"Не можна звикнути до пекла": волонтер Євген Гілін – про життя в Херсоні, єднання людей і російський терор

Голова ГО "Місто сили", адвокат, кандидат юридичних наук і медіатор Євген Гілін розповів про життя Херсона під постійними обстрілами, про те, чому 90 тисяч заявок до Міжнародного реєстру збитків – це критично мало, що насправді потрібно херсонцям для виживання і який новий рік очікує херсонців.

– Євгене, яка зараз ситуація в Херсоні?

– Складно. Лише за листопад росіяни обстріляли місто понад 1000 разів. За даними ООН, у 2025 році кількість загиблих цивільних від далекобійної зброї в Україні зросла на 26%, а поранених – на 75%. Херсон – у самому епіцентрі цього терору.

Щоденно в місті фіксується 20-50 дронів, над кожним кварталом вони знаходяться постійно. Дрон може сісти на дах будинку, щоб економити заряд, і через камеру спостерігає. Коли проїжджає машина – підіймається і атакує.

– Це виглядає як полювання?

– Це просто дронове сафарі. Росіяни полюють на маршрутки, тролейбуси, швидкі, цивільні авто. У 100% випадків жертвами стають саме цивільні. Створюється враження, що Херсон для них – полігон, де новобранці вчаться атакувати рухомі цілі.

– Скільки людей залишилося?

– На Правобережній Херсонщині проживає близько 140 тисяч людей, з них приблизно 60-65 тисяч – у самому Херсоні. До війни в області жило майже мільйон. Населення скоротилося на 75%. В основному залишилися літні люди, самотні пенсіонери, люди з інвалідністю. У місті від 4 до 5 тисяч дітей.

Багато хто повертається з інших регіонів, бо втомилися від невизначеності. Їм спокійніше у своїх стінах, навіть попри вибухи. Для них невизначеність в інших містах – без роботи, без розуміння, як влаштуватися – страшніша за невизначеність і життя без майбутнього в Херсоні.

– Що означає "життя без майбутнього"?

– Можна планувати на два-три дні наперед. Горизонт планування далі – як в тумані невизначеності. Може прилетіти і вікон не буде. 140 тисяч херсонців живуть так вже майже 4 роки. Не можна звикнути до Пекла.

– Початок грудня приніс нове випробування...

– 3 грудня росіяни практично знищили Херсонську ТЕЦ. Випустили близько 100 снарядів. Без тепла залишилися понад 40,5 тисяч абонентів. А на дворі – зима, попереду морози.

Це тероризм у чистому вигляді. Херсонська ТЕЦ – виключно цивільний об'єкт. Її єдине призначення – забезпечення тепла в будинках містян.

– Ваша організація допомагає відновлювати житло?

– Щодня в Херсонському районі від обстрілів пошкоджується 30-150 будинків. Наша ГО "Місто сили" ліквідувала пошкодження вже в понад 4 тисячах будинків. Загалом на Херсонщині пошкоджено більше 115 тисяч домогосподарств.

Ми – одна з небагатьох організацій в області, хто ремонтує дахи, бо дах – найнебезпечніше місце. Людина на даху дуже помітна для дронів. Наші команди працюють в тісній координації зі службами безпеки міжнародних партнерів. Нещодавно одна міжнародна організація проводила для нас тренінг з безпеки, а потім самі запросили тренінг у нас – настільки унікальний досвід ми напрацювали.

– Від чого залежить, чи залишиться людина в будинку після обстрілу?

– Від швидкості нашої роботи. Коли восени-взимку прилітає і вибиває вікна або зносить дах, людина втрачає житло. Якщо ми приїдемо зранку і зашиємо вікна, перекриємо дах хоча б брезентом – людина залишиться. Інакше вона змушена виїжджати.

– Розкажіть про новий проєкт "Право на відновлення"?

– Це проєкт безоплатної правової допомоги, який ми реалізуємо з Німецьким товариством міжнародного співробітництва (GIZ). Майже кожен із 140 тисяч мешканців Правобережної Херсонщини має щонайменше одну юридичну проблему: втрата документів, відновлення майна, компенсації за зруйноване житло чи втрату близьких, оформлення виплат. Проте юристів чи адвокатів в області майже не залишилось, а вартість їх послуг для херсонців, часто, не посильна.

Основний фокус – допомога у поданні заявок до Міжнародного реєстру збитків. 17 січня 2025-го ми допомогли родині волонтера Антона Кушніра, якого розстріляли росіяни під час евакуації людей, подати першу в Україні заяву за категорією "Смерть близького члена сім'ї". На сьогодні за підтримки нашої організації вже подано понад 1200 заявок до реєстру.

– Чому це так важливо?

– З квітня 2024 року до Міжнародного реєстру збитків подано близько 90 тисяч заявок, хоча очікувалося мільйони. Чим більше заявок - тим потужніший тиск на Росію, тим більше фінансування отримає механізм компенсацій.

Люди не вірять, що це спрацює. Але 48 країн підписали конвенцію, 16 грудня 2025 року створено Компенсаційну комісію, активно розробляються механізми конфіскації російських активів. Це реально працює.

– Як окупація та обстріли змінили людей?

– Люди згуртувалися набагато тісніше. У кварталах об'єдналися, щоб пережити зиму під обстрілами: разом шукали генератори, носили їжу один одному, годували безпритульних тварин. Жінки носять домашню їжу поліцейським на блокпости, пенсіонери діляться консерваціями з пожежниками.

Окупація показала, хто є хто. Після пережитого здається, що вже нема чужих – усі стали рідними. Це неймовірна єдність громади, якої в мирні часи не було.

– Що найбільше потрібно херсонцям зараз?

– Увага. Коли "Охматдит" обстріляли – зібрали мільйони. Це правильно. Але в Херсоні не залишилося жодної лікарні, яку б не обстріляли, і таких масштабних зборів немає. 4 грудня росіяни обстріляли перинатальний центр - під час удару лікарі приймали пологи.

І нам потрібно припинити засуджувати один одного - тих, хто виїхав, чи тих, хто залишився. Ми повинні бути єдиними.

– Що чекає на Херсонщину у 2026 році?

– На жаль, доказів того, що ситуація може змінитись найближчого часу на краще – я не бачу. Херсонщина буде перебувати в статусі полігону для випробування нових дронів, артилерії. Люди будуть жити в умовах постійних обстрілів, небезпеки, гуманітарної кризи.

– Як ви описали б стан херсонців?

– Будь-який мешканець Херсонщини перебуває десь між критичною потребою у безпеці і цивілізаційною потребою у повазі до своєї гідності, своїх прав і головного права – права на свободу. Ми зараз чуємо багато голосу свободи, коли попри небезпеку люди кажуть: "Це моє право померти в своїй хаті і не їхати у ваші гуртожитки, це моя свобода".

– У вас четверо дітей. Як ваша сім'я адаптувалася?

– Два роки живемо в Одесі. В Херсоні залишилося все - квартира, дача на окупованому Лівобережжі, щасливі спогади. Я недавно був в Херсоні і забрав шкільні рюкзаки старших дітей. Рюкзаки, зібрані до школи 23 лютого 2022 року.

Уявляєте? Щоденники, зошити, підручники, бутерброди і фрукти засохли в контейнерах... Привіз додому, склав речі в холі і пішов на кухню. Повертаюся, а малі тримають в руках рюкзаки і всі плачуть. То було минуле життя, то було справжнє щасливе дитинство, то була взагалі інша реальність.

– Чим би ви хотіли завершити?

– Хто був в Херсоні, гуляв тихими вуличками зі старовинними фасадами, пам'ятає цей вайб. Це той Херсон, в який я вірю і до якого я дуже хочу повернутись. І я повернусь в такий Херсон, бо я в це вірю вже дуже довго і здаватись не збираюсь.

Херсонці, як і кожен українець, повинні рухатись в обох парадигмах – знаходити спосіб вижити і гуртуватись далі. Наша національна сила в нашій вірі. Ми віримо, що ми переможемо, що наступить мир і в себе на дачі на Лівому березі я нарешті бузину посаджу.