Путін іде ва-банк: чому Росія заговорила про "системні" удари по Києву та якого розвитку подій чекати. Інтерв’ю з Безсмертним

Погрози Москви "системними" ударами по Києву виглядають не лише як елемент воєнного тиску. Росія дедалі менше демонструє здатність до стратегічного прориву на фронті й дедалі більше переходить до тактики психологічного виснаження – через масовані атаки по містах, енергетиці та цивільній інфраструктурі. Заява МЗС РФ із закликом до іноземних дипломатів залишити Київ – не ознака впевненості. Це намагання створити атмосферу неминучої великої ескалації та водночас змусити Захід реагувати на російський сценарій, а не формувати власний.

Проблема для Путіна полягає в тому, що реальність дедалі сильніше розходиться з кремлівською пропагандою. Весняний наступ не приніс очікуваних результатів. Удари по НПЗ, проблеми з паливом, уповільнення економіки та нервозність російських еліт створюють для Кремля небезпечний внутрішній фон. Саме тому Москва намагається перевести увагу на зовнішню ескалацію й повернути собі ініціативу через страх.

Дзвінок Лаврова до Рубіо виглядає частиною цієї гри. Кремль фактично надсилає Трампу сигнал: або Вашингтон згадує "дух Анкориджа" і тисне на Київ щодо поступок, або Росія підіймає ставки до рівня системного терору столиці України. Москва намагається знову втягнути Білий дім у прямий торг із Путіним.

Своїми думками щодо цих та інших питань у ексклюзивному інтерв'ю OBOZ.UA поділився український дипломат і політик Роман Безсмертний.

– МЗС Росії погрожує "системними" ударами по Києву. На ваш погляд, Путін намагається ескалацією повітряної війни приховати слабкість режиму й одночасно тисне на Трампа, щоб той "дотискав" Україну до переговорів?

– Насправді 25 травня відбулося декілька подій і інформаційних вкидів у Росії, які чітко показують, що лежить в основі цього гвалту. Ми, зрозуміло, акцентуємо найбільше уваги саме на темі системного, як сказав Лавров у розмові з Рубіо, обстрілу об’єктів у столиці України, які мають відношення до забезпечення Збройних сил України. Я майже процитував те, що написано в офіційному зверненні на сайті МЗС РФ. Але зверніть увагу, раніше ні до, ні після жодних наймасовіших атак не було жодних дзвінків ані Рубіо, ані будь-кому в Америці. І на це є декілька причин. Перша – за добу до того Рубіо говорить про те, що виникає пауза переговорного процесу. Але засоби масової інформації одразу розганяють хвилю: Америка виходить із переговорного процесу. Цей дзвінок був потрібен і Лаврову, і Путіну, аби передати інформацію Трампу.

– У Кремлі хочуть "розбудити" Трампа…

– Саме так. Розбудіть його, хай реагує. Насправді в основі всього цього лежить головне питання: ви далі в процесі чи ви покидаєте цей процес? І друге питання: якою буде ваша реакція? Зверніть увагу, що ні в розмові з Лавровим, ні окремо Вашингтон на атаку не відреагував. У Сенаті, в Конгресі, у засобах масової інформації, також відсутня особлива реакція. Бо якщо подивитися на математику цієї атаки і порівняти її з Ізраїлем чи країнами Перської затоки, то так, болванок багато. Але який результат? Тобто вони розуміють, що цими так званими системними атаками Росія не досягає того, чого хоче.  Тому, з моєї точки зору, якщо говорити про ескалацію, то все як було, так і буде. Раніше як було? Майже щодня були певні обстріли. Тепер тактика змінилася. Цю зміну тактики подають як щось надзвичайне, як масові обстріли. Але це просто зміна тактики. Чи можна вважати цю зміну тактики рішенням про щось принципово нове? Ні, не можна. І ніч на 24 травня це абсолютно чітко показала. Результати цієї атаки, з точки зору стороннього спостерігача, є просто мізерними. І очевидно, що у Вашингтоні це дуже чітко побачили, порівнявши статистику навіть із паралельними подіями на Близькому Сході.

– Ви зазначаєте, що США не виходять із переговорного процесу. Але заяви Рубіо звучать неоднозначно: мовляв, якщо хтось хоче, нехай займається цим далі. То що зараз думають американці? Чи справді Вашингтон дистанціюється і перекладає все на Європу або Китай? І що сталося з тими неформальними домовленостями на Алясці, після яких Трамп намагався тиснути на Україну щодо Донбасу?

– Дзвінок стосувався головного питання: ви залишаєтесь у процесі чи виходите? Бо Америка – посередник. І в цій ситуації Лавров телефонує, чіпляючи Америку темою "не будемо збільшувати атаки". Адже вони посередник.  Як мав би зреагувати об’єктивний посередник? Він би мав ініціювати певний переговорний процес. Логічно ж? Так. А як реагує Рубіо? Каже: та я взагалі не зрозумів, чого той дід хотів. Бо насправді питання було зовсім в іншому. І тут Рубіо навмисно крутить цю рулетку. На початку держсекретар каже: ми увійшли в цей процес, бо обидві сторони не хотіли ні з ким, окрім Трампа, спілкуватися. Це пряма брехня. Кому потрібна була Нобелівська премія? Хто обіцяв завершити все за 24 години? То навіщо Рубіо бреше? Це перша теза: не лізьте туди, це наше.

Друга річ. Якщо ви виходите або ставите процес на паузу, то навіщо ви відправляєте Віткоффа і Кушнера до Москви? Через пів години після заяви Рубіо з Москви повідомляють: ми очікуємо з дня на день приїзд Кушнера і Віткоффа. Якщо це не переговори, тоді з якою метою вони їдуть? Мені зрозуміло, що там є бізнесові інтереси. Але все це прикривається переговорним процесом. І третє. Там же сказано, що якщо будуть конструктивні ідеї, ми готові повернутися. А просто витрачати час, називаючи це переговорним процесом, ми не збираємося. Тобто Рубіо фактично сказав: окрім Америки, там нікого не має бути.

– Чому це було сказано?

– Зверніть увагу: два тижні до того ходили розмови – буде Шредер, буде Штайнмаєр, буде Меркель. Називали безліч прізвищ. І дуже чітко зреагував президент Євроради Антоніу Кошта. Він прямо сказав: ми готові увійти в цей процес тільки при лідерстві Дональда Трампа. Він, як досвідчений політик, чудово розумів, що Америка не хоче нікого там бачити. А в Кремлі цього не зрозуміли. І ще один момент. Не встигли у Кремлі заявити про системні обстріли, як за кілька годин Картаполов, голова комітету Держдуми з оборони, каже: а хіба рішення ухвалюють у Верховній Раді? А на Банковій? А на Грушевського? Ні, не там ухвалюються рішення. Що це означає? У Москві  згадали, що китайське посольство розташоване біля Верховної Ради. І в момент активних контактів із Китаєм вони фактично за декілька годин дезавуювали власні заяви.

– Як ми маємо на усе це реагувати?

– Відповідно до стратегії і тактики, яка обрана. Вона, насправді, абсолютно правильна. Необхідні атаки по об’єктах, які є законними військовими цілями. Саме ці об’єкти і їх ураження будуть паралізувати і московського диктатора, і всю кліку, яка там сидить. По-іншому бути не може. Так, до нинішнього дня є колосальний дефіцит засобів ураження. Але поки що та поведінка і тактика, яку виробило українське військове керівництво, на мою точку зору, абсолютно адекватна. Якщо в цій ситуації європейці ще зможуть допомогти із засобами ураження – а мова йде про зброю, безпілотники, балістичні та крилаті ракети, зрештою про виробництво таких ракет – то все це лягає у дуже правильну систему.

Мене дуже порадувало те, що Вашингтон прийняв рішення дати дозвіл Польщі на випуск Patriot і деяких інших ракетних комплексів для систем, які працюють в Україні. Це означає, що європейці зможуть закуповувати ці речі, у тому числі для України, польського виробництва. Дай Боже, щоб вони якнайшвидше налагодили все це. Хоча нині те саме спільне виробництво Німеччини й Італії, Німеччини і Франції, Німеччини та Великої Британії вже виробляє, у тому числі, ракети для комплексів, які використовує Україна, і вони не гірші за американські. Інша справа, що обсяги не ті, яких потребує Україна. Тому в цьому відношенні, і це остання фраза, я не бачу у Москви можливостей радикально змінити ситуацію. Тактику змінити – так. Але треба розуміти, що кількісно Москва видихається. Вона міняє тактику, концентруючи і накопичуючи на певні дні кількість безпілотників, ракет і таке інше. Я думаю, що це всього лише форма подачі, а не змістовна зміна ситуації.

– Рустам Умєров у Берліні зустрічався з радниками з нацбезпеки європейської "великої трійки" – Британії, Німеччини і Франції. Це просто чергові зустрічі і так співпало з нинішньою ситуацією. Чи це реакція на анонси системних ударів і як не крути, на заяву Рубіо про те, що зараз вони чекатимуть пропозицій і поки не будуть активно включатися в переговорний процес?

– Ми добре пам’ятаємо, як попередній очільник Офісу Президента регулярно зустрічався з радниками з питань безпеки прем’єр-міністра Великої Британії, президента Франції, канцлера Німеччини. Це штатні речі, під час яких опрацьовується, у тому числі, реакція на поточну ситуацію, переговорний процес і вироблення погодженої позиції. Те, що про неї пишуть, у тому числі Politico, не відповідає дійсності. Не могли ці люди обговорювати питання асоційованого членства в ЄС. Вони обговорювали поточну ситуацію, можливі ініціативи, реакцію на заяви Рубіо і, в тому числі, питання достовірної інформації, яка мала бути абсолютно узгоджена між сторонами щодо атаки 24 травня, подальшого потенціалу України протистояти цьому, а також здатності європейців допомагати далі.

У нинішній ситуації ця зустріч, так само як і зустріч президента з фракціями та їхніми лідерами, показує, що пауза завершилася і ситуація поступово стає на рейки. Вона досить серйозно координується між Києвом і європейськими столицями. Це дуже добра зустріч. Це прекрасний сигнал щодо робочих взаємовідносин у питанні формування безпеки України і безпеки Європи.

– Європа демонструє, що не боїться погроз Москви, а її дипломати не збираються залишати Київ. Але якщо Росія все ж перейде до системного терору, чи змусить це Захід змінити свою стратегію? Чи може Європа перейти до більш жорсткої участі у війні, якщо Путін зробить руйнацію українських міст постійною тактикою?

– Ви ведете до питання, чи є у Путіна можливість перетворити Київ на Мар’їнку?

– Я про інше. Якщо він певною мірою спробує це зробити, чи змусить це Захід, насамперед Європу, діяти жорсткіше?

– А я вам дам відповідь. У нього немає технічної можливості це зробити. І не буде. Війна ракет – це війна з обмеженим потенціалом. А тепер давайте подивимося. Це у Москві думали, що якщо об’єднати балістику, крилаті ракети і безпілотники, то можна зробити з Києва Мар’їнку. Ні. Зверніть увагу, безпілотники – це майже 100% нейтралізації. Причина в тому, що Україна має системи перехоплення, які фактично прибирають майже всю безпілотну авіацію ворога. Що тоді лишається? Балістика і крилаті ракети. Так, серед них є ті, які поки що складніше збивати. Але решта, переважно перехоплюється. Тобто Путін не може перестрибнути самого себе і виготовити безмежну кількість балістики та крилатих ракет. Ми йдемо до того, що буде так само, як із бронетехнікою. Вона з’являлася, з’являлася, а потім – усе. Її немає, бо безпілотники її знищують.

Чому ми весь час чуємо то про "Посейдон", то про "Скіф", то про "Орєшнік"? І що цей "Орєшнік" реально зробив? До цього часу дискутують, було їх два чи один. Коли подивилися на наслідки воронок, стало зрозуміло – ефект зовсім не той, про який розповідали. Тепер вони кажуть: у крилату ракету вставимо ядерну боєголовку. Я вас запитую: з 1945 року хоч одна ядерна боєголовка була доставлена до цілі крилатою чи балістичною ракетою у бойових умовах? Хто наведе такий приклад? Невже ми не розуміємо, що у цих тезах є питання, на які вони самі не можуть відповісти? А розмови про те, що "Орєшнік" можна набити якимись надзарядами… А де подівся другий "Орєшнік"? А де частина зарядів першого, який летів на Білу Церкву? Насправді тут треба бути дуже коректними і технічно точними.

Вже зрозуміло, що "Орєшнік" – більше легенда, над якою ще можуть працювати. Можливо, вона й має перспективу, я не фахівець у цьому. Так, є клас крилатих ракет, із якими поки є проблеми. Але це тимчасово, бо технологічно ці питання вирішуються. Тому давайте об’єктивно зрозуміємо: немає у цього московського ідіота можливості робити з великими містами те, що вони зробили з містами Донецької і Луганської області, зрівнявши їх із землею.

– Так, але питання в тому, чи наші партнери готові до цього? Тому що про закриття неба, хоча б часткове закриття над певною частиною України, ми говоримо від початку повномасштабної війни. Але цього не відбувається. Про це вже можна забути?

– Ні, про це не треба забувати. Бо в наших партнерів немає шансу не стати поруч з Україною.

– Останні заяви і погрози з боку Путіна наближають закриття неба чи ні?

– Наближають. Зокрема тема допомоги у системі протиповітряної та протиракетної оборони обговорювалася в Берліні. Йдеться про те, щоб сусідні країни могли перекривати західні регіони України і таким чином дати можливість підтягнути сили для прикриття Центральної та Східної України. Про такі речі говорилося. І про них постійно ведеться діалог.

Європа збільшує свій виробничий потенціал. От дивіться, я весь час повторюю: Європа буде збільшувати перше, друге, третє, четверте. І вона це робить. Паралельно ми чуємо критику на адресу Європи. Але я ставлю питання: якби не Європа, яка фактично вже вдвічі збільшила допомогу порівняно зі США, де б ми зараз були? Тому в цьому відношенні те, що зроблено особливо на початку цього року, і виділення 90 мільярдів, і обговорення на саміті в Гельсінборзі ідеї 0,25% ВВП кожної країни на Україну – для закупівель, будівництва, виробництва – це колосальні речі. А це, між іншим, 143 мільярди.

– Але ж цю ідею генсека НАТО Марка Рютте впливові країни поки відкинули.

– І 90 мільярдів теж не одразу з’явилися. Але ж рішення було ухвалене. Я казав, що це буде, і воно буде. Європі нікуди діватися. Європа на рівні істеблішменту, політичних лідерів, еліт прекрасно розуміє: сьогодні Україна і Збройні сили України закривають собою Європу.

Тепер подивіться, що відбувається далі. Якщо брати тональність минулого тижня, то Путін був буквально зосереджений на Європі, особливо на балтійських і скандинавських країнах. Скільки там було провокацій і гібридних атак. Це зайвий доказ того, що, я вас запевняю, жертва буде обрана. І цим європейським країнам буде на кого розраховувати тільки в одному випадку – якщо поруч буде Україна.

Коли я побачив заяву президента Литви Наусєди після того, як їх усіх минулого понеділка загнали у підвали через один безпілотник, який піднявся в повітря, я зрозумів дуже багато. Коли Наусєда вийшов звідти і сказав: ви взагалі розумієте, що відбувається? Відтепер усе, що неконтрольовано залітає на територію Литви, має бути збите. Чим хочете збивайте – хоч граблями, але більше цього бути не повинно. Такі речі дуже серйозно протвережують. І тому ці процеси йдуть. Інша справа, що, безумовно, хотілося б, аби вони йшли швидше.

– Ви кажете, що Європі нікуди діватися, все буде вирішено і так далі. Але водночас все відбувається все ще дуже повільно. І в той же час, у Німеччині лідирує "Альтернатива для Німеччини", у Франції – Барделла, у Британії – Фарадж. Тобто, реальні претенденти на владу, які або скептично, або відкрито негативно ставляться до підтримки України. Чи не здається вам, що повільність Європи у підтримці України стає небезпечною, а внутрішні процеси можуть змінити її позицію кардинально?

– Тут я погоджуюся. Бо політика в Європі і коливання електорального маятника – це завжди ризик. Але коли в Європі цей маятник не хитався? Подивіться на минулий рік: Румунія, Молдова, Угорщина. Якщо в Угорщині маятник пішов в один бік, то в якійсь із названих вами країн він піде в інший.

Тепер щодо кожної країни окремо. Фарадж специфічний політик, але британці знають собі ціну. Його консервативні погляди зараз теж трансформуються. Він прекрасно розуміє, що Україна сьогодні – це елемент безпеки Великої Британії. І якщо його партія реально прийде до влади, то питання безпеки буде для неї ключовим. Тому я переконаний, що політика Фараджа в багатьох речах буде близькою до класичних британських консерваторів. Але тут ще треба дивитися, де взагалі на той момент опиниться його партія. Місцеві вибори – це одне. Але є ще загальнонаціональний парламент.

 Франція. Ні Жан-Марі Ле Пен, ні Марін Ле Пен так і не стали президентами, хоча доходили до фіналу і мали дуже сильні позиції. Французи завжди в останній момент лякаються і здають назад. Так було ще з часів де Голля.

Що стосується Німеччини, то це, чесно кажучи, те, що мене хвилює найбільше. Тому що "Альтернатива для Німеччини" – це не просто рейтинг. Це потенційний розкол самої Німеччини. Якщо подивитися на географію підтримки, то основна маса голосів іде зі Східної Німеччини, колишньої НДР. І це дуже серйозна проблема. Загалом, якщо брати ці три великі країни, то я думаю, що Британія залишиться в тому спектрі, в якому була завжди. Французи, на моє переконання, в останній момент все одно схиляться до більш ліберального варіанту. Що стосується Німеччини, то тут треба дивитися, як розвиватиметься ситуація далі, але те, що вона складна, це очевидно.