Відео дня
Кого в СРСР називали "борзими" і як влада карала таких людей
У Радянському Союзі безробіття вважалося не економічною проблемою, а майже кримінальним злочином. Людей, які не працювали, переслідували, публічно ганьбили й навіть саджали за ґрати. Уся система була побудована на примусі до праці та ідеї, що лише той, хто трудиться, має право на існування.
Відповідно до сталінської та хрущовської політики, кожен, хто не брав участі у "побудові соціалізму", вважався дармоїдом — дармоїдство було синонімом зради державі. Особливої актуальності набула ця тема у післявоєнні роки, коли країну треба було відбудовувати. Про те, як полювали на "дармоїдів", кого називали "борзими" і як це каралося, — у матеріалі OBOZ.UA далі.
Ставлення до праці в СРСР було не просто суворим — воно було майже сакральним. Відмова працювати тлумачилась як ворожість до держави. Це підтверджувала й радянська Конституція, де закріплювався обов’язок кожного громадянина трудитися. Микита Хрущов наполягав на публічному осуді та виселенні з республіки осіб, які не працювали. Від 1948 року навіть діяла постанова про примусове переселення дармоїдів, але така політика виявилась неефективною. Люди залишали борги, не виконували норм і продовжували жити осторонь трудової дисципліни.
У 1960-х роках боротьба з дармоїдством посилилась. У 1961-му було ухвалено постанову ЦК про додаткові заходи зміцнення трудової дисципліни. По всій країні почалися справжні рейди: у кінотеатрах, магазинах, перукарнях і на вулицях перевіряли людей у робочий час. Глядачам на денних сеансах зупиняли фільм і запалювали світло — кожен мав пояснити, чому не на роботі. Такі дії супроводжувалися газетними публікаціями, плакатами й навіть художніми фільмами з антиприкладами. Головний меседж — трудитися має кожен, інакше він — ворог.
Кого називали "борзими" і як їх карали
На тих, хто не працював, чекали адміністративні та кримінальні покарання. Спочатку людину могли викликати на збори трудового колективу чи вуличного комітету для осуду. Якщо "порушник" продовжував ухилятися від роботи, йому присвоювали статус БОРЗ (без определенного рода занятий) і могли засудити на рік позбавлення волі, а в разі повторного "дармоїдства" — до двох років колонії. Назва БОРЗ трансформувалася у народне прізвисько "борзий", що означало нахабну, зухвалу людину, яка ігнорує правила. Винятки робили лише для жінок із малими дітьми.
У 1980-х роках до теми боротьби з дармоїдами повернулися. Генеральний секретар Юрій Андропов ініціював нову хвилю облав, які згодом назвали "андроповськими". Знову в кінотеатрах, магазинах і навіть лазнях влаштовували перевірки. Списки "неблагонадійних" передавали на підприємства, де люди мусили звітувати перед колективом. Щоб уникнути репресій, багато хто влаштовувався на будь-яку роботу — головне, аби формально бути зайнятим.
Особливе місце у боротьбі з дармоїдами займали творчі особистості й інакодумці. Найгучніший випадок — справа Йосипа Бродського, якого 1964 року судили за дармоїдство й засудили до п’яти років примусових робіт. Завдяки заступництву письменників і митців його звільнили достроково, але цькування в пресі й системна дискредитація творчої інтелігенції стали нормою. Влада не визнавала мистецтво як повноцінну працю, тому поети, музиканти й художники легко потрапляли до списків дармоїдів. А через 23 роки Бродський отримав Нобелівську премію з літератури.
Після смерті Андропова масштабні облави припинилися, але закон, що дозволяв переслідувати за дармоїдство, діяв до 1991 року. Майже півстоліття в СРСР тривала боротьба з тими, хто відмовлявся працювати в межах системи. Під приводом "трудової моралі" знищувалася свобода вибору, а незгода або пасивність перетворювалася на злочин. Такий підхід перетворив багатьох людей на формальних працівників, які працювали лише для галочки. Цей період увійшов в історію як приклад того, як легко репресивна машина може працювати під прикриттям ідеології.
OBOZ.UA пропонує дізнатися, чому в СРСР робота в таксі була бажаною для багатьох чоловіків.
Підписуйтесь на канали OBOZ.UA в Telegram і Viber, щоб бути в курсі останніх подій.