Відео дня
Ким були батьки Залужного, як він виглядав у школі і як опинився в Росії: факти з життя "Залізного генерала". Фото
Чималу роль у тому, що Україна змогла вистояти у найтемніші часи у своїй новітній історії – на початку повномасштабного вторгнення РФ – безсумнівно відіграв тодішній головнокомандувач Збройних сил України Валерій Залужний. В умовах, коли іноземні посольства евакуювали своїх співробітників з України, західні лідери закликали керівництво держави виїхати за межі країни, розвідки різних країн світу відводили на існування України від кількох днів до лічених тижнів, а замість танків та літаків партнери передавали каски та, у кращому разі ПТРК – українські воїни під командуванням Залужного не лише зупинили ворога, а й змусили його у паніці втікати.
При цьому генерал, завдяки якому плани агресора було зламано, а прогнози союзників спростовано, і під час перебування на найвищій військовій посаді країни, і згодом, вже після початку роботи на дипломатичному фронті продовжує уникати зайвої публічності. Що відомо про дитинство та юність Залужного, яким він був у школі, чи подобався дівчатам і як доля ще тоді, у далекі 1980-ті, закинула його до Росії, нагадує OBOZ.UA.
Народився майбутній головком української армії у 55-тисячному місті Звягель на Житомирщині – у родині офіцера та працівниці місцевого вокзалу. У Звягелі Залужний провів перші 19 років життя. Там, як з'ясувала журналістка hromadske Наталія Мазіна, своїм видатним земляком пишаються – і залюбки переповідають історії з дитинства та юності "Залізного генерала", якого ті, хто знав його у шкільні та студентські роки, незважаючи на всі заслуги та регалії, досі з теплотою звуть "Валерчик".
До першого класу Залужний пішов 1 вересня 1980 року, коли йому вже виповнилося 7 років. Попри те, що син офіцера міг вчитися в елітній школі для дітей військових, його батьки зупинили вибір на звичайному освітньому закладі неподалік від дому, де переважно вчилися діти з родин робітників і залізничників, адже розташована вона між машинобудівним заводом і вокзалом. Нині це Звягельська гімназія №9.
Перша вчителька Залужного, Тетяна Шатульська, у той день запам'ятала його як маленького хлопчика з великим букетом, що, на відміну від багатьох однолітків, до школи йти не боявся і під час першого дзвоника не плакав. А, потрапивши до класу, одразу обрав собі місце: друга парта у середньому ряду
До школи маленький Валерій прийшов, уже вивчивши букви. Тож швидко навчився складати їх у слова і читати. Перша вчителька, коли її просять назвати визначальну рису характеру майбутнього генерала, не довго роздумуючи, каже: спокійний.
"Дуже відповідальний, треба реферат — він не затягує, не забувається. Завжди перший: "Можна я чергуватиму?" А це й дошку витерти, і капці рівненько виставити: вони перевзувалися в класі. Прийдеш до них додому — все по поличках, підручники обгорнуті [у ті часи школярі самі робили обкладинки з паперу, іноді зі шпалер]. Коли я їх випустила, ще роки 2–3 цікавилася у вчителів середньої школи: "Як мої? Дивіться, не зіпсуйте їх", – поділилася спогадами Шатульська.
Вона стверджує, що ще в ті далекі роки вірила: цей її вихованець досягне у житті чималих висот.
"Як я пишалася, коли мені зателефонував кілька років тому онук: "Бабусю, вітаю, Залужний — генерал!" – каже жінка.
Однокласниця Залужного Жанна Васянович також серед перших рис характеру, властивих генералу, називає спокійність.
"Валєра був спокійним. Лідерські якості в той час ще не проявилися. Середнячок. Не хуліган і не відмінник. Згадати, як вирізнявся саме він, важко. Якщо пакостили, то всі. Якщо тікати з уроку, то разом. Але якщо в похід із ночівлею, на екскурсію, змагання, то теж усі. Він і у футбол грав, і на лижах з хлопцями літав", – каже вона.
Жанна Васянович також додала: вже у шкільні роки майбутній генерал подобався дівчатам – їх вабила не лише зовнішність хлопця, а й його активність та почуття гумору.
"Він був рослий, спортивний, високий, кучерявий. Гарно пострижений. Умів пожартувати. Активіст у збиранні брухту й макулатури. Якось нас як переможців відправили до Ленінграда [теперішній Санкт-Петербург, Росія] на кілька днів. Їхали ми в плацкарті, а на полиці під стелею стояли фрукти в ящиках, очевидно, на продаж. І так нам пахли ті абрикоси чи персики, що хлопці таки по них полізли й усім нам дістали. Об’їлися, на ранок животи боліли", — поділилася Васянович одним зі спогадів про безтурботні шкільні роки.
А ось найкращий шкільний друг Залужного Сергій Степанюк пригадує: Валерій прохолодно ставився до організованих у школі ідейних заходів, натомість від того, аби комусь допомогти, не відмовлявся ніколи.
"Ми вчилися в часи піонерів і комсомольців. Життя активне: гуртки, спортивні змагання, олімпіади, художні виступи. Вдома не сиділи. Я був секретарем комсомольської організації та, відповідно, всіх підбивав на якісь ідейні заходи, збори. Але Валєру це не цікавило. Я навіть ображався: "Я ж твій друг, йолки-палки, поможи!" — "Ні, не піду". А, наприклад, допомоги бабусям, то: "Гаразд". І йшов дрова заносити, чи у дворі листя вигрібати, чи город копати", – розповів чоловік.
За словами Степанюка, Залужного не вабили грамоти, кубки, нагороди. Він не рвався на сцену чи трибуну. Якщо отримував завдання – наприклад, зіграти Діда Мороза на святі для першокласників – сумлінно його виконував. Однак публічності геть не прагнув. Ця риса, зазначає hromadske, проявляється навіть на світлинах з зустрічей однокласників через багато років після випуску: на них він неодмінно або у задньому ряду, або за чиїмись спинами.
"Після 9-го класу в нас були військові збори. І перша фотографія Валєри у формі, ще радянській, якраз з того часу. Весь рік ми вивчали військовий вишкіл у школі (у Залужного з цього предмета самі "5"), і це був наче випускний. Два тижні прожили в казармах", – пригадує Степанюк.
Того ж року у житті Залужного відбулася ще одна знакова, як виявилося згодом, подія: він побував у Росії, від агресивного нападу якої за кількадесят років змушений був захищати Україну. Подорож до тоді ще Леніграда стала винагородою для школярів, які зібрали найбільше металобрухту. З класу Залужного, окрім нього самого, поїхали ще четверо його однокласників.
"Ми поїхали до Ленінграда. З хлопців були я і Валєра. Вдень ходили по музеях і палацах, а одного вечора навідалися до дівчат. У карти грали, розмовляли, не зчулися, як збігла біла ніч. Прийшли вчителі будити, а ми ще й не лягали. Хотіли покарати дівчат, але ми з Валєрою взяли вину на себе. Тому на зворотній дорозі нас розділили, хлопців загнали в кінець потяга", — пригадує епізод з поїздки Степанюк.
Коли журналістка поцікавилася у нього, чи подобався Залужний дівчатам – той довго з відповіддю не барився.
"Ну, якщо вони назвали його солоденько "Валєрчик", то як ви думаєте? Відразу приклеїлося. І досі так кличемо. Я думаю, дівчата ним цікавилися більше, ніж він ними. Він до них ставився як до комсомолу", — зі сміхом каже чоловік.
Після школи майбутній головком, якому на той момент було 16 років, розпочав навчання у машинобудівному технікумі (нин це політехнічний фаховий коледж), звідки випустився у 19 років зі спеціальністю "Технічне обслуговування: ремонт сільськогосподарського обладнання". І викладачі технікуму кажуть: саме там відбулося його юнацьке становлення. Вступав Залужний з балом 3,9, а закінчив із відзнакою.
"Високий, стрункий, спокійний. Він хоч і серйозний, але не похмурий, такий живий. Було приємно спілкуватися, він людина з відчуттям власної гідності. Предмет знав на відмінно", – пригадує Броніслав Пекарський, що викладав для групи Залужного технічну механіку.
Викладач зізнається: пильно стежить за успіхами Залужного, адже, на його переконання, кожен вчитель пишається своїми учнями.
Інший викладач, Віктор Ваховський, бачив Залужного щодня, хоч і не викладав у нього.
"Фізично підготовлений, він займався гирьовим спортом. А люди такого ґатунку врівноважені. У нього був високий рівень знань, наполегливість. Такі чогось досягають у житті", — пригадав чоловік.
Він також показав журналісту курсовий проєкт, розроблений студентом Залужним. Такі роботи зазвичай зберігаються 3–5 років. А цьому 31: його залишили як взірець.
"Доля так намалювала, що ми маємо імпульсивного президента. А цей, на противагу йому, спокійний. Той публічний, людина сцени. А в цього практично не бачимо інтерв’ю. Вони доповнюють один одного. І наша країна від цього лише виграє", — говорив Ваховський ще під час перебування Залужного на посаді головкома ЗСУ.
Один з одногрупників Залужного, з яким той дружив у студентські роки, Олександр Пивовар, нині працює у коледжі – завідувачем котельні.
"Людина як людина. Як усі. Єдине, що навчання у Валєри йшло з льоту. Він ніколи нічого не зубрив, не був заучкою. Усю групу тягнув. Коли ми вчотирьох робили дипломний проєкт, ночами не спали, а він там теорію диктував. Молодець, хороша людина", — розповідає він.
Студентські роки Залужного припали на досить сутужний для країни період – 1990-ті, коли у технікумі інколи навіть вимикали опалення. Тож хлопці з пар ходили "грітися" – тягати залізо у спортзалі. Від пропозицій після занять випити "по 100 грамів" незмінно відмовлялися, натомість йшли у гараж до техніки.
"Він високий, 189 сантиметрів, гарний, дівчатам подобався. Одна Іра прямо бігала за ним. Він у ті часи сором’язливий був, хоча на дискотеки ми ходили, так. Та звичайний він, не ідеальний. Ми никалися, курили на вулиці, коли тікали з пар", — пригадує Олександр.
Пивовар також розповів, що класним керівником у групі був Борис Федорович Руденко, якому студенти дали прізвисько Борфед. Жорсткий, великий чоловік — за спогадами учнів, "не ганчірка, не соплі, а мужик". Раніше Руденко служив на півночі й на уроках політінформації розповідав армійські байки. А коли студенти щось витворяли, не жалівся директору, а міг завести котрогось до комірчини й "розказати, як жити на світі". Його поважали, до нього тягнувся Залужний, у якого на той час уже не стало батька.
Олександр Пивовар підтверджує, що Валерій ще в ті роки збирався йти вчитися на військового. І його самого теж підбив вступати до Одеського інституту Сухопутних військ. За пів року перед тим вони допомагали ремонтувати "газон" військовим в одній із міських частин.
"Там головним механіком був В’ячеслав Кім. Він Афган пройшов, полковник у відставці. То він постійно повторював, що Валєра буде генералом. Більше нікому такого не казав", — пригадує чоловік.
Зрештою Залужний та Пивовар разом вирушили до Одеси і обидва вступили до військового вишу. Щоправда, Олександр незабаром зрозумів, що військова кар'єра не для нього і забрав документи. А ось Залужний тоді обрав своє справжнє призначення.
"Образ Залужного створений на тих рисах, які в нього є. Це не штучна чужа маска", – констатує Пивовар.
Він розповідає, що останні роки Залужного однокласники бачать рідко. На зустрічі він після випуску приїздив лише кілька разів.
"Хоч і виріс він у військовій кар’єрі, але людські якості не змінилися. Уважний, простий. До кожного підійшов: "Як ти?" Танцював. Алкоголь помірно пив, а коли хлопці курили, не виходив з ними", — каже Жанна Васянович
"Валєрчик скинув із себе пута піонерства, комсомольства, коли пішов до технікуму. Це його гальмувало. Там він почав займатися чимось практичним. І пішов далі й далі, своїм шляхом... З тих скалок дитячих спогадів виринає впевненість, що наш Валєрчик може робити справу чесно, спокійно, тихо. Він не чекає нагороди, як це й було з грамотами у школі. У березні 2022-го ми з родиною лишилися в Києві. І друзі теж, вони просили їх підбадьорити. Якоїсь миті зрозумів, що усвідомлення того, що саме Валерій Залужний нас захищає, мене врівноважує", – зізнався Пивовар.
З Залужним вони товаришують досі. І хай бачитися вдається не часто, зідзвонювалися вони регулярно. Про війну, каже Олександр, практично ніколи не говорили, лише про здоров'я та родину..
"Вважаю, Валєра заслужив своє звання і посаду грамотністю. У нього чотири вищі освіти й усі з відзнаками. Він довго до цього йшов, хоча й казав, що після 25 років служби залишить усе. Бо набридло. Але хто ж думав, що кацапня попре? І всі його знання, весь досвід знадобилися. Він генерал нового покоління", – зазначав Пивовар.
Нагадаємо, нещодавно Залужний заявив, що США руйнують світовий порядок. На його переконання, Білий дім поставив під сумнів єдність усього західного світу. За таких умов наступним кроком країни-агресора Росії може стати напад на Європу.
Тільки перевірена інформація в нас у Telegram-каналі OBOZ.UA та у Viber. Не ведіться на фейки!