Чому в СРСР забороняли дотримуватися посту: могли звільнити і навіть заарештувати
Прийнято вважати, що в Радянському Союзі релігійних людей не було. Насправді ж мільйони продовжували поститися і відвідувати храми, ризикуючи роботою, свободою, а іноді й життям. У 1930-х роках церкви масово закривали, священників репресували, а віру оголошували "пережитком минулого".
Попри це, традиції Великого посту зберігалися, часто таємно, у родинному колі. Як це відбувалося і чому влада так жорстко боролася з вірою – розповідає OBOZ.UA.
З перших років існування СРСР почалася системна антирелігійна політика. У 1929 році до Конституції внесли зміни: замість свободи релігійної пропаганди залишили лише "свободу відправлення культу".
Було створено Союз войовничих безбожників – масову організацію, яка до початку 1930-х налічувала понад п’ять мільйонів членів. Її метою було довести, що Бога не існує, а релігія – це шкідлива спадщина минулого.
Перед Великоднем і Великим постом у школах проводили лекції на тему "Походження і шкода Великодня", організовували антирелігійні заходи. Учнів змушували приходити на заняття у святкові дні. Відомі випадки, коли вчителі публічно знімали з дітей натільні хрестики.
За дотримання посту наслідки могли бути серйозними. Вірян звільняли з роботи без пояснень, учителів позбавляли посад за відвідування храмів, студентів відраховували з вишів. Священників і активних парафіян заарештовували, засуджували до ув’язнення або відправляли до таборів.
До 1937 року по всій країні було закрито тисячі церков. Служителів культу відносили до категорії людей, позбавлених виборчих прав. Це означало виключення з профспілок, втрату пенсій, заборону користуватися кооперативами, а інколи й позбавлення продовольчих пайків. Фактично людину викидали за межі звичайного суспільного життя.
Попри заборони, люди шукали способи зберегти традицію. Жінки готували для себе пісну їжу, а для інших членів родини – звичайну. У домі могли тримати окремий посуд – "пісний" і "скоромний". Дехто відмовлявся від м’яса назавжди, пояснюючи це турботою про здоров’я.
До церкви намагалися ходити рано-вранці або пізно ввечері, щоб не привертати уваги. У селах було трохи легше – можна було послатися на звичай або нестачу продуктів. У містах віру доводилося приховувати навіть від сусідів по комунальній квартирі.
Ті, хто прагнув дотримуватися посту повністю, намагалися виконувати правила навіть під ризиком покарання. Перша неділя Великого посту вважалася найсуворішою. У Чистий понеділок деякі обмежувалися сухарями й водою, в інші дні – простою пісною їжею.
Раціон був скромним: гороховий суп, картопля на олії, гречана або пшоняна каша, квашена капуста, солоні огірки, гриби. Найсуворіше постили переважно літні люди та ті, хто особливо тримався за віру.
Під час Другої світової війни антирелігійний тиск частково послабився. Люди масово поверталися до храмів, молячись за рідних на фронті. У 1943 році влада дозволила обрати патріарха – вперше за багато років.
Втім, із продовольством стало вкрай важко. Голод змушував людей їсти те, що було доступно. Навіть віряни визнавали: коли стояло питання виживання, суворо постити було неможливо.
У 1950-х роках, за правління Микити Хрущова, почалася нова антирелігійна кампанія. Закривалися тисячі церков, заборонялися хресні ходи, релігійні громади опинялися під контролем. Школярів засуджували за відвідування храмів, студентів відраховували, робітників звільняли.
Віру доводилося приховувати навіть від близьких знайомих. Відверто говорити про переконання можна було лише у вузькому колі однодумців.
У найважчі роки віруючі створювали підпільні громади. Богослужіння проводили у квартирах за зачиненими дверима. Молитви переписували вручну, передавали з рук у руки.
Раніше OBOZ.UA писав про те, чому в СРСР забороняли колядки і що співали натомість.
Підписуйтесь на канали OBOZ.UA в Telegram і Viber, щоб бути в курсі останніх подій.