Навіщо СРСР відправив у космос гармату: чим закінчився експеримент

Перший погляд на те, якими можуть бути спільні міжнародні космічні місії, світ зробив 15 липня 1975 року. Того знаменного дня екіпажі американського космічного корабля "Аполлон" і апарату "Союз", запущеного СРСР, зустрілися й провели стикування перед знаменитим "рукостисканням у космосі".

Це ще було далеко не завершенням холодної війни, але стало хорошим наочним прикладом того, чого можна досягти завдяки міжнародній співпраці. Однак, відбулось у той самий рік, коли радянська влада протестувала космічну гармату. Детальніше про це розповіло видання IFL Science.

Під час Холодної війни і США, і Радянський Союз не на жарт боялися, що інша сторона може застосувати ядерну зброю. Також обидві наддержави дещо хвилювалися через те, що супротивник може заважати їхній діяльності в космосі. Оскільки обидві сторони вивчали можливість ведення космічних воєн, існували цілком обґрунтовані причини вважати, що ворог теж думає про зрив супутникових операцій.

Керуючись цими міркуваннями, у січні 1975 року радянська влада вирішила перевірити, як це – прикріпити зброю до борту космічного корабля і вистрілити з неї. Інформацію про це випробування засекретили на десятиліття. Хоча чутки про зброю на космічних станціях "Салют" ходили ще в ті часи. Коли ж правда випливла на поверхню, виявилося, що цією зброєю була 23-міліметрова гармата, спочатку розроблена для надзвукового бомбардувальника Ту-22 (за кодифікацією НАТО – Blinder), яку вони прикріпили до "Салюту-3".

Саме 24 січня 1975 року, вже після відльоту екіпажу з борту "Салюту-3" на Землю, радянські військові здійснили тестовий постріл із гармати. Цілком імовірно, що в будь-якій реальній військовій операції ця зброя виявилася б абсолютно марною. Проте вважається, що радянська влада намагалася не поцілити в супутники, а захиститися від небажаних спроб штурму чи захоплення корабля.

Радянські перекази свідчать, що цю гармату встановили на зовнішній стороні станції як оборонний захід. Оскільки вона мала завищену й нечітку дальність прицілювання від 500 до 3000 метрів, гармата очевидно не була ефективною протисупутниковою зброєю, але могла б відбити пряму фізичну спробу висадки або захоплення станції. Так описує результати експерименту одна з наукових робіт на цю тему.

У будь-якому разі, особливої потреби в ній, мабуть, не було, адже підкотити й захопити космічний корабель у піратському стилі – завдання не з легких. В цьому обидві сторони згодом переконалися під час своєї спільної спроби стикування. NASA довелося конструювати спеціальний стикувальний модуль, щоб з'єднати два космічні апарати, навіть не знаючи точної конструкції радянського корабля.

Радянські інженери зіткнулися з чималою кількістю труднощів, коли адаптували зброю для встановлення та стрільби в космосі. Перша проблема полягала в тому, що гармату зафіксували нерухомо. Це означало, що для наведення на ціль довелось би повертати всю космічну станцію, через що зброя була дуже повільною і зовсім не динамічною.

Другою проблемою стала віддача. Енергія від пострілу гармати в космосі могла серйозно змінити траєкторію космічного апарата або взагалі запустити його в неконтрольований політ. Щоби протидіяти цьому, наземні контролери запускали двигуни станції, але навіть за таких умов гармата примудрялася дестабілізувати цей 20-тонний космічний корабель.

Тим не менше, постріл із цієї зброї таки відбувся, і, судячи з усього, успішно. Відтоді, наскільки відомо, жодна інша зброя в космосі не застосовувалася. Можливо, людство колись знову рушить у цьому жахливому напрямку, але якщо це й станеться, саму концепцію точно доведеться суттєво доопрацювати.

"Гармата "Салюту" була зброєю, яку неможливо було наводити в реальному часі й не можна було використовувати для оборони, коли всередині станції перебував екіпаж. Вона не давала жодної практичної чи тактичної підтримки в космосі, а її засекреченість заважала використовувати її як засіб стримування", — йдеться далі в згаданій уже науковій роботі. Її автори також додають, що такі цілі, як супутники, були далеко поза зоною її досяжності.

Тим не менш, чутки про існування космічної гармати ходили десятиліттями, перш ніж Міністерство оборони розсекретило її. І ці чутки підживлювали внутрішню міфологію про оборонну військову космічну станцію, здатну стримати захоплення та висадку штурмовиків. Загалом, гармата виявилася досить марною. Залишається сподіватися, що це були перші й останні постріли в космосі.

Раніше OBOZ.UA розповідав, як СРСР приховував під маскою мирної праці людей свою мілітаристську політику.

Підписуйтесь на канали OBOZ.UA в Telegram і Viber, щоб бути в курсі останніх подій.