Візит до Вашингтона: кілька причин, чому зустріч Трампа та Зеленського відбулася за зачиненими дверима. Інтерв’ю з Безсмертним

Президент України Володимир Зеленський здійснив крок, який рік тому здавався неможливим: переконав Вашингтон, що Київ може виграти війну. На відміну від скандального візиту до Овального кабінету в лютому 2025 року, цього разу президент України залишив зустріч із Трампом у піднесеному настрої. І якщо після Анкориджу команда Трампа говорила насамперед про можливість швидко завершити війну шляхом переговорів із Кремлем, то тепер тональність помітно змінилася.

Президент України здійснив подвиг, який рік тому здавався неможливим: переконав Вашингтон, що Київ може виграти війну. Для України це важливо, адже саме особисте спілкування з президентом США часто визначає подальші політичні рішення Білого дому. Саме тому цього разу у центрі уваги опинилися питання, які стосуються довгострокової підтримки України: посилення ППО, спільне виробництво озброєнь, розвиток безпілотних технологій та військово-промислове співробітництво. Очевидно, що у Вашингтоні дедалі тверезіше оцінюють перспективи війни.

Змінилися й мотиви самої американської адміністрації. Ще кілька місяців тому здавалося, що Трамп намагатиметься дистанціюватися від української теми, зосередившись на внутрішній політиці та інших міжнародних кризах. Однак, розвиток подій змусив Білий дім переглянути пріоритети. Сьогодні Зеленський потрібен Трампу одразу з кількох причин.

Війна не завершилася так швидко, як розраховували у Вашингтоні. Кремль не пішов на поступки, а Росія не досягла тих військових результатів, які пообіцяв Путін Трампу в Анкориджі. Окрім того, Україні вдалося довести, що вона є не лише отримувачем допомоги. Українські розробки у сфері безпілотників, та сучасної тактики ведення війни становлять практичний інтерес для американської армії й оборонної промисловості. Ще один фактор – напередодні виборів до Конгресу Трампу важливо демонструвати, що його адміністрація здатна досягати результатів у міжнародній політиці. На тлі складної ситуації щодо Ірану, конструктивні відносини з Україною дозволяють показати, що Вашингтон не втратив впливу на одну з ключових світових криз. І все це не може бути без постійного діалогу з Києвом.

Своїми думками щодо цих та інших питань у ексклюзивному інтерв'ю OBOZ.UA поділився український дипломат і політик Роман Безсмертний.

– Від кожної особистої зустрічі Зеленського з Трампом, а особливо у Білому домі, ми завжди очікуємо чогось надзвичайного. Чи отримали ми цього разу щось справді виняткове? І чому вона пройшла у закритому режимі, зважаючи на те, що Трамп завжди полюбляє робити відкрите політичне шоу з таких подій?

– Якщо спробувати розібратися в цій зустрічі, то якщо говорити про зміну атмосфери між президентами, вона почала змінюватися після їхньої короткої розмови в Соборі Святого Петра під час похорону Папи Римського. Саме тоді, коли вони сиділи поруч і спілкувалися без посередників, відбувся певний перелом. Цей процес триває й досі.

Якщо подивитися на питання розмови, а це передусім, ліцензування виробництва. Але це суто технічний процес. Для цього не обов'язково сидіти в Овальному кабінеті – потрібно працювати з відповідними відомствами, оформлювати документи, погоджувати технологічні рішення. Усі чудово розуміють, що цей процес має кілька етапів і вже давно перебуває в роботі. Саме тому мені не зовсім зрозуміло, чому тема ліцензій подавалася як головна. На мою думку, вона радше використовувалася як публічне пояснення справжнього змісту переговорів.

Саме тут, як мені здається, прихований головний інтерес Дональда Трампа. Він традиційно намагається знаходити економічну вигоду практично в кожному великому проєкті. Наприклад, укладаючи домовленості з Фінляндією щодо будівництва атомних криголамів, він також мав власний інтерес. Не виключаю, що аналогічна логіка може стосуватися і ліцензування виробництва протиракет. Питання лише в тому, як усе це юридично оформити. Саме тому, на мою думку, після переговорів із Трампом була потрібна окрема зустріч із президентом Фінляндії. Адже сама по собі тема ліцензування не потребує настільки закритого формату. Якщо переговори відбувалися за зачиненими дверима, то причина, найімовірніше, була значно ширшою.

І ще один момент. Після виступу сенатора Адама Шиффа, який детально говорив про десять, за його словами, схем, пов'язаних із родиною Трампа, будь-яка нова велика міжнародна домовленість автоматично опиняється під пильною увагою. Саме тому переговори щодо фінських атомних криголамів, виробництва ракет PAC-2 і PAC-3 та інших великих проєктів могли вимагати максимально закритого режиму. Адже, якщо вірити оцінкам, озвученим під час виступу Шиффа, родина Трампа за останні роки отримала мільярдні доходи від різних бізнес-проєктів. Саме тому, на мою думку, у Білому домі були зацікавлені в тому, щоб уникнути зайвої публічності.

– Тобто ви вважаєте, що переговори відбувались за зачиненими дверима виключно через економічні питання, які цікавлять Дональда Трампа? Чи може бути така закритість ще і через те, американська сторона, наприклад, поставила перед Україною питання щодо ударів по певних цілях у Росії, які стосуються американського бізнесу?

– Так, безумовно. І ключова деталь, яка, на мою думку, пояснює терміновість цієї зустрічі та закритий формат, – це атака на нафтовий танкер Yasa. Chevron – компанія, яка традиційно підтримувала Дональда Трампа. Напередодні він зустрічався з її генеральним директором. Не виключаю, що саме після цієї зустрічі виникла необхідність терміново обговорити ситуацію. Йшлося, зокрема, про те, як уникнути ударів по танкерах, що перевозять казахстанську нафту через Новоросійськ до Європи. Крім того, простір від Каспійського до Чорного моря нині має стратегічне значення для багатьох енергетичних проєктів. Там присутні інтереси і Chevron, і Джареда Кушнера, і синів Дональда Трампа. Саме це, на мою думку, стало приводом для прискорення переговорів. Усі інші пояснення – про "перезапуск дипломатичного треку" чи нібито швидке досягнення миру – радше виконують роль інформаційного супроводу. Адже Володимир Путін уже під час святкування Дня Військово-морського флоту Росії фактично дав зрозуміти, що жодної готовності до миру немає. Тому, на мою думку, закритий формат переговорів пояснюється насамперед економічними інтересами Дональда Трампа – як у питаннях енергетики, так і у сфері ліцензування та виробництва протиракет.

– Якою, на ваш погляд, буде реакція України?

– Щодо Chevron, то, безумовно, Україна не завдаватиме ударів, попри те, що їхні танкери завантажуються в Новоросійську. Хоча тут постає інше питання – а хто достеменно знає, якою саме нафтою вони завантажуються: казахстанською чи російською? Так, Chevron сьогодні забезпечує приблизно 12% світового експорту сирої нафти з родовища Тенгіз. Це дуже велика частка. Фактично компанія займає ту нішу на європейському ринку, яку після санкцій втратила Росія.

Не варто забувати й інше. Саме Chevron, за різними оцінками, була серед компаній, які фінансово підтримували Дональда Трампа під час виборчої кампанії. Очевидно, тепер вони розраховують повернути вкладені кошти. Крім того, цей бізнес пов'язаний із новими проєктами родини Трампа в Казахстані, зокрема з видобутком вольфраму. Тому вся ця історія має логічне продовження. Саме тому, на мою думку, не випадково Касим-Жомарт Токаєв у розмові з Володимиром Путіним говорив про необхідність припинення або заморожування війни.

Якщо подивитися ширше, то розмова Токаєва з Путіним, зустріч Зеленського з Трампом у Вашингтоні та подальший діалог Зеленського зі Стуббом – це ланки одного процесу. Якщо виходити з того, що головною метою Дональда Трампа є не завершення війни, а реалізація власних економічних інтересів, тоді ця логіка виглядає цілісною. Називати це звичайним заробітком, мабуть, не зовсім правильно. Йдеться радше про використання політичної влади для отримання економічної вигоди. Але сам Трамп, очевидно, сприймає це саме як бізнес.

– Загалом, американські медіа відзначають зміну позиції президента США щодо України та процесу врегулювання війни. У чому, на ваш погляд, основні причини?

– Справа у тому, що наближення виборів до Конгресу дедалі сильніше визначає політичну логіку у Сполучених Штатах. Після смерті Ліндсі Грема і на тлі наближення виборів Трамп розуміє, що йому необхідно хоча б частково відновити робочі відносини із Зеленським і загалом з Україною. Під час виборчої кампанії він має показати виборцям певний результат. Адже інших сильних зовнішньополітичних аргументів у нього сьогодні значно менше. Саме тому день прощання з Ліндсі Гремом став ще й можливістю вибудувати потрібний інформаційний фон. Спочатку відбулася зустріч із Зеленським, потім – участь у церемонії прощання. Таким чином, Трамп отримав додаткові політичні аргументи для внутрішньої аудиторії.

– Тобто, якщо говорити відверто, на цьому етапі Зеленський потрібен Трампу, не менше, ніж Трамп Зеленському? Трампу потрібно показати, що якщо на іранському напрямку, на думку багатьох, він опинився у складному становищі й поки не має чіткої стратегії, то щодо України він має продемонструвати хоча б збереження підтримки Києва. Адже підтримка України залишається позицією значної частини Республіканської партії.

– Саме так. Більше того, можу сказати, що у Вашингтоні вже давно поширюється думка: лише зміна політики щодо України може врятувати Дональда Трампа від процедури імпічменту. Він сам часто створює передумови для політичних конфліктів, а потім демонстративно їх вирішує. Візьмімо хоча б історію із 400 мільйонами доларів. На тлі нинішніх масштабів фінансування війни це вже не така велика сума. Що робить Трамп? Він створює конфлікт, змушує Україну, Конгрес і союзників реагувати, а потім заявляє: подивіться, ми все ж ухвалили рішення, усе працює. Тобто український напрямок він розглядає як політичний ресурс для власного порятунку.

Водночас, на мою думку, він недооцінює загрозу, яка йде від американського суспільства. Якщо згадати виступ сенатора Адама Шиффа, то основний акцент там був дуже простий: "Він украв ваші гроші. Це ваші податки". Для американського виборця такі аргументи надзвичайно чутливі. Саме тому над Трампом і його родиною, на мою думку, зараз нависає серйозна політична загроза. І він недооцінює її масштаби. Водночас технологічно він уже розуміє, що ситуацію навколо Ірану швидко змінити неможливо. Натомість український напрямок виглядає значно перспективнішим. І тут ви абсолютно праві. Україна демонструє результат, а європейські союзники продовжують фінансувати підтримку.

– Чи може Україна скористатися цією вразливістю Трампа? Йдеться не лише про сам факт зустрічі у Білому домі і позитивний медійний ефект, який теж має значення. Чи можемо ми отримати практичні результати? Адже навіть ті самі 400 мільйонів доларів досі залишаються невирішеним питанням. Не кажучи вже про інші потреби. Чи є шанс, що окрім позитивних заяв Україна отримає ще й конкретні рішення?

– У відносинах із Вашингтоном у нас завжди дуже багато завдань. Тому необхідно визначати пріоритети. На моє переконання, головним завданням цього візиту було забезпечити ухвалення відповідного законодавчого рішення про масштабні санкції проти Росії. І, як мені здається, цього вдалося досягти.

Друге завдання – продовжити роботу щодо отримання додаткових протиракет. І, судячи з усього, цей процес також просувається. Ми бачимо, як європейські країни активно шукають додаткові запаси та нові механізми постачання. Є ще питання ліцензій. Отже, якщо говорити про пріоритети української сторони, то головними були законодавчі рішення та питання протиракетної оборони. Саме тут, на мою думку, вдалося досягти найбільшого результату. Для Дональда Трампа ж основною метою цієї зустрічі було змінити атмосферу всередині американського суспільства. Втім, я не переконаний, що це суттєво вплине на майбутні результати голосувань.

– А що із безпілотниками? Американські військові вже давно визнають, що український досвід, українські дрони й технології потрібні армії США. Ця тема також лунала. Чи можемо ми перейти від статусу країни, яка просить допомогу, до справжнього стратегічного партнерства зі Сполученими Штатами хоча б на цьому напрямку?

– Тут треба віддати належне Володимиру Зеленському – він дуже швидко навчився працювати з Дональдом Трампом. Поки не отримає від нього максимум можливого, жодних остаточних підписів не буде, хоча сама угода була готова ще три місяці тому.

– Тобто, зацікавленість американської сторони справді настільки велика?

– Колосальна. Якщо говорити про українські безпілотники, то в багатьох із них є американська технологічна складова, і це всім добре відомо. У цій частині США почуваються впевнено, бо це багато в чому їхні технології. Але український підхід вони досі не можуть зрозуміти. Причина проста – американська й українська військова філософія принципово різні. Американська модель – дорого, складно й технологічно. Українська – масово, дешево й ефективно. Саме вона сьогодні працює на війні. Американці не можуть зрозуміти, як цього вдалося досягти, бо для цього потрібно повністю змінити спосіб мислення. Саме тому їх це дратує. І Трампа також. Я вже казав – Зеленський дуже швидко навчився вести з ним гру. Образно кажучи, він підкинув наживку, а Трамп постійно намагається до неї дотягнутися. Водночас він не може публічно визнати, що українські рішення ефективніші, адже офіційно найкращими мають залишатися американські безпілотники. Але українські технології йому потрібні. Саме тому ця гра сьогодні така важлива для України. І це далеко не єдиний наш козир.

Водночас є ще одна проблема – на безпілотниках Трамп не бачить можливості заробити великі гроші. Його логіка – дорогі літаки, масштабні оборонні програми, великі контракти. А дрон для нього – надто дешевий продукт. Але коли після ударів українських дронів у Росії почали масово горіти нафтопереробні заводи, нафтобази й склади, він побачив результат. Побачив, але досі не розуміє механізму. Зате прекрасно бачить інше – саме безпілотники дедалі сильніше послаблюють Росію. Тому й починає активніше реагувати.

– Після зустрічі обговорюється візит Стіва Віткоффа та Джареда Кушнера до Києва. Чи означає це, що Білий дім запускає новий дипломатичний процес? Чи якщо такий візит і відбудеться, то він матиме за мету інші цілі?

– Щодо повідомлення про можливий приїзд Стіва Віткоффа чи Джареда Кушнера, то я не робив би з цього далекосяжних висновків. Якщо вони й приїдуть, то насамперед працюватимуть у Європі і до пожвавлення так званого переговорного процесу, це не матиме ніякого відношення.

– The Wall Street Journal пише, що зміна риторики Дональда Трампа пов'язана не лише з виборами, а й із його розчаруванням Володимиром Путіним. Мовляв, Путін опинився у слабшій позиції за останній час. Чи справді Трамп розчарувався в Путіні? І чи означає це, що тиск США на Росію все ж посилюватиметься?

– Ні. Жодного реального посилення тиску з боку США не буде. Більше того, зверніть увагу – винятки із санкцій для танкерів із нафтою продовжили до листопада. Тому розраховувати на кардинальні зміни не варто. Україна може досягти результату лише разом із європейськими партнерами – саме цей напрямок сьогодні є ключовим. Очікувати якихось масштабних антиросійських рішень від Сполучених Штатів, навіть якщо про це пишуть авторитетні медіа, не слід. Це радше інформаційні очікування, ніж реальна політика.

Якщо взяти законопроєкт про масштабні санкції проти Росії, то всі ключові рішення все одно залишаються за президентом США. Більше того, він має право відтермінувати їхню дію ще на 90 днів. Тобто, навіть закон не гарантує автоматичних рішень. Подивіться на весь період президентства Трампа. Чи запровадив він бодай би одну нову серйозну санкцію проти Росії? Ні. Навпаки, він або відкладає рішення, або створює паузи, які полегшують становище Москви. Єдине, що було запроваджено – мита. І навіть вони встановлені на мінімальному рівні. Фактично, він уже не міг цього не зробити, інакше це виглядало б надто демонстративно. На мою думку, економічні контакти між Трампом і Росією залишаються важливим фактором.

– Перед виборами ми все ж не можемо побачити хоча б певних жорсткіших кроків щодо Росії? Адже ситуація для Республіканської партії очевидна. Паралельно, багато публічних прихильників руху MAGA змінили свою позицію й дедалі частіше говорять про необхідність підтримувати Україну та стримувати Росію. Соціологія також показує, що значна частина республіканських виборців підтримує продовження допомоги Україні. Чи не може це підштовхнути Трампа хоча б до кількох показових рішень?

– Ні. Щодо України, то він і надалі використовуватиме цю тему поступово, крок за кроком, отримуючи політичні дивіденди.