Вихід з коаліції охочих, гальмування санкцій та "миротворчість" з кремлівським присмаком: як Болгарія швидко перетворюється з партнера на проблему

Політичний курс Болгарії щодо України після дострокових парламентських виборів помітно змінився. Перемога коаліції "Прогресивна Болгарія" на чолі з експрезидентом Руменом Радєвим означає повернення до значно стриманішої зовнішньої політики у питаннях російсько-української війни. Якщо раніше Софія влади поступово нарощувала військово-технічну співпрацю з Києвом та підтримувала більшість рішень ЄС і НАТО, то новий болгарський уряд дедалі частіше дистанціюється від нових військових ініціатив, обережніше ставиться до санкційної політики та робить акцент на необхідності переговорів із Росією. Такий курс не руйнує європейську єдність, але створює додаткові труднощі під час ухвалення спільних рішень.Такий курс ускладнює формування єдиної європейської позиції щодо підтримки України. Софія дедалі частіше виступає за обережніший підхід, посилаючись на економічні інтереси, внутрішньополітичну ситуацію та необхідність дипломатичного врегулювання війни.

На цьому тлі дедалі частіше виникає питання, чи не повторить Болгарія шлях Угорщини, яка вже кілька років використовує право вето як інструмент політичного торгу з Брюсселем. Поки що Софія не демонструє готовності системно блокувати рішення Європейського Союзу щодо України, однак окремі кроки нового уряду свідчать, що він дедалі активніше готовий відстоювати власні інтереси навіть ціною затягування переговорів. Якщо така практика стане регулярною, це може позначитися не лише на санкційній політиці ЄС, а й на швидкості ухвалення рішень щодо військової підтримки України. Саме тому зміна політичного курсу Болгарії сьогодні виходить далеко за межі двосторонніх відносин із Києвом і стає важливим чинником європейської безпеки.

Про те, як зміна уряду у Болгарії призвела до зміни політики цієї країни щодо України та питань у рамках російсько-української війни – у матеріалі OBOZ.UA

Між засудженням агресії та закликами до "компромісу"

Позиція Румена Радєва щодо війни вже кілька років залишається однією з найсуперечливіших серед європейських лідерів. Він не заперечує факту російської агресії, визнає порушення міжнародного права та підтримує територіальну цілісність України. Однак майже кожна його заява супроводжується критикою військової допомоги Києву, санкційної політики ЄС і закликами якнайшвидше перейти до переговорів із Росією.

Нинішній глава уряду Болгарії відомий як затятий критик військової допомоги Україні. Він послідовно просуває тезу про те, що війна не має військового вирішення, а її "продовження лише збільшує людські втрати та економічні проблеми Європи". Уже після повернення до влади він знову наголосив, що міжнародні партнери повинні зосередитися на припиненні бойових дій і дипломатичних переговорах, а не на розширенні військової підтримки України. З моменту вступу в посаду прем'єра в травні він припинив надання Києву військової допомоги.

Відмова від участі у нових безпекових коаліціях та санкційний торг

Радєв неодноразово відкидав звинувачення в тому, що він займає прокремлівську позицію щодо питань війни в Україні. За словами політика, він виступає за "прагматичні" відносини з Москвою. Однак, одним із перших рішень нового уряду став вихід із "Коаліції охочих" – формату держав, які координують додаткову військову та фінансову підтримку України поза базовими механізмами НАТО та ЄС. Тим самим Софія дала зрозуміти, що не має наміру розширювати свою участь у допомозі Києву. Те, що Болгарія відмовилася надалі допомагати Україні, Радєв обґрунтував тим, що "військова та фінансова допомога країні не вирішить проблему миру".

"Ми не беремо участь у коаліції, яка наполягає на продовженні фінансової та військової допомоги Україні. Вирішення цього конфлікту полягає не в його затягуванні військовими методами, а в сильній дипломатичній місії, яка нарешті покладе край ескалації", – сказав глава болгарського уряду. Слова, які тісно переплітаються із кремлівською пропагандою в Європі.

Подібну позицію Болгарія зайняла і під час погодження чергових санкцій Європейського Союзу проти Росії. Болгарський уряд пригрозив заблокувати пакет обмежень, якщо з нього не буде вилучено окремих осіб, серед яких патріарх РПЦ Кирило та представники російського нафтового сектору. Офіційно Софія пояснювала свою позицію необхідністю захисту економічних інтересів та енергетичної безпеки. Однак сама готовність використовувати санкційний механізм як предмет переговорів із Брюсселем свідчить, що Болгарія дедалі активніше цей фактор навіть тоді, коли це ускладнює ухвалення спільних рішень щодо Росії.

Новий курс проявився і щодо проєктів зі створення спільної європейської антибалістичної оборони. Офіційно це пояснюють тим, що питання протиракетної безпеки мають залишатися компетенцією НАТО. Насправді ж йдеться про небажання долучатися до нових оборонних форматів, які потребують значних політичних та фінансових зобов'язань.

Чи наслідує Радєв тактику Орбана?

Одним із пояснень нинішньої політики Софії може бути прагнення посилити власні переговорні позиції всередині Європейського Союзу. Болгарія залишається одним із найбільших одержувачів європейських фондів і значною мірою залежить від фінансування Брюсселя. У такій ситуації періодичне блокування або затягування окремих рішень може стати інструментом політичного торгу, а не свідченням зміни геополітичного курсу.

Подібну модель уже багато років використовує прем'єр-міністр Угорщини Віктор Орбан. Спочатку Будапешт створює кризову ситуацію навколо санкцій, фінансової допомоги чи інших рішень ЄС, а потім погоджується на компроміс після отримання політичних або економічних поступок. Якщо уряд Румена Радєва діятиме за схожою логікою, Болгарія може дедалі частіше використовувати право вето або погрозу його застосування як важіль впливу в переговорах із Брюсселем.

Водночас не варто зводити позицію Радєва лише до економічних мотивів. На його політику впливають і традиційно сильні проросійські настрої частини болгарського суспільства, і залежність окремих секторів економіки від російських енергоносіїв, і прагнення уникнути втягування країни у військове протистояння. Тому, найімовірніше, йдеться про поєднання внутрішньополітичного розрахунку, економічного прагматизму та бажання посилити переговорні позиції Болгарії в Європейському Союзі.

Практична співпраця з Україною зберігається

Попри зміну політичної риторики, українсько-болгарські відносини поки що не перейшли у фазу конфронтації. Навіть після заяв нового уряду про припинення державних поставок озброєнь, залишається чинною десятирічна безпекова угода між Україною та Болгарією, яка передбачає розвиток оборонно-промислової співпраці, спільні проєкти з виробництва боєприпасів і безпілотників, взаємодію у сфері безпеки Чорного моря та протидію гібридним загрозам.

Також болгарський оборонно-промисловий комплекс продовжує працювати в загальноєвропейських виробничих ланцюгах. У 2025 році державна компанія VMZ створила спільне підприємство з німецькою Rheinmetall для виробництва 155-мм артилерійських боєприпасів і вибухових речовин. Хоча завод не орієнтований виключно на Україну, його продукція має посилити європейські виробничі потужності, які значною мірою працюють на забезпечення українських потреб. 

Де Кремль може отримати вигоду

Для Москви зміна політичного курсу Болгарії є радше дипломатичним успіхом, ніж стратегічним проривом. Болгарія залишається членом ЄС і НАТО, тому навряд чи переглядатиме свої базові союзницькі зобов'язання. Водночас Кремль отримує іншу перевагу – появу всередині Європейського Союзу ще однієї держави, яка може вимагати додаткових компромісів під час ухвалення рішень щодо України.

Особливу увагу Росія приділяє санкційній політиці. Будь-який пакет санкцій ЄС потребує одностайного схвалення всіх держав-членів. Якщо Болгарія дедалі частіше використовуватиме право вето або погрозу його застосування для захисту власних економічних інтересів, це уповільнюватиме погодження нових обмежень і створюватиме додатковий простір для російської дипломатії.

Не менш важливим для Кремля є інформаційний ефект. Коли керівництво країни-члена ЄС і НАТО регулярно наголошує на необхідності припинення військової допомоги Україні та переходу до переговорів, Росія використовує такі заяви як доказ нібито "втоми Європи від війни". Навіть якщо Болгарія не змінює своєї стратегічної орієнтації, подібна риторика допомагає Москві просувати тезу про послаблення європейської єдності та посилює її переговорні позиції на міжнародній арені.

Чи може Болгарія стати для України "новою Угорщиною" в ЄС?

Поки що говорити про перетворення Болгарії на "другу Угорщину" передчасно. Софія не ставить під сумнів членство в ЄС і НАТО, не виступає проти підтримки України як такої та не демонструє системного прагнення блокувати спільну зовнішню політику Союзу. Водночас політика уряду Румена Радєва свідчить, що Болгарія дедалі активніше займатиме "особливу позицію" під час ухвалення рішень щодо війни, як це раніше робила Угорщина за Віктора Орбана.

Найбільші ризики пов'язані саме із санкційною політикою. Оскільки нові обмеження ЄС потребують одностайної підтримки всіх держав-членів, Софія може використовувати право вето або погрозу його застосування як інструмент переговорів із Брюсселем. Насамперед це стосуватиметься питань, які зачіпають енергетичний сектор, транспорт, судноплавство або окремі галузі болгарської економіки. Такий підхід не означає проросійського розвороту, але здатний уповільнювати ухвалення рішень і створювати додаткові можливості для Кремля грати на внутрішніх розбіжностях Європейського Союзу.

Водночас навряд чи Болгарія піде шляхом Угорщини, яка регулярно вступає у відкриті конфлікти з європейськими інституціями. Найімовірніше, Софія намагатиметься балансувати між виконанням союзницьких зобов'язань і  власними інтересами, підтримуючи компроміс лише після отримання політичних або економічних поступок. 

Економіка як інструмент збереження партнерства

У найближчий час Болгарія, найімовірніше, збереже нинішню модель поведінки та навряд чи блокуватиме всю політику підтримки України. Водночас Софія може дедалі частіше дистанціюватися від нових військових ініціатив, вимагати додаткових компромісів під час погодження санкцій і уникати участі у форматах, які передбачають поглиблення оборонної інтеграції.

Для України це означає необхідність активніше працювати не лише з урядом, а й із парламентом, бізнесом та болгарським оборонно-промисловим комплексом. Одним із небагатьох напрямів, де Україна може компенсувати політичне охолодження, залишається економічна співпраця. За даними Міністерства економіки Болгарії, двосторонній товарообіг у 2025 році перевищив 1,7 млрд доларів, що свідчить про збереження активних економічних зв'язків попри зміну політичної кон'юнктури. Болгарські підприємства залишаються зацікавленими у співпраці з Україною навіть за умов стриманішої позиції офіційної Софії. Саме цей потенціал Києву варто використовувати для поглиблення співпраці. Насамперед йдеться про розвиток спільних проєктів у сфері оборонної промисловості, логістики, енергетики, судноплавства та післявоєнної відбудови України. Чим сильнішою буде економічна взаємозалежність двох держав, тим складніше будь-якому уряду в Софії буде дистанціюватися від України лише з політичних міркувань. Економічний прагматизм може стати тим чинником, який дозволить зберегти партнерство навіть за наявності розбіжностей у зовнішньополітичних підходах.

Болгарія змінила курс щодо України, але ситуація поки що некритична

Після приходу до влади Румена Радєва Болгарія справді переглядає свою політику щодо України, однак говорити про кардинальний розворот поки що не варто. Попередні уряди максимально підтримували Україну в межах можливостей Болгарії. Зараз відбувається певна ревізія, але вона не є настільки кардинальною, щоб суттєво зашкодити Україні – таку думку в ексклюзивному коментарі OBOZ.UA висловив Олександр Леонов, виконавчий директор Центру прикладних політичних досліджень "Пента".

За словами експерта, важливо враховувати внутрішньополітичну ситуацію. Радєв отримав монобільшість у парламенті, що дозволяє йому проводити власний курс без залежності від ультраправих сил. На думку Леонова, якби йому довелося формувати коаліцію з відверто проросійськими партіями, позиція Софії могла б бути значно жорсткішою щодо України.

"Болгарія залишається одним із найбільших отримувачів європейських дотацій, тому можливості для різкого конфлікту з Брюсселем є обмеженими. Саме тому Софія, ймовірно, намагатиметься діяти за принципом політичного торгу – відстоювати власні інтереси під час переговорів, але не переходити межу, яка може поставити під загрозу відносини з Європейським Союзом. Болгарія, скоріше, стає спостерігачем, який уже не буде ініціативно допомагати Україні, але поки що серйозно не шкодить європейським ініціативам щодо підтримки Києва та тиску на Росію", – говорить Леонов.

На його думку, найбільша проблема полягає в тому, що подібна політика поступово розмиває спільну позицію Європейського Союзу. Заклики до переговорів без посилення військового й санкційного тиску на Росію лише грають на користь Кремлю, адже досвід останніх років показав, що дипломатичні ініціативи без реальних важелів не змушують Москву змінювати свою політику.

Водночас Леонов наголошує, що Україні не варто втрачати Болгарію як партнера. Насамперед необхідно активніше працювати з болгарським бізнесом, оборонною промисловістю, політичними елітами та громадською думкою. Болгарські підприємства зацікавлені у спільних оборонних проєктах із європейськими партнерами та Україною, тому економічний інтерес може стати основою для подальшого співробітництва.

Експерт також критично оцінює роботу української дипломатії на болгарському напрямку, зазначаючи, що Київ недостатньо працював із місцевим суспільством та інформаційним простором. На його переконання, Росія значно активніше використовує культурний і медійний вплив, тоді як українська присутність залишається слабкою. Оцінюючи перспективи, Леонов не очікує, що Болгарія повторить шлях Угорщини чи стане союзником Кремля.

"Болгарія буде змушена залишатися у фарватері європейської політики. Можливостей для повноцінного розвороту в бік Росії сьогодні практично немає. Найкращий шлях для України – шукати спільні економічні інтереси й розвивати співпрацю там, де вона вигідна обом сторонам", – констатував Олександр Леонов.