновича.
"Мені тут наказали випити за здоров'я товариша Сталіна"
У 1933 році школа, що існувала лише на ентузіазмі Столярського, стала державною, а керував нею, як і раніше, Петро Соломонович, та й мала вона, як і раніше, його ім'я. Через чотири роки після адміністративних пертурбацій на Міжнародному конкурсі скрипалів імені Ежена Ізаї, який проходив у Парижі, його вихованці посіли призові місця: Давид Ойстрах – перше, а Єлизавета Гільельс, Буся Гольдштейн та Михайло Фіхтенгольц – третє, четверте та шосте відповідно. Держава оцінила роботу Столярського, вручивши йому орден Трудового Червоного Прапора, але радість від цієї події виявилася, м'яко кажучи, змащеною. На бенкеті, присвяченому нагородженню, Петру Соломоновичу настійно рекомендували сказати тост "за здоров'я товариша Сталіна", обов'язково назвавши його генієм. Столярський, який погано розмовляв російською, сильно перенервувався і, коли настав час підняти келих, випалив: "Мені тут наказали випити за здоров'я товариша Сталіна… ", а потім, усвідомивши, що говорить щось не те, додав: "...а ще я маю назвати його генієм". Інший за такі слова міг серйозно постраждати, але Петру Соломоновичу необережний вчинок зійшов з рук: Сталін, який був присутній на церемонії, вручив йому не тільки орден, а й цінні подарунки.
Втім, цій великій дитині прощалося багато чого – так, коли Столярський вступав у партію, що на той час було обов'язковим для керівників будь-якого рівня, він на запитання, що йому дала радянська влада, відповів: "Службовий автомобіль". Але музикант, напевно, перевершив сам себе, коли на засіданні Наркомпросу подякував за допомогу "Сталіну, Молотову, Кагановичу та… іншим шишкам". Залишається тільки дивуватися, що йому пробачили і це.
Смерть від інсульту та іменна зірка на "Алеї зірок"
У 1941 році, їдучи в евакуацію до Свердловська, Петро Соломонович збирався відкрити музичну школу, подібну до тієї, що існувала в Одесі, а потім і в Києві, і на Уралі, але не встиг. У квітні 1944 року, після звільнення Одеси від фашистів, Столярський дізнався, що під час окупації його школу було спалено. Такого удару знаменитий педагог не витримав – за дев'ятнадцять днів він помер від інсульту, йому було 72 роки.
Похорон Столярського був багатолюдним, його могилу буквально завалили квітами, але в ніч після похорону хтось розрив могилу. З Петра Соломоновича зняли костюм і вибили щелепу із золотими коронками – саме таку картину побачила дочка знаменитого педагога Неллі, коли прийшла вранці на цвинтар. Давид Ойстрах вимагав розслідування того, що сталося, але отримав офіційну відмову – йому сказали, що у воєнний час такими "дрібницями" ніхто не займатиметься. Відмовили родичам і в перепохованні праху в Одесі, разом із дружиною Фрідою Марківною, яка померла в евакуації, Петро Соломонович спочиває на цвинтарі в Свердловську.
Відновленням знаменитої школи Столярського зайнялася його дочка, яка повернулася до Одеси 1945 року. Якийсь час вона працювала в ній завучем, поки в 1953 році її не звільнили з посади через "відсутність музичної освіти". Архів Столярського зберігається в Одеському краєзнавчому музеї, а біля міського оперного театру на "Алеї зірок" є зірка Петра Соломоновича.