Чому Різдво було ненависним святом у СРСР

У Радянському Союзі Різдво Христове пройшло шлях від найпопулярнішого дореволюційного свята до "класово чужого" ворога, який виживав у підпіллі, а його відновлення сталося лише завдяки тиску Другої світової війни.

Відео дня

До Жовтневої революції 1917 року Різдво було головним і найулюбленішим святом для більшості населення Російської імперії. Однак після приходу до влади більшовиків для нього настали важкі часи. Хоча на перших порах старі релігійні свята формально не заборонялися, вони втратили державний статус і не оплачувалися як вихідні, на відміну від нових революційних дат.

Головна проблема виникла зі зміною календаря: держава перейшла на григоріанський, тоді як Церква залишилася на юліанському. Це призвело до того, що 25 грудня (державний вихідний) Церква нічого не святкувала, а 7 січня (церковне Різдво) було звичайним робочим днем. Ця колізія з самого початку ускладнювала святкування Різдва.

Початок гонінь та антирелігійна пропаганда

З початком 1920-х років Різдво опинилося під потужним пресом пропаганди. Більшовики одразу почали активну боротьбу з "попівським святом", яке, на їхню думку, "ростило рабів капіталу".

Спочатку боротьба велася силами комсомольців, яким доручали проводити антирелігійні заходи напередодні свята. Через відсутність ідеологічного контролю це "комсомольське різдво" часто перетворювалося на хуліганські витівки, які викликали у звичайних громадян не схвалення, а обурення. З середини 1920-х років цю тактику скасували, замінивши її лекціями з наукового атеїзму, які для залучення публіки завершувалися танцями чи кіносеансами.

Проте ця м'якша тактика також не принесла бажаних результатів: більшість містян і особливо селян продовжували дотримуватися традиції святкування Різдва.

"Безбожна п’ятирічка" та підпілля

Ситуація кардинально погіршилася у 1929 році з початком "безбожної п’ятирічки" та впровадженням безперервної "п’ятиденки". Усі релігійні свята, включно з Різдвом, були скасовані, а кількість державних вихідних скорочена до мінімуму.

Одночасно розпочалася найпотужніша антирелігійна кампанія в історії СРСР: масово закривалися церкви, а дзвони були заборонені під приводом того, що їхній звук заважає праці. Стало практично неможливо відвідувати церкви на свята. Ті, хто наважувався це робити на Різдво, ризикували мати неприємності на роботі.

Історики описували перше Різдво "безбожної п'ятирічки" як час "несамовитої антирелігійної пропаганди", коли проводилося руйнування церков і поіменні "вказівки" на тих, хто був спійманий на відвідуванні храму.

Святкова атмосфера була повністю знищена: зникли обов’язкові атрибути Різдва, як-от ялинки, за їхній продаж накладалися великі штрафи. Свято фактично перейшло в підпілля.

Його відзначали таємно, а ялинкові прикраси та мішуру робили власноруч із соломи та яєчної шкаралупи. На підприємствах навіть організовувалися "різдвяні інспекції": активісти під вигаданими приводами обходили колег і знайомих, щоб виявити тих, хто встановлював ялинку чи святкував Різдво. Викритих осіб прилюдно критикували на зборах або висміювали у стінних газетах.

Святкування Різдва хоч і не каралося на державному рівні, усе одно вважалося компрометуючим, особливо для партійних функціонерів.

Попри всі заборони та переслідування, переважна більшість населення, особливо ті, хто пам’ятав дореволюційні часи, продовжували святкувати Різдво. Зокрема, віряни на останні кошти купували продукти до свята, а селяни, де контроль був слабшим, відзначали його по-старому.

Повернення свята під тиском війни

Перелом настав у кінці 1935 року, коли після шести років заборон знову дозволили святкувати Новий рік але як дитяче свято. У містах дозволили продавати ялинки та іграшки, хоча Різдво все ще залишалося "класово чужим". Ситуація змінилася лише під час Другої світової війни, зокрема через тиск союзників антигітлерівської коаліції. Президент США Франклін Рузвельт неодноразово вказував Сталіну, що гоніння на релігію шкодять дипломатичним відносинам. У відповідь на це на Великдень 1942 року в Москві скасували комендантську годину та дозволили богослужіння. Восени 1943 року в СРСР було обрано патріарха, і активні гоніння на Церкву припинилися, хоча вона залишилася під суворим державним контролем.

Різдво 1944 року стало першим фактично легальним за чверть століття. Це викликало величезний ентузіазм: у вцілілих храмах було справжнє стовпотворіння. Сучасники згадували, що віряни, включно з представниками союзницьких місій, зі сльозами на очах співали різдвяні піснеспіви.