Зустріч в Пекіні: Трамп та Сі обговорять три основні теми. Чому серед них не буде питання війни в Україні? Інтерв’ю з Безсмертним

Візит Дональда Трампа до Пекіна відбувається у момент, коли баланс сил між США та Китаєм виглядає інакше, ніж ще кілька років тому. Американський лідер прибуває до Сі Цзіньпіна у значно слабшій позиції – на фоні затяжної війни навколо Ірану, проблем у торговому протистоянні з Китаєм та купи внутрішніх проблем перед виборами до Конгресу. Китай фактично контролює критично важливі для американської економіки рідкісноземельні метали та ключові елементи технологічних ланцюгів. Саме тому торговельна війна, яку Трамп намагався використати як інструмент тиску, поступово перетворюється на фактор вразливості самих США. Пекін же, навпаки, намагається виглядати центром стабільності й передбачуваності для країн, які дедалі більше втомлюються від хаотичної політики Вашингтона. У Пекіні добре розуміють – американському президенту потрібен швидкий політичний результат, який можна продати виборцю як "перемогу". Звідси й можливі домовленості про закупівлю китайцями Boeing, американської агропродукції та енергоносіїв.

Серед інших тем саміту – Тайвань та Іран. Питання війни в Україні на зустрічі між Трампом та Сі якщо і буде певним чином обговорено, то навряд чи стане центральним під час розмови.

Своїми думками щодо цих та інших питань у ексклюзивному інтерв'ю OBOZ.UA поділився український дипломат і політик Роман Безсмертний.

– Візит Дональда Трампа до Пекіна відбувається на тлі двох воєн, які пішли не так, як він розраховував: реальної війни, яку він розпочав проти Ірану в лютому, і торгової війни з Китаєм, яку він різко загострив у квітні 2025 року. Китайці, ймовірно, не тикатимуть його носом у цю обставину. Вони вміють, коли їм це вигідно, зберігати обличчя іноземним гостям. Проте реальність така: саме Сі Цзіньпін "тримає карти в руках", якщо скористатися виразом, який любить Трамп.

– Я мушу погодитися з вашою аргументацією. Тут навіть можна сказати таку фразу: краще б він летів до Сі Цзіньпіна в березні, бо за цей місяць ситуацію він не покращив. Більше того, я повністю погоджуюся з вашими акцентами: він її погіршив. Якщо брати, умовно кажучи, аргументацію обох сторін, то Трамп не просто втратив аргументи, говорячи його мовою, у нього просто не залишилося козирів на руках у діалозі з Сі Цзіньпіном. Однак ситуація підтискає. Причому вона підтискає не лише Трампа, але, на щастя для нього, і Сі Цзіньпіна. І ця взаємозалежність КНР та Штатів, з огляду на їхній масштаб, диктує необхідність проведення зустрічі. А далі вже все залежатиме від того, які аргументи використовуватимуть сторони. Я б навіть звів це до того, яку тактику вони оберуть у переговорному процесі.

– На ваш погляд, найбільш гостра тема їхньої розмови?

– Безумовно, ключовим і наймасштабнішим питанням, яке займе більшість часу, буде тема постачання Китаєм зброї до Ірану та імпорту іранської нафти. По-перше, думаю, Трамп за рекомендацією свого оточення прихопив із собою кілька запчастин від тих ракет і безпілотників, які падали на американські авіаносці та атакували американські есмінці.

– Бо китайські...

– Безумовно. Без Китаю, якщо взяти електроніку та напівпровідники, Тегеран не впорався б із масштабом тієї роботи, яку він виконував. І це для Трампа питання номер один, бо він не зможе принципово рухатися далі без відповіді на питання щодо Ірану та Перської затоки.

Друге: Китай імпортує 90% усього іранського експорту нафти. Тобто 90% експорту Ірану припадає саме на Китай. Причому всі думали, що перекриття Ормузької протоки зупинить потік нафти до Китаю. Нічого подібного. Іран почав відправляти нафту залізницею. Для багатьох це виявилося несподіванкою, але схема працює. Танкери почали транспортувати нафту через Каспій до Росії, а  через заміщення в трубопроводах РФ збільшила постачання власної нафти до Китаю. Тобто і це питання вирішене.

– Чи погодиться Сі на вимоги Трампа не постачати зброю та не купувати нафту в Ірану?

– Я категорично скажу: ні. Цього не буде. Згадаємо вояж міністра закордонних справ Ірану Аббаса Арагчі до Санкт-Петербурга, а потім до Пекіна. У Пекіні він заявив, що Іран ні від кого не приховує військово-технічної співпраці з Москвою. Тобто фактично він сказав, що вони торгують зброєю. І це було сказано саме в Пекіні, а отже, він говорив від імені всіх трьох сторін. Тому що між Тегераном і Москвою є угода про стратегічне партнерство. І між Тегераном та Пекіном також є угода про стратегічне партнерство. Насправді в цьому трикутнику, на зустрічі Сі Цзіньпіна і Трампа, американський президент чутиме не лише позицію Китаю. Це будуть слова також позиції Тегерана й Москви. І це для Трампа величезний екзамен, тому що аргументів йому просто не вистачатиме.

– Чому тоді Трамп називає цю зустріч історичною? Чому так задирає планку?

– Це його стиль. Для нього все завжди історичне. Хоча певні проблеми все ж будуть вирішені. Те, що міністр фінансів США Бессент і віцепрем’єр Китаю допрацьовували в Сеулі угоду стосовно митно-тарифної політики та торговельних взаємовідносин. Це означає збереження домовленостей 2025 року про те, що тарифи не чіпають. Як домовилися заморозити ситуацію у 2025 році, так її і залишать. Китай продовжує постачати до Сполучених Штатів рідкоземельні мінерали й метали в узгоджених обсягах. І це також залишиться без змін. Бо Трамп не зможе розвивати ВПК США без китайських рідкоземельних металів. А в таких обсягах він ніде більше їх не отримає. Європейці мають ресурси, але не дадуть Штатам необхідних обсягів.

– Питання умовного торгу стоятиме? Тобто, спробувати розміняти Тайвань на що цікаве?

– Одразу забіжу наперед, і щодо України. Тайвань і Україна для Трампа – дві міни, на які він не хоче наступати. Він узагалі волітиме не піднімати ці питання. Якщо Китай із трьох "Т" – тарифи, технології, Тайвань – уже вирішив питання тарифів, тому що це зафіксовано в угоді, то далі залишаються технології. Йдеться про постачання зі Сполучених Штатів до Китаю мікросхем і напівпровідників, так званих чипів четвертого покоління.

Я переконаний, що США погодяться на певні обмежені постачання. Причому це буде спеціальне рішення щодо постачання через компанію NVIDIA цих напівпровідників в обмежених обсягах. Для Китаю це питання життя і смерті. Без мікросхем четвертого покоління Китай не зможе рухатися далі ні в питаннях штучного інтелекту, ні в роботизації. Максимум, що Китай наразі може виробляти самостійно – це третє покоління. А нинішні потреби вимагають четвертого й п’ятого. Таких напівпровідників Китай не має.

Тому тут усе зрозуміло: тарифи вирішили, технології частково вирішать, а тема Тайваню може зачекати. Те, що багато аналітиків зараз активно розкручують тему Тайваню, я одразу скажу: або це робиться заради гучних заголовків, або через нерозуміння ситуації. Це питання не підніматиметься. Для Трампа будь-яка розмова на цю тему – це наступити ще на одну міну. А якщо він одночасно наступить на дві міни – Україну і Тайвань, то він точно не дотягне до кінця свого президентства.

– Водночас СІ може  запропонувати те, що дуже потрібно господареві Білого дому напередодні проміжних виборів у листопаді до Конгресу. Це великі китайські закупівлі США "Боїнгів", продукції сільського господарства, енергоносіїв. Трампу потрібно дати можливість повернутися у Вашингтон із тріумфальними заявами у стилі "я привіз вам нові робочі місця, нові гігантські прибутки від торгівлі з Китаєм". Думаю, у КНР це прекрасно розуміють. А численна делегація бізнесменів: серед них Маск, Кук, Фінк та інші, вказує, що діалог буде активний.

– І Маск, і Кук, і NVIDIA, і багато інших компаній, які їдуть із Трампом, роблять це тому, що їм потрібна дешева китайська робоча сила. Вони їдуть для того, щоб відповісти на питання Сі Цзіньпіна: чи будуть Сполучені Штати виводити виробництво з Китаю чи ні. Хоча він і так знає, що вони не збираються цього робити. Вони можуть будувати виробництва у Сполучених Штатах Америки, розповідаючи казки Трампу, але виводити свої потужності з Китаю вони не будуть. Бо вони розуміють, що мінімальне зростання цін на товари, які продукують усі ці компанії, становитиме 30%. Це одразу зробить компанії неконкурентними. Це потребуватиме колосальних витрат. Вони не такі ідіоти.

У Китаю вже є розуміння, що сил самостійно атакувати Тайвань у нього немає. Причина в тому, що рівень технологічної відсталості збройних сил Китаю не дозволяє їм вести сучасну війну. І вони, маючи хорошу розвідку, бачать, що захопити Тайвань наскоком не вдасться. Сі Цзіньпін це добре усвідомлює. Так само це чудово розуміє і Трамп. Тому в цьому питанні вони обидва волітимуть мовчати.

Зрозуміло, що Сі у своєму виступі говоритиме про єдність Китаю. Трамп із цим погодиться. Він щось пробурмоче про те, що США теж підтримують "один Китай". У Тайбеї це сприймуть як підтримку, а в Пекіні – як підтримку КНР. Кожен трактуватиме ці слова по-своєму. А віз і далі скрипітиме та їхатиме вперед.

– Тема Москви буде під час розмови Трампа та Сі?

– Доля всієї цієї ситуації з Москвою і Пекіном вирішується в Тегерані. Зараз для Москви і Пекіна ключове питання – відстояти Іран за будь-яких умов. Це приблизно те саме, що для Європи відстояти Україну. Іран для осі зла – стіна, за якою ховаються і Пекін, і Москва. І в цьому відношенні розмова щодо Ірану буде найважчою. І щодо зброї, і щодо нафти, і щодо подальшого розвитку подій. Але Трамп цього разу не наважиться йти на жорстке загострення, тому що він розуміє ситуацію. Ще раз повторюю, у нього немає аргументів, як він каже, немає карт. Економічний стан такий, що США конче потребують співпраці з Китаєм. І це зависання ситуації залишатиметься. Він азартна людина, але цього разу на ризик не піде.

– Якщо підсумувати, такі зустрічі не відбуваються без конкретних результатів для однієї чи другої сторони. Що все ж Трампу потрібно від Сі, а Сі – від Трампа? І чи отримають вони хоча б частину того, чого хочуть?

– На 30% свої проблеми Трамп вирішить. Тобто рідкоземельні метали він отримає. Без них він не зможе забезпечити армію необхідними ресурсами, зокрема й для війни у Перській затоці. На нинішньому етапі для нього цього достатньо. Бо йому потрібно, щоб від нього йшов сигнал: у нас усе гаразд. Бо якщо він провалить цей напрямок, далі з ним ніхто у Сполучених Штатах серйозних справ мати не буде. Для нього зараз достатньо зберегти торговельну угоду, яку він називає історичною, залишити тарифи такими, як є. Це пас Сі Цзіньпіну з одного боку, а з іншого – вирішення питання рідкоземельних металів.

Є ще одна річ, у межах якої Трамп може тиснути. Зовнішньоторговельне сальдо у взаєминах між Пекіном і Вашингтоном становить майже плюс 250 мільярдів доларів на користь Китаю. Тобто Китай має величезний профіцит. У цьому відношенні Трамп має право вимагати перебалансування. Бо згідно з правилами СОТ сторони мають дотримуватися певного паритету. А у разі його порушення – відкривати ринки. Це означає, що у Трампа є можливість нав’язати Сі Цзіньпіну американську аграрну продукцію: сою, кукурудзу, м’ясо і так далі. Але треба розуміти, що на 250 мільярдів американці не зможуть виростити ні сою, ні кукурудзи, ні м’яса, навіть якби дуже постаралися. Плюс китайці дуже своєрідно поводяться у цій ситуації. Вони ніби відкривають ринок, але активно фінансують власні підприємства, що створюють неконкурентне середовище. І тут аргументи, безумовно, на боці Трампа.  Я думаю, що вони знайдуть певний паритет, умовно кажучи, перебалансувавши сальдо до плюс-мінус 100 мільярдів. Саме такий рівень традиційно був у відносинах між Китаєм і Сполученими Штатами на користь Китаю. Не випадково Трамп говорить про історичність угоди, бо тут справді є серйозний крок уперед у скороченні дефіциту всередині США.

– Переходимо до теми війни в Україні. Частина експертів вважає, що вона не стане ключовою на зустрічі Трампа і Сі Цзіньпіна, інші очікують певного обговорення. Перед візитом до Пекіна Трамп заявив про "скоре завершення війни" та зазначив, що США й Росія не мають розуміння щодо Донбасу, назвавши лише США і Китай справжніми наддержавами.

– Значною мірою нинішня інформація, яка гуляє Європою і Сполученими Штатами, формує у багатьох європейських лідерів і самого Трампа враження, що наближається кінець Путіна. Це абсолютно помилкове враження. Так, така думка має право на існування, але вона не відповідає нинішній ситуації. Ще більше мене дивують розмови про те, що башти Кремля вже кожна по-своєму "плетуть лапті" Путіну. Це теж величезне перебільшення.

Тепер щодо того, для чого Трамп вибудовує саме таку систему. Він підкреслює важливість Сі Цзіньпіна. Якщо хочете, він просто стелить собі доріжку, щоб легше було підійти до Сі. Не більше і не менше. Він чудово розуміє, що балачки Путіна про переговори, про залучення Шредера – це все пуста балаканина. Бо з Європи Кремль почув чіткий сигнал: ми готові до певної співпраці, але за лідерства Сполучених Штатів Америки. Європа дуже грамотно і точно відреагувала. Бо в Москві дуже сподівалися, що Європа скаже: "Та пішов той Трамп, ми й самі впораємося". Особливо якби це заявили німці. Тому європейці зрозуміли, що цю "тюльку", яку випустив московський фюрер 9 травня, він запустив лише для того, щоб припинили говорити про те, що Зеленський фактично дав йому "квадрат безпеки" і дозволив провести парад.

Зверніть увагу: таке враження, ніби перемкнули рубильник. Уже всі забули про той указ і почали говорити лише про те, що фюрер готовий до переговорів. Але якщо уважно прочитати його пряму мову, там немає жодної ідеї про завершення війни. Він сказав, що "питання завершується", а не війна. Яке саме питання – знає лише він сам. Він це ляпнув лише для того, щоб створити дискусію. І не більше. Так само й із заявами про зустріч із Зеленським.

Трамп це теж чудово розуміє. І не випадково він почав обережніше публічно говорити про Зеленського. Бо він чудово бачить: карта зараз пішла Києву. І карта серйозна. Бо треба ж розуміти: щоб добивати аж до Чити, потрібні сили, час, технології і повне усвідомлення ситуації. І це нічим не заміниш. Трамп це знає. Тому для нього зараз важливо хоча б із тих 100% проблем вирішити хоча б 30%. План-мінімум він виконає.

Що ж до теми України, то остаточні відповіді на всі питання ми отримаємо лише після зустрічі Путіна і Сі Цзіньпіна, яка, думаю, відбудеться невдовзі після зустрічі Трампа і Сі Цзіньпіна.

– Але все ж таки: чи будуть Трамп і Сі Цзіньпін обговорювати Україну?

– Не будуть. Тому що це тема, яка так само небезпечна для обох, як і Тайвань. Трамп розуміє, що Сі Цзіньпін озвучуватиме позицію, погоджену з Путіним, яку він і так чудово знає. Тому навіщо йому займатися повторним "вивченням матеріальної частини"? Він і так усе прекрасно розуміє. Трамп і Китай уже сказали головне: вони не зацікавлені в поразці Москви. І все. Тому всі розмови про те, що Трамп вимагатиме від Сі Цзіньпіна обмежити фінансування російського військово-промислового комплексу, виглядають дивно.

Усі прекрасно знають: без фінансування з боку Китаю російська економіка, а особливо військово-промисловий комплекс, давно б сконали. Тому КНР і далі підтримуватиме. Саме тому я й кажу: не треба довіряти словам Путіна про готовність до переговорів.

– А щодо заяви Трампа про готовність поїхати до Москви – це "просто Трамп"? Чи це питання справді обговорюється?

– Це просто Трамп. Він щороку планує поїздку до Москви, але ніколи туди не поїде. Це так само, як обговорювали питання приїзду Кушнера і Віткоффа до Києва. Є речі, про які можна дати відповідь на сто років уперед. Третій місяць вони "їдуть" і ніяк не доїдуть. Найкраще для них – сісти у комфортний літак і полетіти до Москви.

– А як щодо візиту Путіна до Китаю. Це збіг календарів чи звірка позицій після Трампа?  

– Це збіг. Цей режим зустрічей між Москвою та Пекіном вибудуваний давно. Залежно від графіків вони можуть мінятися місцями, але такі зустрічі відбуваються постійно і далі відбуватимуться.