Війна на Близькому Сході, яка ще вчора здавалася потенційно затяжним конфліктом із глобальними наслідками, стрімко наближається до нової фази – фази політичного переформатування. Заяви Дональда Трампа про швидке завершення військової операції проти Ірану звучать не просто як сигнал про зміну тактики, а як демонстрація ширшої стратегії: Вашингтон прагне вийти з конфлікту, зафіксувавши проміжну "перемогу", але без зобов’язань щодо довгострокової стабілізації регіону. Фактично, США намагаються залишити після себе змінену реальність – ослаблений Іран без ядерних амбіцій – і перекласти відповідальність за подальший баланс сил на інших гравців.

Відео дня

Втім, така логіка виходу створює більше запитань, ніж відповідей. Передусім – чи справді йдеться про контрольований сценарій? І чи не є це підтвердженням того, що ситуація вийшла за межі початкового плану? На цьому тлі ще більш показовим виглядає намір США дистанціюватися від проблеми Ормузької протоки – одного з ключових вузлів світової енергетики. Адже фактичне самоусунення Вашингтона відкриває простір для інших сил – від регіональних гравців до Китаю – які можуть використати ситуацію у власних інтересах.

Паралельно з цим з’являються оцінки, що Іран, попри військовий тиск, може вийти з конфлікту не ослабленим, а навпаки – більш небезпечним і винахідливим. Перекриття Ормузької протоки, як інструмент шантажу глобальних ринків, лише підтверджує: Тегеран здатен асиметрично відповідати і формувати нові правила гри. У цьому контексті поспішний вихід США може виглядати не як стратегічна перемога, а як спроба уникнути затягування у конфлікт із непередбачуваними наслідками.

Ще один вимір – трансатлантичний. Риторика Трампа, його коливання щодо санкцій проти Росії та критика союзників по НАТО свідчать про ще глибшу кризу між США та Європою. Фактично, війна з Іраном стає для Трампа гарним приводом для остаточної відмови Америки від ролі гаранта безпеки. На цьому тлі Україна змушена адаптуватися до нової реальності. Візити Володимира Зеленського до країн Перської затоки – це не просто дипломатія, а спроба знайти альтернативні джерела підтримки в умовах, коли увага США розсіюється.

Своїми думками щодо цих та інших питань в ексклюзивному інтерв'ю OBOZ.UA поділився український дипломат і політик Роман Безсмертний.

– Дональд Трамп заявив, що Сполучені Штати завершать військову операцію проти Ірану "дуже скоро". При цьому на запитання, чи погодиться Іран на угоду для завершення конфлікту, він відповів негативно. Водночас Трамп наголосив, що США не збираються мати жодного відношення до ситуації з Ормузькою протокою. Не зовсім зрозуміла заява, зважаючи на розвиток подій. Адже просто так взяти і вийти із цієї ситуації все ж не вийде. Чи план втечі вже готовий? 

– Це дуже нагадує ситуацію, коли розворушили гніздо диких бджіл – і тепер просто втекти вже не вийде. Разом із тим, пам’ятаєте, ми з вами говорили: ця війна може припинитися в будь-який момент. Причина проста – відсутність наземної операції робить варіативність розвитку подій максимально широкою. І друге – на цьому я наголошую: у жодному разі не варто керуватися тезами, які озвучує Дональд Трамп. Адже до регіону вже вирушили дві авіаносні групи. Що вони там робитимуть – знає, очевидно, лише сам Трамп.

Ми бачимо, як він виходить до нації, робить заяви – і ринок реагує: ціни стабілізуються, акції починають рости. Фактично це і є його мета. Бо для США 4 долари за галон бензину – це політичний вирок. І він це чудово розуміє. Тому він грає інформаційно. І довіряти його словам про "вихід" чи "невтручання" – щонайменше наївно. Зверніть увагу: мовчить Ізраїль, мовчать близькосхідні монархії. Європейці взагалі давно перестали серйозно сприймати заяви Трампа. Якщо вони й працюють – то по закритих каналах, без публічних заяв.

– Та й результатів бажаних , здається, отримано не було…

– Саме так. Трамп із цієї ситуації вже не вийде до завершення свого перебування на посаді. Так само, як і з російсько-української війни. Він може скільки завгодно говорити, що "вийде" – але цього не станеться. І справа тут не лише в ньому чи в Ірані. Справа в тому, що обома конфліктами значною мірою диригує Москва. Росії потрібен Трамп як у війні проти України, так і в ірано-ізраїльському конфлікті. У першому випадку він сам себе зробив "посередником" – що ідеально влаштовує Кремль. У випадку України переговори – це прикриття бізнесу з Росією.

Зверніть увагу на історію з танкером "Анатолій Колодкін": маршрут Санкт-Петербург – Венесуела – довантаження – далі постачання. Гроші розподіляються, і всі задоволені. І коли у Трампа питають, як це відбувається, він відповідає: "Я ж за те, щоб допомагати людям". Така ж логіка буде і тут. Теза "нехай самі вирішують" – це лише прикриття для економічних інтересів. Він сам уже визнав, що його цікавить нафта. А розмови про ядерну програму Ірану – це просто риторика.

У підсумку: він не вийде з цієї ситуації, говоритиме що завгодно і головне – триматиме ринок у потрібному для себе стані. І, що важливо, нинішня ситуація для США – вигідна.

– Але ж Іран лишається загрозою, це вже очевидно

– Найбільше постраждає Ізраїль – але він мовчить. Фактично Ізраїль досяг мінімальної мети – завдав удару по іранському потенціалу. Є певна передишка. Скільки вона триватиме – два роки, п’ять, десять – ніхто не знає. Але це вже результат. Беньямін Нетаньягу фактично це визнав – мінімум досягнуто: зменшено військовий потенціал. Максимум – зміна режиму – не відбувся. Але навіть за таких умов ситуація для Ізраїлю залишається, м’яко кажучи, складною.

Що скажуть Катар, Кувейт, Бахрейн? У них забрали ресурси? Ні. Саудівська Аравія може переорієнтувати логістику – наприклад, через Червоне море. В них для цього достатньо ресурсів. Катару знадобиться час, щоб відновити обсяги LNG – але це теж вирішуване питання. Що ж до самого Трампа – його цікавить не політична перемога. Його цікавить особистий фінансовий результат. І, судячи з усього, з цим у нього зараз усе добре. Адже, безумовно, від цієї кампанії виграла і Америка – ціни на Brent піднялися майже на 60%. Це якраз те, що потрібно Трампу, бо Близький Схід ще певний час залишатиметься нестабільним. Але на перше місце ставте його особисто – його статки. Для нього це головне. Далі – відносини між Трампом і близькосхідними монархіями зміняться. І повірте, не через емоції чи образи. Бізнесові втрати там відносно невеликі. Зміниться інше – глобальна енергетична політика. От на це треба дивитися.

– Якою вона буде?

– Я не готовий зараз сказати. Бо сьогодні на столі – не десятки, а сотні варіантів. Пропозицій достатньо. Питання в тому, як ринок їх відфільтрує – на що він готовий піти, і на що готова фінансова система, банківська машина, щоб прокрутити ці моделі. Саме тому Трамп так легко каже – буде Ормуз чи не буде, знайдуться інші рішення. Китайці вирішать, індуси вирішать. Є країни, які критично залежать від Близького Сходу, а решта діятиме за інтересом.

– Якщо підсумувати станом на сьогодні: Трамп більш досяг того, що планував у іранській кампанії – чи все ж таки ні?

– Якщо говорити про реальну мету – у Трампа вона була одна: добратися до ядерної програми Ірану. І цього він не досяг. Все інше, що він говорить – це просто переливання з пустого в порожнє.

Мене в цій ситуації більше цікавить Ізраїль. США тут – швидше молодший партнер, який виконував допоміжну функцію, передусім інформаційну. Ключове – щоб перебіг іранської кампанії та протистояння з Хезболлою не розхитав сам Ізраїль. Ось що важливо. Щоб цей "мінімум" влаштував ізраїльський політикум.

В нинішній ситуації, на мою думку, Ізраїлю варто було б активніше входити в діалог з Україною. Бо це два фронти однієї війни. Не припиниться ні російсько-українська війна, ні ірано-ізраїльська. І до останньої треба ставитися саме як до повноцінної війни.  Але якщо ці фронти й далі воюватимуть автономно – це стратегічна помилка. Ситуація прямо вимагає формування коаліції демократій і сприйняття обох фронтів як єдиної війни за світовий порядок.

– Щодо Європи, НАТО і США. За результатами конфлікту на Близькому Сході розкол, здається, лише поглиблюється. Трамп фактично щодня робить різкі заяви. Держсекретар США Марко Рубіо вже прямо  говорить про можливу переоцінку участі США в НАТО після завершення війни з Іраном. Чи означає це, що нас чекає ще глибший конфлікт усередині НАТО?

– Перше і ключове – все, що зараз говорять Трамп і Марко Рубіо відносно претензій до союзників, не має жодного формального підтвердження. Ні Трамп, ні Пентагон жодного разу офіційно не зверталися ні до НАТО, ні до конкретних країн із запитами про допомогу чи координацію. Це були лише заяви. Логіка проста: "я працюю – а ви біжіть поруч". Але на підставі чого? Потрібна була база – треба було офіційно звернутися. А не зверталися. Канцлер Німеччини Фрідріх Мерц прямо поставив питання: ви взагалі зверталися до НАТО? Відповіді немає.

– Очевидно, що тоді ці пусті претензії необхідні для виправдання своїх наступних кроків…

– Саме так. Пам’ятаєте Мюнхенську безпекову конференцію? Це був початок процесу віддалення США від Європи і НАТО. Те, що ми бачимо зараз – це продовження. Створюється інформаційний фундамент, щоб у потрібний момент сказати: "ви не допомогли, ви не підтримали". Хоча ніхто ні про що офіційно не просив. І тут питання навіть ширше. США використовують бази в Європі десятиліттями. То, можливо, варто поставити зустрічне питання – а чи не мають США платити за використання цієї інфраструктури? Бо історично ці бази створювалися не на прохання Європи, а в інтересах самих США – для стримування СРСР. І всі ці розмови про "захист Європи" виглядають, м’яко кажучи, дуже однобоко. Тобто тут усе очевидно. Це розмови, на які серйозно реагувати складно.

– Тобто це підготовка до того, щоб остаточно розірвати відносини з Європою?

– Як мінімум – так. А як максимум – витягнути з Європи гроші. Щоб Європа платила, а не США. Бо зараз, по суті, ніхто нікому не платить напряму. Утримання баз – приблизно 50 на 50: частину покривають національні уряди, частину – Сполучені Штати. Але Трамп шукає будь-які аргументи, щоб змінити цю модель. Це ж Трамп.

– Виглядає, що діалогу вже немає. Навіть формат G7 це показав. І навіть присутність Марко Рубіо не врятувала ситуацію. Бо звучать доволі дивні речі. Мовляв, Росія, можливо, допомагає Ірану, але це не заважає нашій кампанії – так каже Рубіо. У відповідь Кая Каллас нагадує: ви ж рік тому казали – якщо Володимир Путін не рухається в переговорах, будуть жорсткі санкції. Рік минув – і що? А Рубіо відповідає: не подобається, можете діяти самі. І це вже навіть не про розбіжності – це виглядає як демонстративна зневага.

– Якщо говорити про відносини Дональд Трамп – Європейський Союз, то найяскравіший приклад – це Віктор Орбан. Це людина, яка фактично працює в логіці Трампа і робить усе, щоб розхитувати Європейський Союз. Яке там розширення, яке зміцнення оборони – навпаки, створення проблем і блокування рішень. Це все, що сьогодні потрібно діючому президенту США.

– Були повідомлення, що європейці пропонували посилити тиск на Росію в обмін на більшу підтримку США по Ірану. І нібито адміністрація Трампа спочатку погодилась, а потім за один день змінила позицію. Рубіо щось пояснював, десь вибачався, десь навпаки – погрожував. Чи були взагалі такі домовленості?

– Проєкт заяви, який готувався, був максимально розмитий. Там залишилися лише гуманітарні речі. Жодних чітких спільних дій – ні по Росії, ні по Ірану, ні по Ормузькій протоці – там не було. Були лише декларації про наміри виробити спільну позицію. І навіть вони зникли. Чому? Бо для Трампа нинішня ситуація – це прикриття для заробляння грошей. І в російсько-українській війні, і в ірано-ізраїльській.

– А як щодо постачання зброї? Чи працюватиме схема PURL далі? Знову ж так, державний секретар США у відповідь на вимогу Німеччини до влади США надати повний звіт про постачання зброї Україні в рамках програми PURL заявив, що "процес постачання зброї не затримувався і не зупинявся ні на день", і попросив більше не порушувати цієї теми, щоб "не викликати чергове невдоволення президента США".

– Є один ключовий мотив, який не дозволяє Трампу зупинити цей напрямок – гроші. Запит на 200 мільярдів доларів у Конгресу – це не про нове виробництво. Це про покриття вже накопичених боргів – за ракети, за системи, які вже використані. Подивіться на масштаби: тільки для систем Patriot могли використати сотні ракет за кілька днів. Точних цифр немає, але це колосальні витрати. Кожен день війни – це мільярди. За кілька тижнів – це вже десятки мільярдів. Трамп, навпаки, хотів би, щоб купували ще більше – не тільки Європа і Україна, а й інші.

Згадайте його реакцію на поїздки Володимира Зеленського до близькосхідних монархій. Чому це його зачепило? Бо там інша модель – дешевші технології, безпілотники замість дорогих ракет. Умовно: дрон може коштувати сотні доларів, тоді як ракета – мільйони. Для ринку це зовсім інша економіка. І коли з’являється альтернатива – це б’є по його моделі заробітку.

Тому тут усе просто: Трамп – це політичне відображення вчорашнього дня. І ця модель починає конфліктувати з новою реальністю. У такій ситуації Україні й Ізраїлю найскладніше. Бо вони швидше адаптуються, шукають нові рішення – і цим ламають старі схеми. А ізоляціонізм Трампа лише поглиблює кризу – він розхитує міжнародну систему, економіку і політику. І, по суті, підсилює таких гравців, як Путін, або режими на кшталт іранського. Навіть його союзники визнають, що ситуація виходить з-під контролю.

– До речі, щодо візиту Володимира Зеленського на Близький Схід. Як ви вважаєте, чи з’явилися в України додаткові "карти"? І загалом – що ми реально отримали від цих візитів, окрім того, що підписали угоду про співробітництво у сфері безпеки, включаючи захист повітряного простору?

– Це дуже серйозний крок – і заявка на роль у світовій політиці. Якщо говорити мовою Трампа – це не просто "карти", це вже козирі. І тут важливо, щоб ця роль – країни, яка першою приходить на допомогу – була доведена до системного рівня. Так, проблем багато. І треба розуміти: Росія завжди блокувала українську активність у цьому регіоні. Я це кажу як людина, яка брала участь у таких процесах. Будь-які спроби працювати з країнами Близького Сходу чи Африки одразу наштовхувалися на протидію Москви.

Після нервової реакції Трампа на ці візити,  до російського фактора додався ще один – американський. Але попри це Україна заходить у регіон. І це важливо. Бо ці країни перебуватимуть у стані постійної загрози – і їм буде потрібна українська експертиза. Йдеться не лише про зброю. Йдеться про технології, про мислення, про досвід ведення сучасної війни. Це те, що Україна сьогодні реально може запропонувати. І добре, що там це розуміють. Бо їхні економіки будувалися на технологіях, а не лише на ресурсах. Інша справа – ціннісна несумісність. Україна і монархічні системи – це різні політичні культури. І рано чи пізно це створюватиме напруження.

– Тобто масштабного зближення очікувати не варто?

– Ми будемо партнерами – але не союзниками в класичному розумінні. Бо дуже швидко поруч у цих відносинах з’являється Москва. І так само, як Україна не може опинитися "на одному п’єдесталі" з Росією, так само і в цих країнах виникатиме обмеження – що допустимо, а що ні. Там, де є російський фактор, завжди буде ризик. І це треба враховувати.