Трамп відкриває Європу для Путіна: 5 загроз і 1 позитив через виведення військ США з Німеччини. Інтерв’ю з Шамшуром
Рішення президента США Дональда Трампа щодо виведення американських військ із Німеччини – це не ситуативна реакція на суперечку з канцлером Фрідріхом Мерцем. Це демонстративний сигнал Вашингтона: європейський континент більше не є стратегічним пріоритетом, навіть попри війну, яку веде Володимир Путін.
Скорочення контингенту, відмова від розгортання далекобійних систем і ігнорування союзників по НАТО – не хаос і не "емоційна політика". Це послідовний курс на вихід США з ролі гаранта європейської безпеки. І цей курс виглядає як свідомий аванс Кремлю. Бо в геополітиці немає вакууму: якщо США відходять з Європи, його напевне намагатиметься заповнити Росія.
Найнебезпечніше навіть не сам факт того, що США готові зменшити кількість своїх військовослужбовців у Європі. Йдеться про руйнування ключового стримуючого фактору для європейського континенту: американської ядерної парасольки. Саме вона десятиліттями робила будь-яку агресію Москви проти Європи самогубством. Тепер же цей стримуючий фактор зникає. І в Москві його читають абсолютно однозначно – як запрошення діяти жорсткіше.
Окрім того, дії Трампа не просто послаблюють Європу, вони підривають глобальну позицію самих США. Втрата військової присутності означає втрату контролю, впливу і права визначати правила гри. У підсумку Вашингтон ризикує віддати ініціативу в Європі не лише Росії, а й Китаю – без жодних гарантій, що отримає щось натомість.
Кроки США вплинуть і на характер війни: для України це і проблема, і шанс. Виведення військ з Німеччини – сигнал Кремлю, що підсилює впевненість Путіна тиснути. Водночас вакуум безпеки в Європі може посилити роль України й підвищити потребу ЄС у ній.
І тут постає незручне, але ключове питання: це стратегія чи капітуляція, замаскована під "перезавантаження" відносин із Кремлем? Бо якщо це стратегія, то вона грає виключно на користь Путіна. Якщо ж ні – тоді ситуація ще гірша: США просто втрачають розуміння власних інтересів, відкриваючи Європу для найбільшого безпекового ризику з часів холодної війни.
Своїми думками щодо цього й інших питань в ексклюзивному інтерв'ю для OBOZ.UA поділився надзвичайний та повноважний посол України у США та Франції Олег Шамшур.
– На тлі публічної сварки між Дональдом Трампом та Фрідріхом Мерцем Пентагон підтвердив виведення з Німеччини п’яти тисяч американських військовослужбовців – це одна бригада. При цьому Трамп напередодні заявив, що виведення американських військ з Німеччини буде значно масштабнішим, ніж повідомлялося. Ми бачимо, що від звичайних погроз американський президент переходить до реальних дій.
– На жаль, це було абсолютно передбачувано. Швидко, різко – подивимося, як це буде реалізовано. Але в будь-якому разі заяви про те, що це може не обмежитися п’ятьма тисячами, свідчать, що це типовий Трамп. Це емоції, невдоволення, певне позерство. Хтось, як то кажуть, наступив на улюблений мозоль – і він різко відреагував, прискорив процес. Те, що це відбувається в руслі загальної еволюції ставлення і до НАТО, і до Європи – жодного сюрпризу тут немає.
І, до речі, я здивований, що деякі європейці були не готові до такого розвитку подій, що слідує з їхніх заяв. Це неприємно, але не несподівано. Уже кілька місяців ми бачимо, як ставлення Трампа до європейців і до НАТО стає дедалі жорсткішим. Він не приховує, що діятиме саме так. Це відповідає переорієнтації пріоритетів американської зовнішньої політики за Трампа.
– Також США, що особливо болісно для європейців, скасували розгортання в Німеччині бригади далекобійних вогневих засобів. Це елемент стримування російських ракет середньої дальності, розміщених у Білорусі та Калінінградській області. Для Європи, яка ще не встигла переорієнтуватися, це навіть болючіше, ніж просто скорочення чисельності військ. І щодо несподіванки – в НАТО це також стало сюрпризом. Альянс звернувся до Пентагону, щоб зрозуміти, що відбувається.
– На все це дивитися дійсно дивно. Хотілося б сказати – смішно, але не смішно. Трамп і його оточення анонсували розвиток подій у цьому напрямку. Це було зафіксовано і в стратегіях, і в оборонних документах – не в деталях, але загалом. Головне, що Європа в цій логіці для Трампа відходить на третій план. Вона менш важлива, ніж Західна півкуля та Індо-Тихоокеанський регіон.
Трамп виходить із власного розуміння інтересів США – і це створює серйозні ризики для європейців. Я не знаю, чи розраховували вони на зміну його позиції, але сигнали були цілком чіткі. Навіть у разі зміни президента підхід до НАТО і співпраці з Європою вже не буде таким, як раніше. Тому ухвалені рішення треба виконувати – тоді буде менше "сюрпризів". Європейцям доведеться прискоритися й подолати внутрішні бар’єри. Варто обрати такі варіанти дій, які дозволять рухатися швидше, зважаючи на можливу агресивну реакцію Кремля. Очевидно, що Путін і його оточення зараз отримують від цього максимальне задоволення.
– Початок процесу виведення частини, відбувається паралельно з підвищенням Трампом мит на європейські авто до 25%, що вдарить по німецькій економіці. У Берліні ці два кроки сприймають як радше нервово-політичну реакцію, ніж послідовну стратегію. Чи ми маємо справу зовсім не із сваркою президента США і федерального канцлера Німеччини? І швидше за все, маємо справу із бажанням американської адміністрації піти на зустріч Путіну і продемонструвати, що США не вважають Росію реальною загрозою і готові зменшувати чисельність своїх військ у Європі, щоб таким чином продемонструвати бажання йти на зустріч безпековим тривогам Кремля?
– Я не впевнений, відверто кажучи, що Трамп керується бажанням задовольнити інтереси Путіна. Просто він вважає, що Європа не є важливою для Сполучених Штатів і з точки зору безпеки. Це хибна позиція. Вона суперечить оперативним інтересам американських збройних сил. Але Трамп переконаний, що США і в економіці, і в безпеці можуть цілком упевнено обходитися без європейців. На його думку, європейці користуються США, змушуючи їх витрачати зайві кошти. Європейський Союз, як він не раз казав, структура, що шкодить економічним інтересам Штатів. Це його стала позиція ще з першого президентства, вона збереглася і тепер. До цього додається відверто зневажливе ставлення до європейців, як з боку самого Трампа, так і його зовнішньополітичної команди.
Те, що зараз відбувається, – це прискорення цих процесів. З одного боку, це високий рівень роздратування європейцями загалом, з іншого – реакція на події, зокрема навколо війни в Ірані. Ситуацію загострює й те, що політика Трампа фактично завела його в глухий кут: він не досягає заявлених цілей, навіть якщо спробувати їх чітко сформулювати серед численних публічних заяв. У певному сенсі це виглядає як репутаційна поразка США, що лише підсилює його негативну реакцію.
Є й інший аспект. Європейці, знаючи особливості ухвалення рішень за Трампа, могли б краще скоригувати свою поведінку. З огляду на те, що ситуація безпосередньо зачіпає їхні інтереси, варто було діяти більш виважено. Такі речі, як спільне використання військових баз чи надання права прольоту, у яких Трампу відмовили Італія та Іспанія, не сприяють нормальним трансатлантичним відносинам.
Звісно, можна говорити про обґрунтованість цих рішень – мовляв, НАТО є оборонним союзом, і ця війна не є війною європейців. Але якщо дивитися ширше, з позиції стратегічних інтересів, європейцям варто було б діяти менш емоційно і більш продумано, навіть попри те, що ця війна є вкрай непопулярною в їхніх суспільствах. У підсумку бачимо накопичення багатьох факторів, які роблять трансатлантичні відносини ще більш напруженими і ризикованими – як для Європи, так і для США. Попри заяви Трампа про самодостатність Америки, це матиме наслідки для всіх. І безумовно впливатиме на нас – зокрема на постачання зброї, необхідної для протидії російській агресії.
– В принципі, Іран, звісно, став тригером, але Трамп, здається, знайшов би інший привід – просто трохи пізніше. Зараз усе просто збіглося в часі. З’являється навіть умовний поділ на "добрі" і "погані" держави в межах НАТО.
– Італія, Іспанія, Велика Британія – також під загрозою. Не знаю, наскільки допоміг візит короля, але, як на мене, Чарльз III фактично провів майстер-клас, як варто говорити з американцями. З одного боку – дипломатична обгортка, з іншого – чітке донесення потрібних меседжів. Тут могли б повчитися і в Україні, і в Європі. А щодо "добрих" і "поганих" – це теж елемент стратегії. Фактично це розхитування НАТО. Демонстрація того, що Європа залежна, а США можуть вибірково підтримувати лише тих, кого вважають "правильними" союзниками. Це не про Альянс як єдине ціле. Це про посилення внутрішніх ліній напруги – і в НАТО, і ширше в Європейському Союзі. Очевидно, що це впливатиме на всю систему відносин у Європі.
Водночас варто подивитися, як ситуація розвиватиметься далі – наскільки реально будуть виконані заяви про подальше виведення військ. Адже об’єктивно і НАТО, і військові можливості європейських країн потрібні США – для операцій в Африці, на Близькому Сході, а також у контексті Арктики. Той самий кейс із Гренландією показав, що без співпраці з Європою реалізовувати такі інтереси буде вкрай складно. Тобто є об’єктивні фактори, які ускладнюють трансатлантичні відносини. Але вони багаторазово посилюються стилем ухвалення рішень Трампа – емоційним, ситуативним, залежним від настрою. І тут не варто ускладнювати. Багато рішень справді ухвалюються за простим принципом: "я так вважаю – значить, так і буде". Це риса, притаманна багатьом авторитарним лідерам.
– Європа тепер виглядає безпорадною перед Росією? Адже ключова ідея європейської безпеки полягала в тому, що США забезпечують ядерне стримування. Це створювало баланс у сприйнятті Кремля. Так, європейці зараз посилюються – нарощують озброєння, збільшують чисельність армій. Але до рівня ядерного потенціалу Росії вони не дотягнуться. І це створює дисбаланс. І друге питання – як Путін може скористатися цією ситуацією?
– Фактично Трамп постійно робить Путіну стратегічні подарунки. Один із ключових чинників російської політики – максимально послабити НАТО, загострити протиріччя як між США і Європою, так і всередині самої Європи. І зараз американський лідер, по суті, реалізує те, на що в Кремлі навіть не розраховували у найоптимістичніших сценаріях. Це, безумовно, розв’язує Путіну руки. Який очікує, що підтримка України з боку США зменшуватиметься. Ба більше – що і Європа буде змушена зосередитися на власних проблемах і конфліктах із США. Відповідно, постачання зброї також може скоротитися. Крім того, Путін може розраховувати, що європейці стануть обережнішими, менш готовими до ескалації і більш схильними до компромісів із Росією.
У цій ситуації він бачить вікно можливостей. Це може підштовхнути його до підвищення ставок – аж до провокацій або навіть більш масштабних агресивних дій проти європейських країн. І, звичайно, за цим уважно спостерігає Китай – передусім у контексті Тайваню. Усе це створює серйозні ризики – і для України, і для європейських партнерів. Тому європейцям необхідно максимально прискорювати зміцнення власної оборони. Йдеться про суттєве збільшення витрат – орієнтовно до сотень мільярдів доларів щороку, і бажано швидше, ніж планується.
Перед Європою стоїть складна дилема: або розвивати оборонні спроможності разом зі США, що зараз виглядає проблематично через кризу довіри, або швидко будувати власну оборонну автономію. Але тут є серйозні бар’єри – координація, спільне виробництво, закупівлі. Втім, ризики настільки великі, що ці проблеми доведеться долати значно швидше, ніж раніше.
– Найголовніше питанням – для чого Дональд Трамп все це робить, адже очевидно, що США втратять ініціативу у Європі – яку перехоплять чи намагатимуться це робити Росія та Китай. Адміністрація дійсно не усвідомлює, що для підтримання геополітичної ролі Америки потрібно також мати достатній військовий контингент на території Європи і власні воєнні бази? Чи Трамп настільки захоплений можливістю нових стосунків із Кремлем, що просто перестав звертати увагу на ці національні інтереси?
– Це радше нерозуміння ситуації. Об’єктивний аналіз ситуації притаманний переважно тим, хто не входить до нинішньої адміністрації. Можна припустити, що окремі представники зовнішньополітичної та безпекової команди Трампа, зокрема професійні військові, розуміють, наскільки його позиція є хибною. Але коли Трамп ухвалює рішення, всі змушені діяти відповідно і публічно виправдовувати його кроки – навіть якщо вони виглядають суперечливо або нелогічно. Сам Трамп виходить із переконання, що він правий: США занадто багато інвестували в Європу і не отримали належної віддачі. Тому він готовий скорочувати зобов’язання і навіть фактично позбавляти Європу американського захисту. При цьому він спирається на підтримку значної частини республіканців, особливо своєї бази. У системі влади, яку він вибудував, його слово має вирішальне значення.
Чи робиться це свідомо для зближення з Росією або реалізації якихось великих спільних проєктів – навряд чи. Швидше, це побічний ефект відсутності стратегічного бачення. Якби він мислив довгостроково, такі наслідки довелося б враховувати. Водночас, якщо подібна політика об’єктивно сприяє його цілям, це навряд чи викличе в нього сумніви чи зміну ставлення до Європи. Усі рішення він оцінює через призму власних інтересів.
Якщо з часом він побачить, що курс не дає бажаного результату, певна корекція можлива. Але поки що, попри очевидні проблеми, він переконаний, що діє правильно. І, як завжди, діє за своїм принципом – не визнавати поразок і подавати будь-який результат як перемогу.
– Очевидно, що такі кроки США впливають на подальшому розвитку подій у російсько-українській війні. Адже виведення американських військ з Німеччини – сигнал для Кремля, який стосується і російської позиції у цій війні. Путін отримує більше впевненості у тому, що все він робить правильно, і треба просто ще почекати.
– Безумовно, він це сприймає як позитивний сигнал. Путін уважно стежить за тим, що відбувається – і на Близькому Сході, і загалом у глобальній політиці, зокрема за тим, як виснажуються ресурси США. Попри заяви Трампа про достатність ресурсів, уже є сигнали про можливе скорочення поставок озброєння окремим європейським країнам. І для Путіна це важливий фактор. Його розрахунок, який ми бачимо ще з 2022 року, полягає в тому, що підтримка України з боку США та Європи рано чи пізно зменшиться. І це, на його думку, має стимулювати продовження війни. З іншого боку, російська економіка, попри певну підтримку за рахунок енергоресурсів, перебуває у складному стані. І це теж створює для Кремля дилему – або продовжувати тиск, або шукати паузу для перегрупування.
Теоретично зацікавленість у дипломатичних механізмах у Путіна є, але тільки на його умовах. Водночас дедалі більше аналітиків приходять до висновку: єдиний реалістичний спосіб знизити російську загрозу – це військова поразка Росії. Бо будь-яке "перемир’я" без зміни її поведінки буде лише паузою перед новою фазою агресії. І тут важливий момент: остаточне усвідомлення масштабу загрози в Європі, ймовірно, настане лише тоді, коли вона стане не теоретичною, а практичною – у вигляді прямого силового протистояння.
– А той вакуум безпеки, який зараз формується в Європі – шанс для України? Чи справді Україна може його заповнити і стати ще більш необхідною для Європи?
– Слово "шанс" тут, можливо, не зовсім точне, але загалом – так. Без України побудова нової європейської системи безпеки виглядає практично неможливою. Йдеться не лише про географію, а про реальні військові спроможності. Українська армія, її бойовий досвід, зокрема у протидії дронам і сучасним загрозам, вже сьогодні є унікальним елементом європейської безпеки. Тому Україна має бути інтегрована в цю систему. І це не політична декларація, а прагматичний висновок, який дедалі частіше з’являється і в серйозних міжнародних аналітичних публікаціях. Без України Європа не зможе побудувати ефективний механізм стримування російської агресії.
