Єдиний поляк, який відмовився прийняти орден Білого Орла: що відомо про Єжи Ґедройця і його ставлення до України

На тлі скандалу з позбавленням президента України Володимира Зеленського ордена Білого Орла багато говорять про те, хто ще його отримував, особливу увагу приділяючи суперечливим історичним постатям. Однак у цьому контексті майже не згадують про Єжи Ґедройця – єдиного поляка, який відмовився прийняти найвищу державну нагороду Польщі.

Польський публіцист, політик і громадський діяч, засновник і головний редактор (1947-2000) культового часопису Kultura, який був найвпливовішим польським виданням у вигнанні у 20 столітті, Єжи Ґедройць увійшов в історію як активний прихильник польсько-української співпраці, супротивник взаємних територіальних та інших претензій.

OBOZ.UA розповідає, чим займався Ґедройць протягом свого довгого життя (він прожив 94 роки), що Редактор говорив про Україну та чому відмовився від ордена Білого Орла.

Короткий життєпис

Єжи Ґедройць походив із давнього, сполонізованого литовського роду. Народився 27 липня 1906 року в Мінську у родині Іґнація Ґедройця та Францішки Стажицької. Його дитинство пройшло в Росії. У 1919 році родина Ґедройців переїхала до Варшави, де Єжи закінчив гімназію імені Яна Замойського.

Згодом вивчав спершу право, а потім історію у Варшавському університеті. Уже тоді Ґедройць розпочав політичну діяльність – був головою "Корпорації Патріа" та "Міжкорпораційного гуртка" у Варшаві, активістом академічної організації "Державна думка" та працівником закордонного відділу Головного академічного комітету Польської спілки академічної молоді.

З 1929 по 1935 рік працював у Міністерстві сільського господарства пресовим та парламентським референтом, а з 1935 року – у Міністерстві промисловості і торгівлі завідувачем президіального відділу. Водночас Ґедройць займався журналістською діяльністю. Був редактором часописів "Академічний день" і "Бунт молодих" (з 1936 року "Політика").

Друга світова і після неї

Після початку Другої світової війни Єжи Ґедройця, як співробітника Міністерства промисловості та торгівлі, евакуювали до Румунії (1939-1940). У березні 1941 року його перевезли до Стамбула, де Ґедройць пішов добровольцем на військову службу.

Воював у складі Окремої Бригади Карпатських Стрільців, був учасником Лівійської військової кампанії і боїв у Тобруку (1942), керував відділом військових часописів і видавництв Бюро пропаганди 11-го Польського корпусу (1941-1944), працював у Центрі підготовки танкістів у Галліполі (Італія) (1944-1945).

1945 року Єжи Ґедройць став директором Європейського департаменту Міністерства інформації Польської Республіки у Лондоні. Наступного року заснував у Римі видавництво для демобілізованих солдатів: Літературний інститут. У 1947 році Інститут було переведено до Франції, спочатку ненадовго у паризький готель "Ламберт", а потім у Мезон-Лафіт поблизу Парижа.

Часопис Kultura

З 1947 року Ґедройць – видавець та головний редактор часопису Kultura, який став найважливішим часописом повоєнної польської еміграції та осередком, що об’єднував найвидатніших польських еміграційних публіцистів та письменників.

З Kultura співпрацювали українські еміграційні діячі: Богдан Осадчук, Юрій Лавріненко, Юрій Шевельов, Іван Лисяк-Рудницький, Борис Левицький, Іван Кедрин, Іван Кошелівець та інші.

Часопис критикував позицію польського уряду в екзилі, який закликав до відновлення кордонів польської держави станом на 1939 рік. Газета підтримувала відновлення незалежності Литви, України та Білорусі.

Ґедройць помер 14 вересня 2000 року в Мезон-Лафіті, після чого, згідно з його побажанням, Kultura припинила своє існування. Останній випуск вийшов у жовтні 2000 року.

Що Ґедройць казав про Україну

Єжи Ґедройць був членом редколегії російського дисидентського журналу "Континент" і членом редакційної ради українського квартальника "Віднова". Послідовно, інколи всупереч думці представників польських емігрантських кіл і навіть своїх найближчих соратників, виступав за встановлення добросусідських відносин Польщі зі своїми східними сусідами.

Співробітники Ґедройця наголошують, що в його ідейній спадщині особливе місце займає Україна. У 1974 році разом із Юліушем Мєрошевським він сформулював фундаментальну для польської політичної думки концепцію. Як говорив тоді Ґедройць, незалежність України, Литви та Білорусі – це чинник, який сприяє незалежності Польщі, натомість поневолення цих країн Росією сприяє поневоленню Польщі.

"Східна політика Ґедройця полягала в наступному: якнайкращі відносини з Росією, та за однієї умови – аби не ціною незалежності й життєвих інтересів передусім України, а також Білорусі та Литви", – говорив близький співробітник Ґедройця Єжи Помяновський.

Саме Ґедройць ініціював та у 1959 році видав першу антологію репресованої сталінізмом української літератури 1920-1930 років. Редактор запропонував для цієї антології назву, що невдовзі стала назвою для цілої трагічної доби в історії українського народу – "Розстріляне відродження".

Дослідники спадщини публіцист нагадують, що Польща першою у світі визнала незалежність України. Вони стверджують, що значною мірою це сталося завдяки систематичній і багатолітній праці редактора Ґедройця, який пояснював полякам, що "без незалежної України немає незалежної Польщі".

Редактор Єжи Ґедройць розумів: полякам – і діаспорі, і на Батьківщині – треба зректися довоєнного політичного мислення. Це, на його думку, було основною передумовою для українсько-польського діалогу і примирення.

Політичне кредо Єжи Ґедройця – "Поляки в ім’я майбутнього повинні залишити українцям Львів, литовцям Вільно. Це потрібно, щоб мати з ними добрі стосунки", – пригадував співробітник Варшавського університету Ян Малицький.

Професор Берлінського вільного університету Богдан Осадчук зазначав, що без впливу Єжи Ґедройця на польську політику українсько-польські державні відносини вже після розпаду СРСР були б набагато складнішими.

Отримав багато нагород, але відмовився від ордена Білого Орла

Єжи Ґедройць отримав почесні докторські ступені Яґеллонського (1991), Фрібурзького (Швейцарія, 1996), Вроцлавського (1998), Білостоцького (1998), Варшавського (1998), Щецинського (2000), Люблінського (2000) університетів; також був почесним членом Польського історичного товариства (1991), лауреатом премії Польського ПЕН-клубу (1989), премії ім. Святого Брата Альберта (1993), нагороди тижневика "Politykа" (1995) та "Золотого берла" Фонду польської культури (1999).

Він був нагороджений орденом Почесного легіону (1938), Офіцерським хрестом Румунської корони (1930), Кавалерським хрестом Бельгійської корони (1938), естонським орденом Білої Зірки (1932), французьким Офіцерським хрестом ордена Почесного легіону (1996). У 1997 році він отримав почесне громадянство Литви, а в 1998 році – орден Гедиміна.

Критично оцінюючи ситуацію в Польщі після 1989 року, зокрема реформи часів Леха Валенси, 1994-го Ґедройць відмовився прийняти найвищу польську відзнаку – орден Білого Орла.

Так само Редактор відмовився від нагороди України – ордена "За заслуги" ІІІ ступеня. Він відзначив, що присвятив велику частину життя нормалізації українсько-польських відносин, і якщо він досягнув якихось результатів, це вже є найвищою нагородою.

Як повідомляв OBOZ.UA, 19 червня президент Польщі Кароль Навроцький заявив, що позбавив українського лідера Володимира Зеленського ордена Білого Орла – найвищої державної нагороди країни. Рішення було ухвалено через присвоєння українським президентом одному з підрозділів ССО України почесного найменування "імені Героїв УПА".

Після цього другий, третій і пʼятий президенти України відмовилися від власних польських орденів Білого Орла.

Крім того, від інших польських нагород відмовилися українські політичні діячі, серед яких міністр закордонних справ України Андрій Сибіга, керівник Офісу президента Кирило Буданов та посол України в Польщі Василь Боднар. Вони вважають рішення Навроцького помилкою, від якої виграє Росія.

Лише перевірена інформація у нас у Telegram-каналі OBOZ.UA та Viber. Не ведіться на фейки!