Дружба між Єрусалимським патріархом Феофілом ІІІ та Росією: релігійна співпраця чи колабораціонізм у рясі?

Російську православну церкву (РПЦ) складно назвати незалежною та відокремленою від держави структурою. Вона є невід'ємною частиною як пропагандистської машини Кремля на внутрішньому інформаційному ринок, так і агентурної мережі закордоном. Захищаючись правом на свободу віросповідання, представники РПЦ виконують широкий спектр завдань на користь Російської Федерації, таких як проведення підривної діяльності, збір розвідувальних даних, надання платформи апологетам та ідеологам рашизму, рекрутинг серед місцевого населення тощо.

Відео дня

Одним з основних центрів їхньої активності за межами РФ є Єрусалим, найсвятіше місто для всіх християн та юдеїв світу та третє за святістю місто в ісламі. Будучи перехрестям трьох авраамічних релігій, Єрусалим є ідеальною локацією для розширення та розповсюдження російського впливу на найрізноманітніших рівнях. Саме тому це місто та ті можливості, які воно надає, є предметом дипломатичної зацікавленості росії вже декілька століть, незалежно від ставлення тамтешнього режиму до релігії як до окремого явища.

Для того, аби легітимізувати свою діяльність в інших країнах та прикриватися інтересами Православної церкви, Росії необхідні релігійні діячі "на місцях", що служитимуть мостом між РПЦ та місцевим населенням, релігійними діячами, донорами, дипломатами та потенційними колаборантами.

У цій статті ми розберемо, хто саме виконує цю функцію для Кремля у Святому місті, і чому їхні стосунки з Росією є загрозою як регіональній, так і національній безпеці держави Ізраїль.

Феофіл ІІІ

Патріарх Феофіл ІІІ, або Теофіл ІІІ, є 141-им Патріархом Святого міста Єрусалима і всієї Палестини, Сирії, Аравії та Йорданії, Кани Галілейської та Святого Сіону. Він обіймає цю посаду з 2005 року, відтоді як його попередник, Патріарх Іриней І, був відсторонений спершу Синодом, а потім і Всеправославним собором у Фанарі через звинувачення у причетності до скандальних угод з продажу церковної нерухомості на території східного Єрусалиму, у традиційно арабському кварталі, ізраїльській компанії. Однак, визнання його головування над Єрусалимським патріархатом з боку Ізраїлю, на відміну від Палестини та Йорданії, затримувалося впродовж двох років, аж допоки Греція, уродженцем якої є Феофіл ІІІ, не почала вимагати цього від ізраїльського уряду ще до винесення остаточного рішення з цього питання Верховним судом Ізраїлю.

У 2008 році Феофіл ІІІ неочікувано виступив з антиросійськими висловлюваннями під час пресконференції з російською делегацією журналістів, яку організував тоді фонд св. апостола Андрія Первозваного. Тоді один з журналістів запитав його, чи вважає він нормальним, що прихожанами його патріархату є араби, а єпископами є переважно греки. У відповідь на це запитання патріарх відповів так: "Наша церква ніколи не займалася політикою та бізнесом. Господь береже нас як колиску всіх церков… Але це грецька метафізика, яку росіянам, напевно, важко зрозуміти." Він додав: "Ми жили добре та мирно, допоки тут не зʼявився Порфірій Успенський (засновник російської духовної місії на Святій землі. – Ред.)… він, може, свята людина, але він отруїв наше життя отрутою націоналізму… З часів імператриці Катерини для Росії головне не Балкани, а саме Єрусалим. З тих пір нічого не змінилося… Росія здійснює тут культурну та політичну агресію." Тодішній відповідальний редактор "Церковного вісника", офіційного органу РПЦ МП, назвав ці заяви Феофіла "хамськими та русофобськими."

Однак, радіти буцімто незалежному від Росії Єрусалимському патріархату було зарано. У 2013 році Феофіл отримав Орден святого рівноапостольського великого князя Володимира І ступеня та Орден Слави та Честі І ступеня від Російської православної церкви. У тому ж році він отримав в Україні орден князя Ярослава Мудрого І ступеня "за видатну церковну діяльність, направлену на підйом авторитету православ'я у світі, з нагоди святкування в Україні 1025-річчя хрещення Київської Русі."

У 2019 році Феофіл ІІІ відвідав Москву, де зустрівся особисто з диктатором Російської Федерації Володимиром Путіним та московським Патріархом Кирилом (Ґундяєвим).

Під час свого візиту він запропонував провести у столиці Йорданії, Аммані, зустріч предстоятелів усіх православних церков, аби обговорити питання "збереження єдності", на що отримав схвалення від російських колег. Одразу після візиту до москви патріарх отримав орден "Вифлеємська зірка" від Імператорського Палестинського православного товариства, російського агентурного центру з представництвом в Єрусалимі. На узгоджену зустріч в Амман у лютому 2020 року приїхали лише 4 предстоятелі: Феофіл ІІІ, Патріарх московський Кирил, Патріарх сербський Іриней та митрополит Чеських земель та Словаччини Ростислав, в той час як Польща та Румунія відправили на зустріч лише другорядних представників. Також на зустрічі була представлена тодішня Українська православна церква московського патріархату, заборонена з серпня 2024 року в Україні за зв'язки з державою-агресором.

Проти цієї зустрічі виступив Вселенський Патріарх Варфоломій, який зазначив у своєму листі Феофілу, що вона "має на меті лише підірвати установлені норми православної церкви."

Загалом від початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну Феофіл ІІІ неодноразово виступав за захист статусу РПЦ на території України та за її межами. Вже у червні 2022 року він провів зустріч з послом Росії в державі Ізраїль Анатолієм Вікторовим та тодішнім очільником російської духовної місії в Єрусалимі, архімандритом Александром, у межах якої обговорювалося укріплення єдності православних віруючих, і питання нерухомості біля Яффських воріт старого міста Єрусалима, в якій зацікавлена російська влада.

А у вересні 2025 року в Астані, столиці Казахстану, відбулася його зустріч з патріархом московським Кирилом.

На останок, 16 листопада 2025 року Феофіла ІІІ знову можна було помітити у компанії посла російської федерації в державі Ізраїль Вікторова, цього разу – на урочистому заході Ради православної громади міста Лод. Там він очолив святкову літургію в памʼять про оновлення храму св. Георгія. Вікторов вкотре скористався релігійною платформою для поширення пропаганди про давні дружні звʼязки між російською державою та Єрусалимською православною церквою, а також закликав Патріарха продовжувати підтримувати релігійну єдність в контексті видуманих переслідувань з боку київського режиму на канонічну православну церкву України.

В опублікованій на сторінці посольства РФ в Ізраїлі на Facebook заяві він сказав наступне: "Київський режим зробив новою порочною нормою напади на духовенство та парафіян, дискредитацію священників в очах їхньої пастви, закриття та захоплення церков, акти вандалізму та богохульства по відношенню до святих місць. На жаль, подібні тенденції набирають обертів у країнах Балтії, влада яких витісняє структури московського патріархату з суспільного та духовного життя".

Власне, Феофіл ІІІ є активним противником автокефалії Православної церкви України та відокремлення її від Московського патріархату. У вересні 2024 року він опублікував заяву, у якій виступив проти заборони діяльності Російської православної церкви на території України, аргументуючи це свободою віросповідання: "Немає виправдання використанню релігійної практики як зброї, і ми всі маємо давати тим, хто бажає молитися, можливість робити це таким чином, який відповідає їхній совісті. І ми наполегливо закликаємо український парламент переглянути й скасувати цей закон заради добробуту всіх людей віри в Україні."

Вассіан (Змеєв)

Архімандрит Вассіан з 2023 року є очільником російської духовної місії в Єрусалимі. Саме він на сьогоднішній день є головним посередником між РПЦ та Єрусалимським патріархатом.

У 1998 році він закінчив Московську духовну семінарію, у 2002 році – Московську духовну академію. У 2015 році після 12 років на посаді проректора по виховній роботі МДАіС за указом патріарха Кирила був обраний представником Патріарха московського та всієї Русі в Білоруському екзархаті, де пробув на посаді 2,5 роки та отримав сан архімандрита. У 2018 році був переведений у подвір'я Російської православної церкви у Софії, Болгарії, де зайняв посаду настоятеля. Того ж 2018 року рішенням ради вищезгаданого Імператорського Палестинського Православного Товариства під керівництвом колишнього голови уряду РФ, рахункової палати та ФСБ Сергія Стєпашина був прийнятий до ІППТ.

Про його підривну діяльність стало відомо лише у 2023 році, коли влада Північної Македонії заборонила йому в'їзд на свою територію. Тоді ж з країни були видворені три російських дипломати. У повідомленні МЗС Північної Македонії повідомлялося про порушення росіянами Віденської конвенції про дипломатичні стосунки. Невдовзі після цього влада Болгарії зобов'язала Вассіана та ще двох працівників подвір'я залишити країну впродовж 24 годин. Державне агенство національної безпеки Болгарії повідомило, що заходи були вжиті "у зв'язку з діяльністю, спрямованою проти національної безпеки та інтересів республіки," а саме діяльністю з метою досягнення впливу на суспільно-політичні процеси в країні на користь геополітичних інтересів РФ. Тоді архімандрит Вассіан був переведений до Єрусалиму.

Від того моменту Вассіан неодноразово зустрічався з патріархом Феофілом ІІІ для обговорення зміцнення співпраці між Росією та Єрусалимом. Так, у квітні 2024 року він разом із своїм заступником, ігуменом Ніконом (Головко) відвідав Єрусалимський патріархат, де нібито обговорювали майбутнє сходження благодатного вогню і святкування Великодня. Також у вересні 2025 року відбулася ще одна зустріч у тому ж складі, де обговорювалась "низка питань, які представляють взаємний інтерес та занепокоєння".

Участь Росії в церемонії сходження Благодатного вогню

Цьогорічний Великдень також не обійшовся без втручання російського духовенства та дипломатичного представництва.

11 квітня відбулася церемонія Сходження Благодатного вогню. Як повідомляє російське державне новинне агентство РІА "Новини", за два дні до того в Ізраїль прилетіла з Москви делегація фонду Андрія Первозваного, аби взяти участь в урочистому заході. Її очолили голова опікунської ради фонду Володимир Якунін (підсанкційний в США, Великій Британії та Канаді), а також вікарій патріарха Кирила митрополит Каширський Феогност (Гузіков). Також на церемонії був присутній посол РФ в Ізраїлі Анатолій Вікторов.

На другій фотографії можна побачити представника духовенства російської духовної місії в Єрусалимі. Його точне ім’я невідоме, але його також можна побачити серед учасників "молитви за мир", організованої за день до церемонії особисто Феофілом ІІІ та вищезгаданим фондом Андрія Первозваного, в якій так само взяв участь і Вікторов.

Очевидці згадують, що посол Росії спромігся долучитися до тих процесій, до яких зазвичай не допускають нікого крім представників релігійних інституцій. Так, повідомляється, що Вікторову довелося побувати в Алтарі, що є грубим порушенням загальноприйнятих канонів, а також супроводжував патріарха навколо Кувуклії.

Як повідомляє видання SOTA, заступник голови російської духовної місії в Єрусалимі ігумен Нікон (Головко) порівняв Сходження благодатного вогню з "проїздом по Берліну на танку" під час прямої трансляції події на російському телеканалі НТВ.

Подібні неприховані зв’язки з офіційним представництвом терористичного режиму Росії, який несе відповідальність не лише за незаконну військову агресію проти України, а також за прямі контакти та найрізноманітнішу підтримку головного ворога Ізраїлю, Ірану, наштовхують на сумніви щодо самостійності та незалежності від іноземного, агентурного впливу, а також шкодить контактам з ним та рештою духовенства на найвищому рівні.

Чого Росія намагається добитися зараз і які загрози це несе для України та Ізраїлю

Україні як нікому відомо, що Росія починає свою агресію не зі зброєю в руках. Подібні тактики давно входять у стандартний арсенал як радянського союзу, так і його країни-наступниці. У спецслужбах РФ активно намагаються відновити "право власності", а точніше захопити об’єкти власності колишньої Російської імперії. Прямо зараз спостерігається активізація зусиль Кремля щодо легалізації права власності над Александрівським подвірʼям в старому місті Єрусалиму. Воно є давнім предметом цікавості російського уряду, оскільки історично пов'язане ще з Російською імперією, яка шляхом будівництва подібних центрів впливу збільшувала свій авторитет у тодішній Османській імперії, до якої і належав Єрусалим. Те саме Росія змогла провернути з Сергіївським подвір'ям, де сьогодні розташовується Єрусалимське відділення вищезгаданого ІППТ. Єрусалимський патріархат на чолі з Феофілом ІІІ може стати ключовим союзником Росії у цьому процесі.

Якщо Росії вдасться досягти передачі права на власність над Александрівським подвір'ям – це створить цілий комплекс ризиків для обох держав – України та Ізраїлю. Для України це становить геополітичну загрозу, оскільки може бути інтерпретовано як символічна легітимація РФ попри її агресію, воєнні злочини та міжнародну ізоляцію. Крім того, володіння об’єктом із високою історичною та релігійною значущістю посилить російські можливості впливу на Близькому Сході та ускладнить реалізацію української дипломатичної стратегії в регіоні. Водночас Росія не втратить можливості використати факт передачі у власній інформаційній політиці, формуючи наратив про наявність міжнародних поступок на свою користь, що потенційно шкодитиме українським інтересам у міжнародних політичних та релігійних середовищах. Негативний вплив можливий також у двосторонніх відносинах між Україною та Ізраїлем, де подібне рішення може бути сприйняте як недружній крок в умовах війни, що в результаті ускладнить будь-яку подальшу дипломатичну взаємодію.

Для Ізраїлю ці ризики становлять не меншу загрозу. Передусім, рішення може спричинити дипломатичну напругу з європейськими партнерами, які можуть розглядати передачу російській державі стратегічно чутливого об’єкта як поступку країні-агресору. З безпекової точки зору, зміцнення російської присутності у старому місті створює потенційні можливості для непрямого впливу, політичного маневрування та використання об’єкта у спосіб, що суперечить інтересам Ізраїлю, зокрема з огляду на активну роль РФ у Сирії та її співпрацю з Іраном. Не можна ігнорувати й внутрішньополітичний вимір: рішення може викликати критику з боку суспільства, релігійних громад та діаспорних груп. Крім того, існує ризик формування небезпечного прецеденту, коли Кремль сприйматиме подібні рішення як сигнал готовності Ізраїлю до подальших компромісів, що може ускладнити довгострокову політику стримування російського впливу.

Єрусалимський патріархат не приховує вже існуючі звʼязки з Росією. За даними їхнього офіційного інтернет-порталу, православна Росія традиційно підтримувала їх у питаннях захисту святинь та у взаєминах між християнськими громадами. Після падіння Візантії Росія стала єдиною незалежною православною державою, що взяла на себе роль захисниці Православної церкви в Палестині. У XIX столітті Росія заснувала церковні місії в Єрусалимі, придбала землі та збудувала низку монастирів, храмів і гостьових домівок для паломників. Ця активність тривала до Першої світової війни та більшовицької революції, які суттєво її обмежили.

Сьогодні паломницькою структурою керує як раз Імператорське православне палестинське товариство (ІППТ), і залучає з цією метою чималі пожертви. Потоки релігійного туризму приносять великий прибуток Єрусалимському патріархату, і, як повідомляє "Радіо Свобода", саме з цією метою була штучно "розкручена" історія з Благодатним вогнем. Все це вказує на певного роду фінансову залежність між російськими державними та ізраїльськими релігійними православними структурами. Не секрет, що Росія напряму "фінансує" проєкти Патріарха, про що він неодноразово наголошував. Є свідчення очевидців про безпрецедентну та безпринципну передачу коштів від представників посольства РФ, які призначались на "потреби" патріархату.

Можливо, Феофілу ІІІ ця співпраця здається корисною для світового православ'я і свого патріархату, та безгрішною для держави Ізраїль у цілому, але практика показує, що подібні йому корисні для Росії публічні діячі в найрізноманітніших сферах людської діяльності стають найвідданішими агентами, шпигунами та колаборантами, які на додаток тягнуть за собою цілі маси шанувальників.

А Ізраїлю, як державі, яка з великою повагою ставиться до своєї національної безпеки, варто було б звернути увагу на цю тісну співпрацю, та оцінити ризики, з якими може стикнутися в майбутньому.