Влада готує велику земельну аферу - Віталій Скоцик

23.4т

Коли країні фатально бракує стратегії дій, цікаво говорити з тими, хто намагається її сформулювати. Віталій Скоцик – доктор стратегічного менеджменту, а також економіст і голова Аграрної партії – має своє бачення того, як витягти Україну з кризової трясовини. Але починаємо розмову з найбільшого ризику, з яким зіткнулася країна – ризику втрати української землі.

- Віталію Євстафійовичу, ви заявляли про необхідність якнайшвидше завершити земельну реформу, поки українську землю не розікрали. У чому небезпека?

- На горизонті з'явилася найбільша афера часів незалежності. Вона полягає в тому, щоб украсти в українців землю. Кілька місяців тому, коли ми спільно вибороли подовження мораторію на продаж земель сільськогосподарського призначення, ми не могли уявити, наскільки підло і по-шахрайськи поведеться наша так звана політична еліта. 21 лютого депутат Верховної Ради, близький родич одного із земельних баронів та олігархів Олексій Мушак спільно з 55 депутатами внесли подання до Конституційного суду з вимогою скасувати мораторій вже навесні цього року. Це значить, що не пізніше 21 березня Конституційний суд винесе рішення щодо цього звернення. А вже 21 квітня може бути ухвалене рішення про "дикий" продаж української землі. Це буде фактичний грабунок українців, бо законодавства, яке б уберегло землю від монополізації та інших махінацій, не ухвалено. Рішення КС може відкрити скриньку Пандори. Бо купити землю ні селянин, ні збіднілий фермер не зможе. Весь ресурс дістанеться кільком кланам, як це було з промисловістю в 90-х.

Цинізм полягає в тому, що поки українці гинуть на Сході, захищаючи українську землю, купка прислужників олігархічного капіталу веде свою війну за землю в тилу. Причому тут у єдиний фронт об’єдналися і провладні, й "опозиційні" депутати – повна солідарність. Ми маємо припинити пограбування України.

- Що для цього треба, на вашу думку?

- Нам потрібна земельна реформа, від якої у першу чергу виграють власники землі, громада, Україна. Як ми діємо? В Аграрній раді нашої партії ми зібрали кращих експертів з різних напрямків і створили Комітет земельних відносин. Там ще раз проаналізували "земельні" пункти коаліційної угоди та стан проблем, а потім вибудували кроки, які потрібні для того, щоб максимально швидко завершити земельну реформу. Зараз проводимо земельні форуми в усіх регіонах і обговорюємо напрямки реформи з суспільством. У підсумку матимемо зважену "дорожню карту", яка ляже в основу законопроектів, необхідних для цивілізованої реформи.

Ми віримо, що могли б завершити земельну реформу в Україні за 3-5 років, але для цього треба в найближчі місяці прийняти стратегію завершення земельної реформи. Чи може це зробити чинна Верховна Рада – величезне питання. Думаю, реформу втілить уже наступний склад парламенту.

- Про які обсяги земель йдеться? Що можуть виставити на продаж?

- Загалом Україна має 42 млн га земель сільськогосподарського призначення. Свого часу було розпайовано близько 27,5 млн га орної землі. І от у державному розпорядженні (за різними оцінками, тому що ніхто не проводив інвентаризацію) перебувають від 10 до 15 млн га землі. Якщо вдасться протягнути аферу, ввести "дикий" ринок купівлі-продажу землі, то ці 10-15 млн стануть предметом торгівлі в першу чергу. Їх можна буде скупити, монополізувати.

Фото прес-служби Віталія Скоцика

Ці землі треба передати у місцеві громади, тоді вже не держава буде ними розпоряджатися. Але відповідний законопроект не приймається – неважко здогадатися, що його блокують нардепи-лобісти олігархічних інтересів.

- Ви казали, що врегулювання земельного законодавства займе роки. Але МВФ вимагає земельної реформи вже в цьому році. Ми не ризикуємо подальшим співробітництвом з фондом?

- Ви дуже правильно сформулювали запитання. МВФ вимагає завершення земельної реформи, а не негайного впровадження купівлі-продажу земель сільськогосподарського призначення. Якщо згадати коаліційну угоду від 27 листопада 2014 року, то там було чітко написано, що Верховна Рада має виконати для завершення земельної реформи. Там виписані 12 кроків та відповідні терміни. Але наразі Рада зробила тільки три кроки і зупинилась.

- Хочу запитати про енергетику. Нещодавно ви заявляли, що режим надзвичайного стану в енергетиці – це достатня підстава для відставки уряду та перевиборів. На ваш погляд, політична дестабілізація, яка виникне у разі перевиборів, не буде мати ще більш небезпечні наслідки?

- Знаєте, нас постійно лякають дестабілізацією, але під таким прикриттям можна робити будь-які афери. Блокада витягла на поверхню вугільну аферу. Пам’ятаєте те підняття ціни на вугілля за формулою "Роттердам плюс", за якою розрахувалися нові тарифи на теплопостачання? Потім виявилося, що вугілля зовсім інше, а розрахунок тепла залишився той самий.

Уряд ще раз показав, що він не здатен забезпечити енергетичну незалежність держави. Більше того, він ще й нажився на цьому разом з олігархами. Очікувати, що це буде сприйнято українським суспільством, мабуть, не варто було. Тому ми вже маємо політичну дестабілізацію – через суцільні афери, завдяки яким грабують український народ.

- У що можуть вилитися протести, які ми нещодавно спостерігали, і блокада Донбасу в цілому?

- Якщо ми згадаємо листопад 2013 року, то побачимо, що, здавалось би, непримітна акція українського студентства на Майдані запустила ланцюжок подій, які призвели до революції. У такому напруженому суспільстві будь-яка іскра може стати причиною великого полум’я. Дуже не хотілося б, щоб це стало причиною третьої революції, тому що для країни це буде дуже складно. Тому найкращим варіантом було б оголосити позачергові вибори.

- Але чому блокаду розпочали саме в розпал опалювального сезону? Факт залишається фактом: ми досі енергозалежні. І цю проблему неможливо вирішити за декілька тижнів, а опалювальний сезон якось пережити треба.

- Ми не повинні підтримувати те, що суперечить законам нашої держави. Тому блокада сама по собі не є хорошим рішенням. Але блокада показала, якою цинічною є сьогодні влада. Чи доцільно її було розпочинати зараз, український народ мало хто запитував. Але, думаю, що ми підійшли до точки неповернення, коли такий рівень торгівлі з окупованими територіями терпіти вже просто неможливо.

Звичайно, це додатковий виклик для української економіки. Можливо, ми будемо спостерігати ще більше падіння. Але в мене немає сумнівів, що ми пройдемо опалювальний сезон, тому що, за різними оцінками, в Україні вистачить вугілля на 30-40 днів. А надзвичайний стан в енергетиці насправді настав уже давно – через нереформованість і корупцію.

- Ви згадали про можливе падіння української економіки. Які ваші прогнози?

- Падіння економіки спостерігається з 2013 року. Вона невпинно падала всі ці роки. Наприкінці минулого року вона хоч трошки й виросла в гривні, але з девальвацією у 15% автоматично впала. На жаль, уряди (і попередній, і діючий) не були здатні професійно вибудувати стратегію розвитку держави, закласти основу розвитку нових підприємств і робочих місць. Навпаки, позакривались багато підприємств – майже 250 тисяч за два попередніх роки. За останні три роки ми втратили майже 2,5 млн робочих місць, майже 4 млн українців поїхали працювати за кордон. Тому падіння економіки – чергове підтвердження того, що влада сьогодні є абсолютно непрофесійною.

- У мене, наприклад, є побоювання щодо 2018 року, на який припадає пік виплат МВФ…

- Йдеться не тільки про 2018 рік. Наша загальна заборгованість перед зовнішніми кредиторами до початку 2019 року сягне 14,4 $млрд. Є виплати й в 2017-му, і в 2018-му. Навантаження 14,4 млрд на економіку, яка складає 76-78 млрд, – дуже велике. Якщо не буде якихось джерел зовнішнього фінансування, Україні буде дуже тяжко впоратися з виплатою цих заборгованостей. Ні для кого не секрет, що сьогодні українець з моменту народження винен зовнішнім кредиторам 140 тисяч гривень. Якщо продовжиться падіння економіки в 2017 році, а так однозначно й буде, то виплатити 4,4 мдрд у такий короткий період часу буде майже непосильним завданням.

- І що робити?

- Насамперед треба було ще в 2014 році закласти основи розвитку економіки. Цього не відбулося. Відбулася зміна податкової системи, яка продовжила руйнування нашої країни. Що можна зробити? Ми можемо підготувати країну в 2017 році до 2018-го. Якщо ми вчасно й якісно опрацюємо новий Податковий кодекс і бюджет, який зупинить падіння економіки, то зможемо вирівняти ситуацію в 2018 році. Якщо ні – доведеться оголошувати зовнішній дефолт, реструктуризовувати заборгованості та будувати економіку заново.

- Повертаючись до теми блокади. Якщо ми хочемо у майбутньому реінтегрувати "ДНР" і "ЛНР", чи мудро повністю поривати з ними економічні зав’язки? Бо немає більш тісних зв’язків, ніж економічні.

- Якщо ти хочеш виграти, ти не можеш торгувати. Історія не знає фактів, коли країна, яка мала озброєний конфлікт, вела торгівлю з супротивником. Бо ці гроші насичують економіку того, хто з тобою воює. Це парадокс, який вразив усю світову спільноту. Але Донбас – це наші території. Тому ключове завдання – завершити війну й інтегрувати ці території до української економіки.

- Ви казали, що реформа децентралізації в Україні перетворилася на катастрофу. Але є цифри: завдяки децентралізації місцеві бюджети збільшилися на 44 млрд. Це 50%, порівняно з позаминулим роком. То чому ви вважаєте, що реформа катастрофічна?

- По-перше, це цифри минулого року: ми порівнюємо 2016 і 2015-й. За цей час суттєво змінилася податкова система. З 1 січня 2017 року 5% від зібраного акцизу забираються до центру. А саме акциз був одним з головних наповнювачів місцевих бюджетів. До того ж, згідно з новим Податковим кодексом, уся відповідальність за соціальну сферу, медицину, освіту на території об’єднаних громад, селищ і міських рад перекладається на плечі місцевих бюджетів.

Тобто наповнення місцевих бюджетів тільки зменшилося, а витрати зросли. Це призвело до того, що багато громад, у першу чергу новостворених, не є економічно самодостатніми.

- Тобто це взагалі з натяжкою можна назвати децентралізацією?

- Усе пішло шкереберть. Чому? Тому що вийшло фіктивне об’єднання громад без жодного розрахунку та стратегії. Задум передбачав, що у громад буде влада і ресурси, у першу чергу - землі сільськогосподарського призначення. Але відповідний законопроект щодо земель сільськогосподарського призначення ось уже другий рік "гуляє" Верховною Радою, пройшовши лише перше читання. І основний ресурс, з якого мав би платитися податок у місцевий бюджет, перебуває не в руках громад.

Формула щодо правильного розподілу податків, зібраних на території громад, дуже проста – 70/30. Тобто 70% залишаються громаді, 30% іде на загальнодержавний рівень. Але основні вимоги не дотримані. І на сьогодні маємо катастрофу з децентралізацією.

- Якщо говорити про міжнародне становище, Мюнхенська конференція показала, що українське питання вже не є пріоритетним у світовому порядку денному. Як Україні до нього повернутися?

- Світ утомився від України. Світ не може зрозуміти того, що відбувається в нашій державі. Ситуація з вугіллям – один з прикладів, який дуже важко пояснити. Якими б не були корумпованими уряди інших країн, вони б ніколи не дозволили собі торгувати з тим, з ким воюють. Світ утомився ще й тому, що ми не проводимо концептуальних реформ.

Світ у більшості випадків дуже добре ставиться до України, але він не може зрозуміти, чому українці не можуть розбудувати свою державу, хоча мають все для цього. Саме тому президент Порошенко виступав у п’ятницю ввечері, а не в головний день конференції – в суботу. Та й в цілому українське питання в Мюнхені навіть не було в топ-20 тем.

- А як ви ставитеся до "мирних планів", компромісів з Росією, які все частіше пропонують? Останній приклад – це план нардепа Артеменка.

- Зрозуміло, що військовим шляхом вирішити проблему на сході не вдасться. Але ми знайшли необхідну формулу. Люди, які працюють на землі, однакові. Банкірам, комерсантам було легше втекти з окупованих територій. А селянину важко кинути землю. Тому аграрії переважно залишились на окупованих територіях. Коли ми працюємо на Донбасі, проводимо аграрні форуми, у залі присутні до 30% мешканців окупованих територій. Вони втомилися від війни.

Є низка громад на окупованих територіях, які хотіли б повернутися до України. Тому ми бачимо поступову реінтеграцію територій до української держави. Без загальних виборів на Донбасі можна поступово проводити вибори в тих громадах, які готові повернутися в Україну. І такими кроками потроху ми зможемо інтегрувати назад ці території.

Процес повернення наших людей ми могли би запустити за достатньо короткий період часу. Але для цього потрібна воля українського парламенту. Депутати мають закритися у Верховній Раді й вибудувати стратегію щодо Донбасу. Сьогодні вони цим не переймаються абсолютно.

- Припустимо, ваша тактика спрацює з окупованими територіями Донбасу, але навряд чи з Кримом. Що робити з цією проблемою?

- Щодо Криму зрозуміло, що ми не можемо дотримуватися цієї стратегії. Тут потрібно вести велику зовнішньополітичну роботу: поєднання зусиль мінського процесу і "нормандського" формату (якщо він збережеться після виборів у Франції). І, звичайно, ми маємо реінкарнувати формулу будапештського меморандуму. США, Велика Британія, Україна та РФ мають сісти за один стіл переговорів і спробувати знайти інший формат, який змусить Росію залишити Крим.

Але для початку треба знайти відповідь на питання: чому Росія це зробила?

- Чому?

- З економічної точки зору Крим абсолютно збитковий. Крим без української води, без української енергетики – це 2 млрд доларів збитків на рік. Треба замислитися про чорноморський газ. Окупація Криму відбулася тоді, коли Україна мала підписати великий газовий контракт з ExxonMobil. Ми реально змінювали ситуацію з ринком газу на континенті. Згадаємо ситуацію з родовищами сланцевого газу на Донбасі, у першу чергу в Слов’янську. Саме там було одне з найзапекліших протистоянь. Це далеко не просто імперські амбіції, там є велика економічна складова, пов’язана з перспективами видобутку газу. І це також треба враховувати.

- Все-таки Україна мусить виходити з кризи з певною стратегією. На що слід робити ставку передусім: на підтримку США, переговори з ЄС, посилення власної армії, дострокові вибори?

- Найголовніше – сильна економіка. Країну з сильною економкою поважають у світі, з нею рахуються і йдуть на переговори. Сильна економіка дає можливість створити сильну оборону, добре озброєну армію. Чого нам бракує для розвитку? Розумної податкової системи і переходу з сировинного виробництва у переробку, яка генерує додану вартість. Відсталі країни торгують сировиною, розвинуті – готовою продукцією. Нинішня влада цього не розуміє. Вона займається лінивим гасінням пожеж замість того, щоб запобігати їм. Значить, стратегію розвитку буде втілювати новий склад парламенту і новий уряд. І дострокові вибори в цьому плані – не загроза, а шанс для України.

Як повідомляв "Обозреватель", МЗС України вимагає від Росії виконання "Мінську"

Читайте всі новини по темі "Реформи в Україні" на сайті "Обозреватель".

Приєднуйтесь до групи "УкрОбоз" на Facebook, читайте свіжі новини!

Наші блоги