Були під забороною: чому в СРСР довго відмовлялися шити джинси
Джинси, що сьогодні є частиною світової моди та повсякденного одягу, в історії Радянського Союзу мали статус майже забороненого плоду. Спершу цей одяг був винайдений у 1873 році в США підприємцем Леві Страуссом та кравцем Джейкобом Девісом як практичний та зносостійкий одяг для робітників, зокрема шахтарів та фермерів.
Виготовлені з міцної бавовняної тканини — деніму, з проклепаними швами, джинси швидко здобули популярність завдяки своїй довговічності. Проте, проникнувши у різні сфери життя, вони швидко перетворилися на модний атрибут, який у СРСР набув небаченого ідеологічного забарвлення.
Для радянських громадян імпортні джинси стали символом омріяної свободи та приналежності до західної культури, що викликало люту протидію влади.
Причини заборони та дефіциту
У Радянському Союзі джинси намагалися всіляко забороняти, оголосивши їх "буржуазною модою" та "ідеологічною зброєю загниваючого капіталізму". Радянська влада вживала надзвичайно суворих заходів проти тих, хто наважувався носити цей одяг. За носіння таких штанів можна було легко втратити роботу, або бути виключеним з навчального закладу.
Найрезонанснішим прикладом боротьби з цією модою стало засудження до смертної кари спекулянтів Рокотова та Файбишенка у 1961 році, які займалися торгівлею дефіцитними джинсами. Попри всі зусилля режиму, джинси залишалися головним модним трендом аж до самого розпаду СРСР, ставши засобом вираження індивідуальності та прагнення до свободи серед підлітків та дорослих.
Існувало кілька ключових причин, чому джинси не виготовляли в СРСР у достатній кількості та якості. По-перше, це була відсутність сировини: бавовна, необхідна для виробництва високоякісного деніму, не вирощувалась у потрібній кількості на території Радянського Союзу.
По-друге, непереборні ідеологічні обмеження: влада категорично не схвалювала західну моду, вважаючи, що джинси несуть у собі "шкідливий" вплив західної культури. Третя причина крилася у зовнішньоекономічній політиці: СРСР прагнув до самодостатності та мінімізації імпорту, тому не бачив сенсу налагоджувати виробництво товарів, які асоціювалися із Заходом.
Оскільки справжні імпортні джинси були недосяжними для більшості, радянські громадяни вдавалися до винахідливих методів, щоб надати місцевим, часто непривабливим аналогам більш автентичного вигляду. Найвідомішим з таких методів було "варіння" джинсів. Цей процес полягав у кип’ятінні штанів у воді з додаванням хімікатів, зокрема хлору, що дозволяло вибілити тканину та створити характерний "потертий" вигляд. Це надавало їм схожості до оригінальних західних джинсів і робило їх більш модними.
У СРСР існувало декілька видів джинсів, що різнилися якістю та престижністю. Найбільш бажаними були імпортні джинси, привезені з-за кордону, такі як Levi's, Wrangler та Lee, які вважалися символом високого статусу і справжньої моди. Водночас на радянських фабриках виготовлялися місцеві аналоги, хоча вони значно поступалися західним за якістю.
Одним із найвідоміших радянських брендів були "Тверські джинси". Згодом з’явилися й інші марки вітчизняного виробництва, наприклад, "Монтана", а також менш якісні, але доступні "цегляні" варіанти, як-от "Тверь" та "Верея". Попри те, що вони частково задовольняли попит на джинсовий одяг серед населення, якість залишалася серйозною проблемою. Крім того, на "чорному ринку" були присутні варіанти, привезені нелегально або виготовлені кустарним способом, що лише підкреслювало загальний дефіцит та глибоке бажання радянських людей мати частинку західної культури.
OBOZ.UA також повідомляв, як у Союзі "варили джинси".
Підписуйтесь на канали OBOZ.UA в Telegram і Viber, щоб бути в курсі останніх подій.