Блог | "В Україні два паралельні світи. Мої хлопці уві сні балакають зі мною": про що думають військові
В Україні 2 паралельні світи. Мої хлопці уві сні балакають зі мною. Сплю завжди одітий.
***
Є в нас в Україні 2 паралельних світи.
один там, один тут – і вони майже не перетинаються.
Стоїш іноді серед людей, слухаєш. І розумієш, що і близько не розуміють військових
***
12 хлопців рідненьких загинули.
А приданих мені давали 43.
Нас 11 тільки вийшло.
***
Це було 2 роки тому.
От тоді мене і накрило перший раз.
Це ж не статистика. Це мої хлопці. Це ті, яких я навчав. Мої.
Не той страх – ой страшно йти.
Сни у мене ці х*рові.
Дуже боюсь, щоб мене не засипало в замкнутому просторі.
Якщо є підвал чи нора, треба завжди 2 вихода.
***
Був у мене снайпер, Коля. Який же толковий був хлопець.
Дрон попав.
Там пісок в Серебрянському лісі.
Можна було б відкопати.
Але дрони не дали. Я згадую його
***
Кожен день сотні раз.
Вони балакають зі мною
Я не псіх. Але сам з собою балакаю іноді.
***
Мені казали раніше – не здружуйся з підлеглими. Командири живуть окремо.
Але я жив завжди з пациками. Мені потрібно, щоб мені довіряли. І я довіряв.
Бо сьогодні ми разом. А завтра або забаранимось разом.
Моїм пацикам батальон завидував.
Бо продукти завжди ділили на купу. Все ділив.
***
Нас осталось троє. Один обмежено придатний, охороняє КСП.
Другий я.
І третій Петя.
– Ти ж на тигра не похожий.
– А я хроплю сильно – каже мені і сміється.
– 17, а він перепливав Сіверський Донець.
***
Машина – це одноразовий розхідник.
Місяць – це благословіння.
2-3 заїзда. І все.
Скид. Може бути шо завгодно. Бляшанка,
наїжджаєш. І колеса розірвало.
ФПВ постійно
***
Сплю завжди одітий.
Тільки носки знімаю. І телефон, і документи з собою. А у мене тут чати.
***
Вигулює мужик собаку.
Значить є здоров’ячко собаку вигулювати.
Коли кажуть: шо там нормально, коли закінчиться війна?
Я на ту сторону переходжу, бо боюсь, що не стримаюсь і можу наробить делов.
***
Все пересихає на позиціях.
Бувало по пару днів немає води.
***
Вода і сигарети – це головне, щоб було.
При заході 3-4 дні железно в туалет не ходиться.
Просто не хочеться.
І це у всіх так.
Адреналін. Виробляється.
Влажні серветки.
Не викидаємо нічого. Бо зрисують одразу.
***
Я вже не піду на передок. Я не витримаю.
Голова не соображає. Мене як банкою накрило.
***
Я можу тільки з вами спілкуватись. І все. Ну і з моїми рідненькими пациками.
***
Ми всі віруючі.
Ми на день по 100 по 200 раз на день молимся.
Я пацикам своїм так і кажу: Тільки вспомнив за Нього – одразу дякуй.
Просто дякуй.
А проси, коли вже повний триндець.
А так просто дякуй.
Те, що війна зробила з мужиками – навернула до Бога.
Всі вірять. Надіються на Нього.
***
Я завжди думаю про майбутнє найгірший варіант. Не середній варіант.
Не найкращий.
А завжди найгірший.
***
Рибалка дуже відновлює.
Я сидю, просто дивлюсь на воду.
Все одно шо не клює – це дуже заспокоює.
***
Я морально поломаний.
Не відчуваю нічого
***
Не розумію, за що була віддана жертва. Найкращі сини України.
Ті, хто залишаться в живих – будуть завідовать мертвим.
***
Злість з'явилась.
Вигорання
Повне вигорання.
Нервові зриви
***
Позитивні зміни теж є – якщо немає чого втрачати. Можеш приймати рішення, які раніше б не приймав.
Став більш безбашенним.
Раніше переймався.
***
Які скарги є найбільше?
Нічого не хочеться. Апатія до всього.
Ніяких немає тригерів. Тиша.
І постійне очікування на небезпеку.
***
Думки військових – це рубрика, де я розміщую шматочки бесід з клінічним психологом без імен і деталей, щоб просто показати про що живуть і думають військові.
Моя мета – щоб прірва між військовими і цивільними зменшувалась. Інформація почищена, прибрана обсценна лексика, локації і дати, залишаються тільки думки.
Важливо відмітити, що кожна історія розміщається з дозволу.
Якщо хочете підтримати роботу для хлопців – закупку ліків, книг, необхідного і пальне на дорогу до хлопців - то постійна банка в коментарі.
