Блог | Чому ми не можемо просто погодитися на мир за будь-яку ціну?
Будьте першими у курсі головного — підпишіться на Новини на OBOZ.UA у Google
Учора під час цілком офлайн-розмови мене запитали: "А чому ми не можемо просто погодитися на мир за будь-яку ціну?"
Найгірше, що такі запитання здебільшого ставлять люди, які самі перебувають далеко від фронту й не мають нікого з близьких на лінії бойового зіткнення. Їм значно легше говорити про "будь-яку ціну", бо вони наперед переконані, що рахунок принесуть комусь іншому.
І справа тут не в географії. Не кожен, хто живе далеко від фронту, байдужий до війни. Йдеться про неймовірну легкість, з якою люди розпоряджаються чужими домівками, чужою свободою, чужими дітьми та чужим майбутнім.
Той, хто пропонує Україні мир за будь-яку ціну, майже ніколи не називає цю ціну. Бо щойно її назвати вголос, красиве слово "мир" починає звучати зовсім інакше.
Миру хочуть усі. Передусім військові, які знають війну не з телеграм-каналів. Родини, які роками чекають своїх із фронту та полону. Люди, які втратили здоров’я, дім або найближчих. Тому не потрібно розповідати нам, що мир кращий за війну. Ми це знаємо значно краще за тих, хто зробив із закликів до миру нову професію.
Питання не в тому, чи потрібен мир. Питання, а на яких умовах, з якими гарантіями і хто саме за нього платитиме.
Що означає "будь-яка ціна"?
Залишити мільйони українців в окупації? Забути про полонених і викрадених дітей? Визнати право росії визначати чисельність української армії, нашу зовнішню політику та кордони? Відмовитися від зброї, здатної стримати наступний напад? Погодитися, що за вбивства, катування, депортації та знищені міста ніхто не відповідатиме?
Де закінчується ця ціна? І хто дав комусь право платити чужими життями?
На карті все виглядає просто. Провели лінію, зафарбували частину території іншим кольором і назвали це компромісом. Але за кожною такою лінією є люди. Для когось цей "компроміс" означатиме російський паспорт, переслідування, примусову мобілізацію вже до російської армії або втечу з власного дому.
Найлегше бути прихильником миру за будь-яку ціну, коли платити має хтось інший.
Переговори не є зрадою. Війни справді завершуються домовленостями. Але переговори й капітуляція це не одне й те саме.
Переговори передбачають взаємні зобов’язання, гарантії, механізми контролю та відповідальність за порушення. Капітуляція передбачає наші поступки в обмін на російську обіцянку певний час у нас не стріляти.
Коли держава ще до початку переговорів заявляє про готовність погодитися на будь-яку ціну, вона не наближає мир. Вона повідомляє ворогу, що червоних ліній більше немає. А якщо немає межі поступок – немає жодної причини зменшувати вимоги. Ціну підніматимуть доти, доки ми готові платити.
Окрема маніпуляція це перекладати відповідальність за продовження війни з агресора на жертву. Мовляв, якби Україна погодилася на російські умови, люди перестали б гинути.
Ні. Люди гинуть не тому, що Україна відмовляється зникнути. Вони гинуть тому, що росія прийшла їх убивати, окуповувати та позбавляти права бути українцями.
Це не означає, що ми маємо воювати без мети, плану й відповіді на питання про завершення війни. Держава зобов’язана мати стратегію: чого ми прагнемо, які компроміси можливі, що є недоторканним, хто гарантуватиме виконання угоди і що відбудеться, якщо Росія знову її порушить.
Заклик "просто перестати стріляти" – не стратегія. Це емоційне бажання, щоб страшне припинилося просто зараз. Я його розумію. Але держава не може ухвалювати рішення лише для того, щоб нам стало психологічно легше сьогодні, якщо завтра ці рішення зроблять країну беззахисною.
Справжній мир готують не панікою. Його забезпечують армія, мобілізація, власна зброя, сильна економіка, підтримка партнерів, дипломатія та суспільство, яке не розсипається після кожного важкого удару.
Я хочу миру. Саме тому не приймаю формули "за будь-яку ціну".
Бо мир, у якому росія зберігає право визначати, скільки України має залишитися, – це не мир. Це лише розстрочка на наступну війну.
Тому перш ніж повторювати "треба домовлятися за будь-яку ціну", назвіть ціну.
І чесно скажіть, хто саме її платитиме.
