Візьміть участь
у розіграші
смартфону на Android Взяти участь
Приз
БлогиСвіт

/Політика

Людмила Уліцька: хто може виключити масовий вибух у Росії?

2.8т

Людмила Уліцька - культова російська письменниця, авторка таких відомих творів як "Сонечка", "Медея и ее дети", "Казус Кукоцкого", "Даниэль Штайн, переводчик", "Зеленый шатер", інших.

Останнім часом російські ЗМІ зараховують її до "друзів хунти", тобто української влади. Це реакція і, власне, медійна помста за принципову громадянську позицію письменниці, за її протестні погляди на анексію Криму, україно-російський конфлікт.

Буквально кілька тижнів тому Уліцьку облили зеленкою під час церемонії нагородження переможців конкурсу серед школярів "Людина в історії. Росія — ХХ сторіччя".

Про те як живеться в сьогоднішній Росії, про недалекоглядність російської імперськості та абсурдність буття "руского міра" пані Людмила розповіла у інтерв’ю.

- Яким, на Вашу думку, є стан сучасної російської інтелігенції?

- Того, що ми раніше називали інтелігенцією, сьогодні не існує. Освічені люди діляться на зовсім різні соціальні групи. Частина із них виїздить з країни, частина намагається пристосуватися. Але загальний пригнічений настрій так само стосується і освіченої, і менш освіченої груп.

Я думаю, що відоме сакральне співвідношення 86 до 14, тобто число тих, хто підтримує владу, і тих, хто її не підтримує, не зовсім відповідає дійсності. У колі людей, з якими я спілкуюся, такого співвідношення зовсім не спостерігаю. Мені здається, що ці сакральні числа - певна міфологія, яка має заклинальний характер.

Того, що ми раніше називали інтелігенцією, сьогодні у Росії не існує

- З Ваших слів, влада – як погода, треба трішки пристосовуватися, щоб вона тебе не ламала. Як Вам це вдається зараз?

Не вдається це тим, хто хоче щось від влади отримати. А мені ніколи не хотілося нічого від влади отримати. У мене з владою стосунки віддалені, і тому я людина зовсім незалежна. Мені це поки що вдається, але що буде завтра - я не знаю. Я буду намагатися втриматися в Росії, тому що основний центр моїх інтересів - Росія. Я частину часу проводжу за кордоном, а частину в Росії, от зараз я в Італії, а на початку червня повернуся, тому що в мене театральна прем’єра, тому що є справи. Тримає мене моя країна, і нічого з цим не поробиш.

- Вам у Росії цікаво?

- Шалено, шалено цікаво! Я думаю, що на сьогодні це одна з найцікавіших країн. Вона дуже драматична, гострі конфлікти в соціальному житті, у внутрішній політиці. Справді засмучує те, що людям погано живеться. Я думаю, що колись цей шматок історії будуть вивчати і дивуватися його алогічності, його внутрішній суперечливості і таким складним взаєминам між суспільством і державою. Вони справді дуже складні, хоча для Росії це не велика новина.

Колись цей шматок історії будуть вивчати і дивуватися його алогічності, його внутрішній суперечливості і таким складним взаєминам між суспільством і державою

- Наприкінці квітня активісти прокремлівського руху НОД (Національно-визвольного руху) напали в Москві на учасників шкільного конкурсу "Меморіалу", зокрема, і на Вас. Виходить, що ці складні відносини між суспільством і державою зачіпають навіть школярів?

- Це найсумніше в цій події, адже приїхали школярі, які написали чудові твори про історію своєї родини, села, школи. Багато хто з них приїхав до столиці вперше, їм було дуже цікаво, вони - переможці конкурсу з історії, це такий день у житті, який кожен із них запам'ятає назавжди. І ось їх зустрічає біля Будинку кіно групка хуліганів, які кричать непристойності, кидаються яйцями.

Це таке скотиняче неподобство, було дуже образливо. Я відмиваю з обличчя зеленку і легко живу з цим далі, тому що ці люди, недоумки, бідні, нещасні ідіоти із замороченими мізками - мені не опоненти. Але і за них мені теж було образливо, тому що це також наші діти. Частина покоління живе в жахливому напрямку, на це безмежно боляче дивитися.

- І це заледве вдається зупинити…

- Зовсім не вдається. Крім цього, наступного дня після інциденту в Кремлі сказали, що не мають до нього ніякого стосунку, але всі ці хлопці мають підтримку, фінансування, хтось замовив їм гімнастерки часів Другої світової війни, є сили, які їх підгодовують, і я підозрюю, що це кремлівські люди. Розслідування - не моя проблема, я тільки можу фіксувати, що поліція поводила себе зовсім байдуже до тих пір, поки ті не почали кидатися лугом. Непогано було б дізнатися, хто все це фінансує, але боюся, що організації, яка б це розслідувала, немає.

Я відмиваю з обличчя зеленку і легко живу з цим далі, тому що ці люди, недоумки, бідні, нещасні ідіоти із замороченими мізками - мені не опоненти

- У Вашому романі "Зелене шатро" є така думка: в зоології є явище, коли істота, яка ще не досягла стадії дорослої особи (імаго), починає розмножуватися вже на стадії личинки. І виникають популяції личинок і дітей личинок. Ви проводите паралель з інфантилізацією суспільства в усьому світі, стверджуєте, що далеко не всі люди стають дорослими. Як це проявляється в Росії?

- Це спостереження справді стосується сьогоднішнього стану всього людства, воно пристрасно бажає молодості, краси, заперечує смерть, не хоче старіти. Це зрозуміло, але якраз є ознакою певної душевної незрілості. Мені здається, що доросла людина – це та людина, яка повністю несе відповідальність і за себе, і за оточуючих. А доросле суспільство дивиться хоча б на крок уперед.

Те, що зараз відбувається в Росії, свідчить про те, що суспільство в нас підліткове, до того ж це підлітки, які вилізли з підворітні. Сильний завжди правий, сильний повинен отримувати все, що він хоче, - ця логіка в нашій державі дуже чітко проглядається. Наші соціальні негаразди пов'язані саме з тим, що в найгіршому становищі виявляються найслабші.

- В одному з інтерв'ю Ви сказали, що у Вас є дві версії про мотиви влади: "Вони такі ідіоти або такі хитрі". Що Ви думаєте про це зараз?

- Дуже багато практичних речей робляться з неймовірною хитромудрістю та успіхом. Скажімо, анексія Криму була проведена геніально, без каплі крові. Але від цього сам факт не став менш ідіотським, тому що наслідки захоплення Криму будуть протягом декількох поколінь псувати життя обом нашим народам. Мені здається, обидві ці версії - і великої хитромудрості, і великого ідіотизму - працюють одночасно.

Сильний завжди правий, сильний повинен отримувати все, що він хоче, - ця логіка в нашій державі дуже чітко проглядається. Наші соціальні негаразди пов'язані саме з тим, що в найгіршому становищі виявляються найслабші.

- "Свобода - дуже тяжка річ, її треба навчитися хотіти", - теж Ваші слова. Як це зробити?

- Я не вчитель народів, я просто це бачу і з жалем розумію, що наше суспільство не має такого бажання всередині себе, і до тих пір, поки цей намір всередині не з'явиться, нічого ззовні зробити не можна. Якщо народ задоволений станом речей, задоволений погіршенням життя, готовий затягувати пояси до безкінечності, то чим тут можна допомогти? Здається, що ця ситуація, на жаль, колись дійде до критичного моменту і може відбутися якийсь масивний вибух. Чого я б не дуже хотіла, але хто ж може це виключити за сьогоднішньої ситуації?

- Від Вашої книги "Дитинство 45-53: а завтра буде щастя" залишається відчуття, що люди тоді були впевнені - завтра точно буде краще…

- Краще - це надто слабке слово, люди чекали щастя, про це говорило і хвилювалося покоління, яке щойно вийшло з тяжкої війни. Настрій у всіх був пов'язаний з величезними надіями. От сьогодні - при тому, що люди ситі, одягнуті, взуті - у більшості дуже тяжкий і пригнічений настрій, і чекають вони не щастя, а невдач, революцій, воєн. Мені здається, що сьогодні така температура в усьому світі.

Здається, що ця ситуація, на жаль, колись дійде до критичного моменту і може відбутися якийсь масивний вибух. Чого я б не дуже хотіла, але хто ж може це виключити за сьогоднішньої ситуації?

- Про "Драбину Якова" Ви говорите як про свій останній роман. Чому Ви більше не хочете писати?

- Це була дуже довга і складна робота, я дуже втомилася і почуваю себе зовсім спустошеною. У мене немає жодного бажання знову братися за таку велику працю. Але щось я весь час роблю: скоро в мене буде прем'єра, вистава за моїми оповіданнями з назвою "Капустяне диво", яку поставили студенти Російського університету театрального мистецтва (ГІТІСу). Мені цей проект дуже милий та симпатичний. Окрім того, у мене є величезний перелік книжок, які я ніяк не можу прочитати, і зараз я насолоджуюсь читанням та морем, проте скоро повернуся додому.

Читайте всі новини по темі "Deutsche Welle" на сайті "OBOZREVATEL".

0
Коментарі
0
0
Смішно
0
Цікаво
0
Сумно
0
Треш
Чтобы проголосовать за комментарий или оставить свой комментарий на сайте, в свою учетную запись MyOboz или зарегистрируйтесь, если её ещё нет.
Зарегистрироваться
Показать комментарии
Новые
Старые
Лучшие
Худшие
Комментарии на сайте не модерированы

Наші блоги