Легенда світового кінематографа Сідні Поллак: нащадок емігрантів з Одеси
Зірка Голлівуду і кінолегенда Сідні Поллак відомий як кінорежисер, продюсер і актор, що сім разів номінувався на "Оскар" і двічі удостоєний цієї престижної – головної у світі – кінопремії. Такі його стрічки, як "Загнаних коней пристрілюють, чи не так?", "Тутсі" і "З Африки", стали класикою світового кінематографа. Критики охрестили його "геніальним ремісником", з чим сам Поллак був абсолютно згоден, заявляючи, що "ніколи не прагнув робити революцію в кіно, а хотів знімати фільми для простих людей".
Біографію відомого режисера його шанувальники вивчили вздовж і впоперек, окрім однієї дуже важливої деталі: предки Поллака приїхали в Америку з української Одеси.
У Нью-Йорк за мрією
Сідні Ірвін Поллак – так звучить повне ім'я режисера – народився 1 липня 1934 року в містечку Лафаєтт, штат Індіана, в сім'ї єврейських емігрантів з Одеси Девіда Поллака і Ребекки Міллер. Хлопчик із глухої американської провінції "захворів" кінематографом ще в ранньому дитинстві, коли вперше потрапив на сеанс до місцевого кінотеатру. Коли – у зовсім ще юному віці – Сідні поїхав з дому до Нью-Йорка, щоб здійснити свою мрію, його батько був дуже здивований і вкрай засмучений: він мріяв про те, щоб син здобув стабільну – зокрема, й у фінансовому плані – професію, а все, що пов'язане з кіно, на його погляд, було вкрай хитким і ненадійним. Ще більше батька здивував той факт, що син, закінчивши театральну школу Сенфорда Мейснера та відслуживши в армії, майже одразу домігся успіху в цій "легковажній" професії: спочатку на Бродвеї та на телебаченні, а потім і в Голлівуді.
"Перший успіх"
Свою кар'єру на "Фабриці мрій" Сідні розпочав як актор, дебютувавши у фільмі "Військове полювання", але, вирішивши, що режисура його цікавить набагато більше, почав працювати над телевізійними шоу і художніми фільмами. П'ята за рахунком повнометражна картина Поллака – драма про танцювальний марафон часів Великої депресії "Загнаних коней пристрілюють, чи не так?" – принесла йому, як і акторам, що в ньому зіграли, Джейн Фонді та Гігу Янгу, приголомшливий успіх. Поллаку вдалося зробити зі сценарію з досить одноманітним або, як говорили багато хто, "некіногенічним" сюжетом захопливе видовище. Не дивно, що Янг у результаті отримав "Оскар" "За найкращу чоловічу роль другого плану", а сам режисер – першу номінацію на премію американських кіноакадеміків "За найкращу режисуру". Наступні фільми Поллака "Єремія Джонсон", "Якими ми були", "Якудза" і "Три дні Кондора" показали, що перший успіх не був випадковістю – в особі Поллака Голлівуд отримав чудового режисера, здатного працювати в найрізноманітніших жанрах і, що важливо, приваблювати до кінотеатрів натовпи глядачів – всі його фільми приносили гарний прибуток.
"Тутсі"
Але головний професійний успіх чекав Поллака попереду. У 1982 році на екрани вийшла його комедія "Тутсі", яка з неймовірним тріумфом демонструвалася в різних країнах світу, зокрема і в Радянському Союзі. Картина вкотре підтвердила репутацію Поллака як режисера, що вміє робити справжні хіти з найпростіших і нехитрих сценаріїв. Історія "маленької людини" – безробітного актора, який заради ролі в телевізійному шоу перевдягається жінкою, вийшла водночас неймовірно смішною і драматичною завдяки грі Дастіна Гоффмана і режисерському таланту Поллака. Фільм отримав 10 номінацій на "Оскара" (щоправда, у підсумку її удостоїлася тільки кінодебютантка Джессіка Ленг), три премії і дві номінації на "Золотий глобус", дві премії, сім номінацій на BAFTA і французький "Сезар". 1998 року "Тутсі" внесли до Національного реєстру фільмів, що мають "культурне, історичне та естетичне значення", за версією Американського інституту кіно фільм також посідає друге місце в рейтингу "100 комедій", поступаючись тільки музичній стрічці Біллі Вайдлера "У джазі тільки дівчата".
"З Африки"
Не менш успішною стала і наступна картина Поллака – автобіографія данської письменниці Карен Бліксен "З Африки", в якій розповідається про життя на фермі в Кенії з 1914 до 1931 року. На тлі екзотичної природи та детально відтвореного побуту розгортається історія любовного трикутника головних героїв – Карен, її чоловіка та Денніса, ролі яких зіграли Меріл Стріп, Клаус Марія Брандауер та Роберт Редфорд. Останнього Поллак знав ще з часів свого першого фільму, коли вони познайомилися та потоваришували – загалом актор грав у семи його роботах. Фільм "З Африки" отримав сім "Оскарів", два з яких – за найкращий фільм і найкращу режисуру – належали самому Поллаку.
Режисер, продюсер і актор
У наступних фільмах – "Гавана", "Фірма", "Сабріна", "Павутиння брехні" – Поллак не зміг повторити успіх "Тутсі" та "З Африки", але і своєї творчої планки не знизив – "геніальний ремісник" не зняв жодного фільму, який би провалився в прокаті. Останньою режисерською роботою Поллака стала кримінальна драма "Перекладачка", повністю знята в інтер'єрах штаб-квартири ООН. До того ж він активно продюсував – під його творчою опікою та безпосереднім керівництвом було знято 20 кінострічок, також він знову почав активно зніматися в кіно. Серед акторських робіт Поллака цього часу невеликі, але помітні ролі в картинах, які заведено називати культовими: "Чоловіки і дружини" Вуді Аллена, "Гравець" Роберта Олтмена, "Смерть їй личить" Роберта Земекіса, "Із широко заплющеними очима" Стенлі Кубрика – і в серіалі "Клан Сопрано". Востаннє Поллак з'явився на екрані у фільмі "Друг нареченої" – його прем'єра відбулася у травні 2008 року, за кілька днів до смерті режисера.
Сім'я та відхід із життя
Сідні Поллак, всупереч нашим уявленням про голлівудських зірок, був одружений лише один раз: все життя – протягом 50 років – дружиною режисера була його колишня учениця Клер Бредлі Грісволд, яка народила йому трьох дітей: сина Стівена та доньок Ребеку, яку назвали на честь рано померлої матері Поллака, і Рейчел.
У 2007 році режисер звернувся до лікарів через погане самопочуття, за результатами обстеження у нього діагностували рак шлунка. Він сподівався зняти ще один фільм, присвячений президентським виборам у США 2000 року, але не встиг. Сідні Поллак помер 26 травня 2008 року у своєму маєтку в Лос-Анджелесі, йому було 73 роки.