Мартін Бубер: філософ із сім'ї галицьких євреїв, який 17 разів номінувався на Нобелівську премію миру, але так її і не отримав

Мартін Бубер – один із найвпливовіших філософів ХХ століття, видатний релігійний та політичний діяч, талановитий письменник та гуманіст. Він – автор концепції філософської антропології, головне положення якої говорить про людину як цілісну та повноцінну особистість, тільки якщо вона перебуває у постійних стосунках – у діалозі – з іншими людьми та богом.

Відео дня

Про вплив ідей Бубера на власний світогляд писали і говорили володар Нобелівської премії Герман Гессе, філософ Микола Бердяєв, Папа Римський Іван Павло II, а серед його друзів були Магатма Ганді та Альберт Ейнштейн. У наш час його роботи не втратили своєї актуальності, навпаки, вони напрочуд відповідають нинішнім життєвим моментам.

Дитинство та юність у Львові

Мартін – Мордехай – Бубер народився 8 лютого 1878 року у Відні у єврейській родині. Через три роки батьки хлопчика розлучилися, і батько, якому вдалося залишити сина собі, відправив його до своїх батьків – Соломона та Аделі Бубер – у Лемберг, нині – Львів. Хлопчик здобув гарну освіту, якою спочатку займався його дід – банкір та один із найшанованіших людей хасидської громади міста. Він вивчав з онуком іврит, Біблію та Талмуд, приділяв велику увагу класичній світовій літературі – грецькій, французькій, англійській та німецькій. Не відставала від діда й бабуся, котра часто читала Мартіну Кабалу. Наступною сходинкою в освіті стала для хлопчика гімназія Франца Йосипа та синагога, яку Мартін відвідував шість днів на тиждень, вивчаючи Тору та П'ятикнижжя. Добре знав Бубер і мови: вдома у його діда розмовляли німецькою, львівськими вулицями – польською та українською, у синагозі – ідишем та давньоєврейською. Коли Мартіну виповнилося 14 років, він повернувся до батька у Відень, щоб продовжити освіту, вступивши до вишу.

Студентське захоплення сіонізмом

Першим університетом, до якого вступив Бубер, став Віденський – у ньому він вивчав філософію та історію мистецтв, другим – Берлінський, а за ним слідували виші Лейпцига та Цюріха. У ті роки – під впливом бунтарського студентського духу – Мартін захопився сіонізмом – політичним рухом, що передбачає відродження та об'єднання єврейського народу на його історичній батьківщині. Незважаючи на те, що Бубер був депутатом 5-го сіоністського конгресу та редактором рупору руху – щотижневої газети Die Welt, у нього намітилися розбіжності з його лідером Теодором Герцлем. Бубер вважав, що у новій єврейській державі євреї та араби повинні жити разом – як добрі сусіди, Герцль був категорично проти. Захопився Мартін і хасидизмом – містичним різновидом іудаїзму, яким він зацікавився ще під час життя у Львові завдяки Кабалі, інтерес до якого прищепила йому бабуся Адель.

"Я і Ти"

У 1923 році вийшла у світ головна філософська праця Бубера "Я і Ти", у якій він писав про взаємодію людини з іншими людьми, неживими предметами і богом. На думку філософа, людина протягом життя кожну хвилину перебуває у взаємодії зі світом в одному з цих режимів, кожен з яких однаково значимий для нього. Людина використовує комунікацію – в одному випадку діалог, у іншому – монолог. Зрозуміло, сам предмет обговорення та висновки, які зробив Бубер у своїй праці, надто об'ємні та розлогі, щоб переказувати її тут, але кілька цитат з "Я і Ти" згадати не завадить, тим більше, що вони залишаються актуальними й у наш час:

"У кожної подорожі є своє призначення, про яке сам мандрівник і не підозрює";

"Пророк призначений протистояти цареві, і навіть більше: історії";

"Самотність – це місце очищення";

"Справжня сутичка йде не між Сходом та Заходом, не між капіталізмом та комунізмом, а між освітою та пропагандою".

Переклад Біблії

Не менш відома і важлива праця Бубера – переклад на німецьку Біблії, який він здійснив разом із Францом Розенцвейгом. Незважаючи на те, що вже існував її канонічний переклад християнського богослова XV століття Мартіна Лютера, Буберу та Розенцвейгу, на відміну від його варіанта, вдалося створити тест, який легко сприймати не як наукову працю, а як живу, зрозумілу мову. Під час роботи Розенцвейг важко захворів – він не міг говорити, тому використав спеціальну систему знаків, які допомагали співавторам розуміти одне одного, а коли його повністю паралізувало – спілкувався з Мартіном за допомогою… очей. Після смерті Розенцвейга Бубер надовго залишив роботу над Біблією, але через кілька десятків років повернувся до неї – у 1961 році переклад нарешті був опублікований.

"Єврейський книжник"

Бубер досить легко пережив Першу світову війну – можна сказати, що його самого та його сім'ю вона практично не зачепила, тому і до подій, що передують Другій світовій, він спершу поставився досить спокійно. Бубер продовжував працювати, спілкуючись не стільки з людьми, скільки з книгами, недаремно німецький офіцер, який розвішував розпізнавальні таблички на будинках євреїв, написав на його дверях: "Єврейський книжник". Незважаючи на те, що спочатку нацисти ставилися до Бубера навіть з деякою повагою, йому заборонили читати лекції, а за його домом встановили спостереження. Коли 1938 року Мартін із сім'єю їхав до Швейцарії читати лекції там, він був упевнений, що незабаром повернеться додому, але цього не сталося. Знайомі, які знали про єврейські погроми, що планувалися, вчасно попередили його про небезпеку – так Буберу та його рідним вдалося уникнути сумно відомої Кришталевої ночі – кривавих подій з 9 на 10 січня, під час яких десятки представників єврейського народу було вбито, сотні поранені, а тисячі – ув'язнені в концтаборах.

Біля витоків держави Ізраїль

Бубери емігрували до Палестини, оселившись у Єрусалимі. У країні, саме повітря якої, за словами філософа, робило його мудрішим, Мартін, як і раніше, виступав за дружбу євреїв з арабами. Разом зі своїми прихильниками він створив організацію Ichud, що працювала над зближенням двох цих народів. Але своєї мети вона не досягла. Також Бубер виступав за те, щоб євреї могли вільно в'їжджати на територію Палестини, одержуючи землю під забудову, тобто стояв біля витоків створення Ізраїлю.

Гуманістичні погляди та 17 номінацій на Нобелівську премію

Після закінчення Другої світової війни Бубер, незважаючи на злодіяння нацистів проти євреїв, не зрадив своїх гуманістичних принципів, яких дотримувався все життя. У 1953 році, приймаючи німецьку Премію миру, він виголосив промову, в якій став на захист тих німців, які, на його думку, засудили минуле своєї країни і хочуть рухатися до майбутнього, в якому не буде місця нацизму.

Заповідь "не убий", вважав філософ, має поширюватися на всіх людей, незалежно від того, якої позиції вони дотримуються та з якого боку "барикад" перебувають. Він засудив страту нацистського злочинця Адольфа Ейхмана, сказавши, що рішення про смертний вирок Ізраїль не мав права ухвалювати самостійно – "архітектора Голокосту", на його думку, мав судити міжнародний суд, і засудити його слід до довічного ув'язнення, чим викликав різку реакцію керівництва країни.

За свої гуманістичні, людинолюбні погляди Бубер загалом 17 (!) разів висувався на Нобелівську премію – 10 разів на премію миру та 7 разів на премію з літератури, але, на жаль, не отримав жодної. 1963 року йому вручили Премію Еразма, яка присуджується за значний внесок у європейську культуру. За два тижні до смерті, коли через серйозну травму Бубер уже не вставав із ліжка, він отримав ще одну нагороду – орден "За свободу Єрусалиму".

Старість у тіні оливкових дерев

В останні роки Мартін Бубер жив із сім'єю своєї онуки Барбари. Він дуже сумував за дружиною – німецькою письменницею Пауле Вінклер, з якою познайомився ще під час навчання у Цюріху та прожив разом майже 60 років. Заради коханого чоловіка вона прийняла іудаїзм, народила Мартіну двох дітей – сина Рафаеля та дочку Єву, але пішла з життя раніше за нього – у 1958 році.

Останні роки життя Бубера були спокійними і розміреними, він став менше читати і більше спілкуватися з людьми – багато з них приїжджали з найвіддаленіших куточків світу, щоб поставити йому запитання, які їх цікавлять. Незважаючи на прохання онуки не перевтомлюватись, він нікому не відмовляв у розмові. А ще він дуже любив сидіти в тіні оливкових дерев біля Стіни Плачу, куди вони з Барбарою щодня приходили після полудня. Мартіна Бубера не стало у липні 1965 року, йому було 87 років.