Міцніший за залізо: історія впертого сапера, який вижив після підриву на протитанковій міні

"Маю честь захищати Батьківщину", – саме так презентує себе в соцмережах 36-річний ветеран з Кіровоградщини Володимир Собовенко. У чоловіка відповідальний військовий фах – інженер-сапер. Тут немає права на помилку.

Відео дня

За роки війни захисник звільнив сотні квадратних кілометрів української землі від тонн ворожої вибухівки, та одна-єдина міна обірвала його бойовий шлях, спричинивши важкі травми кінцівок. А далі для військового розпочався новий шлях – шлях прийняття, реабілітації та особистих перемог. Свою історію ветеран розповів нашому виданню.

Робота без права на помилку

Володимир Собовенко за фахом інженер-сапер у званні лейтенанта. Після інституту працював у ДСНС.

У 2014 році, з початком АТО, служив у Нацгвардії, в окремому загоні спеціального призначення, виконував завдання по всій лінії розмежування на Донбасі.

У 2020 році термін військового контракту чоловіка сплив, і він вирішив трохи насолодитися цивільним життям. Та ходити без форми довелося недовго: почалася повномасштабна війна з Росією.

"Звістка про повномасштабне вторгнення була неначе кам'яний град. Всі плани довелось відкласти. Але я вирішив, що треба пережити це, а потім почати життя із чистого аркуша", – ділиться Володимир.

Для нього, як для професійного військового, ні секунди не стояло питання мобілізуватися чи ні.

"Я хотів знайти собі посаду за фахом. Саме сапером я міг зберегти більше життів, ніж якби був стрільцем", – говорить він.

Так після початку повномасштабного вторгнення Володимир потрапив у ЗСУ і став командиром інженерно-саперного взводу.

Зазнав поранення і "відключився"

Після навчання Володимир разом зі своїм підрозділом вирушив на Херсонщину зачищати землю від російських снарядів. Територія, на якій він і його побратими опинились, була буквально "засіяна" снарядами, протитанковими та протипіхотними мінами. Вони були майже на кожному кроці.

Наприклад, на протитанковому мінному полі міни лежали у чотири ряди, а під кожною четвертою була пастка. Протяжність такого поля становила 12-14 кілометрів. І таких полів багато. Протитанкові міни хлопці вивозили КамАЗами: в одну вантажівку влазило близько 500 таких мін.

Чимало ворожих боєприпасів нашим військовим вдавалося відправляти за зворотною адресою.

"Ми обережно витягали російські снаряди, які не розірвалися, та передавали нашим артилеристам та танкістам, а вони ними працювали по ворогу. Ворог їх отримував назад "поштою". Якщо снаряд можна використати, то краще так і зробити, аніж просто знешкодити", – пояснює ветеран.

Так тривало до березня 2023 року, поки в районі Берислава автівка Володимира не наїхала на протитанкову міну.

"В автівці зі мною їхало ще троє саперів. Хлопці зазнали незначних забоїв та травм, а я дістав поранення і майже одразу "відключився", – пригадує чоловік.

Вибухом Володимиру серйозно пошкодило ноги. Напарники витягли його з автівки, що палала, наклали турнікети й доправили до лікарні. Коли він отямився та звернув увагу на свої кінцівки, то побачив, що на обидві ноги встановлені апарати зовнішньої фіксації. Подумав: "Може, не все так погано?"

Можливість зберегти ноги була. Але після ревізійної операції в Миколаєві цей шанс відпав. Остання надія залишалася на медиків в Одесі.

"Після ще однієї операції прийшов лікар. Він був засмучений і сказав, що не зможе врятувати ноги, адже м'які тканини, нервові закінчення, судини – все було порвано", – зазначив Володимир.

Постав вибір: продовжити боротьбу за кінцівки, яка б могла його виснажити й не гарантувала позитивного результату, або ж погодитись на ампутацію.

"Як сапер я розумів, що таке можливо. Тому погодився на ампутацію. Подумав, що краще швидше стану на протези й почну ходити, аніж довгі місяці буду відновлюватися після операцій. Тому з поганих варіантів я обрав не найгірший", – каже ветеран.

Сили дає рідна земля

Оговтатись і психологічно не зламатися після операцій чоловіку допомогли рідні та близькі.

"Дуже допомагала дружина. А ще мотивував один мій побратим. Одного разу, коли я лежав після операції, він зателефонував і сказав: "Через місяць відбір на Invictus Games, тому давай, щоб ти вже бігав", – пригадує захисник.

Володимир відповів побратиму "Слухаюсь" і почав працювати над собою. Після ампутації важливо починати рухатись, аби не було проблем.

Через 40 днів Володимир вперше став на тренувальні протези. Опанувавши впевнену ходу, він зайнявся спортом.

Станом на сьогодні ветеран має бронзу з чемпіонату з баскетболу на кріслах колісних, крім того, брав участь у сходженні на гору Кострича у Карпатах: за 8 годин разом із іншими ветеранами військовий подолав вертикальний підйом у 1585 метрів.

Свій військовий досвід Володимир передає іншим у центрі національного спротиву в Олександрії, де працює інструктором із мінно-вибухової справи.

Ветеран, який звільнив "груди" землі від сотень тонн ворожої вибухівки, по-особливому відчуває цінність рідного українського чорнозему.

"Ми на своїй землі. А що найбільше надає сил? Тільки рідна земля. Ми у себе вдома. Територія, яку ми обороняємо, – наша", – резюмував Володимир Собовенко.

Отримати допомогу українцям з інвалідністю можна на сайті організації EnableMe Ukraine. Ви можете поставити запитання експерту та отримати безплатну допомогу у спільноті EnableMe.