"ДНР", Крим та Львів. Як російський режисер показав розбрат в українській сім'ї

Відомий російський документаліст Віталій Манський, який створив новий фільм "Рідні", через голоси своїх родичів, які перебувають по різні боки російсько-української війни, розповів про Донбас та анексію Криму. У ньому режисер подорожує Україною, щоб дослідити суспільні настрої після Революції гідності.

Документаліст шукає причини конфлікту, заручниками якого стали мирні жителі, зокрема розкидана по різних куточках країни родина режисера. Манському вдалося зробити не просто правдоподібне кіно, але й дуже важливе в контексті засилля російської пропаганди і боротьби з нею в Україні.

Отже, про свій погляд на російсько-українську війну і важливість кіно як інструменту донесення правди про реальне життя в інтервю "Еспресо" розповідає режисер та документаліст Віталій Манський.

– Ваші рідні стали головними героями нового фільму. Чи бачили вони фільм і як відреагували на нього?

– Першою подивилася мама, її запросив український фонд Ігоря Янковського на кінофестиваль у Карлові Вари. Вона бачила світову прем’єру і чула реакцію залу. Це справило на неї дуже сильне враження. Вже потім вона, як я розумію, дуже детально переказала всім родичам зміст фільму, але ось учора, на українській прем’єрі, було одразу четверо героїв картини. В першу чергу з боку дідуся, який представляє протилежну точку зору на все, що відбувається, і це могло викликати якісь можливі заперечення в середині сім’ї, але ми якимось чином вчора зійшлися на тому, що вони теж вважають картину важливою.

Тобто поетапно всі учасники дивляться картину. І ще треба сказати, що моя тітка і Макс (двоюрідний брат Манського. - Ред.) живуть в Севастополі, а в мене є певні принципи, через які я не поїду в Севастополь з якимись іншими своїми фільмами. І не буду брати учась ні в яких фестивалях на території Криму. Але цю стрічку я погоджуся показати на території Криму, тому що вважаю, що це інша ситуація, і важливо, щоб у Криму цей фільм побачили.

Читайте: "Крим і Донецьк не мітингували": в українському підручнику перебрехали події Євромайдану

– Чи заплановані якісь покази фільму "Рідні" в Росії?

– Мені важко казати про покази в Росії, тому що ми з великими випробуваннями пройшли через цензурну доріжку з прокатним посвідченням для фільму "В променях сонця" (попередній фільм Манського. - Ред.), який знятий в Північній Кореї і до Росії, формально, не має жодного стосунку.

Тобто не зрозуміло, що піддавати цензурі. І фільм вже був показаний на 50 фестивалях, в прокаті і на телебаченні у багатьох країнах, але не в Росії. Досі не було жодного показу цього фільму, навіть в межах однієї кімнати. Покази заплановані на жовтень, і ми до кінця не впевнені, будуть вони чи ні. Тому що прем’єра вже скасовувалася у Росії. Я не випадково про це говорю, тому що фільм ("Рідні". - Ред.) про Україну… Взагалі не знаю. З одного боку, його треба показати в Росії, я в цьому абсолютно впевнений, але що там, як там… Розумієте? Ми там проводимо фестиваль "Артдокфест", і я вже звик, що приходить ОМОН і інші, хто заважає. Тому нічого не зрозуміло.

Читайте: Мировійна: про війну, мир, журналістів та миротворців

– Що робити російським режисерам, що знімають у Росії фільми, які адекватно показують реальність, не спотворюють її?

– Це питання кожен вирішує для себе сам. Я для себе його вирішив відомо як (Манський з 2015 року живе у Латвії. - Ред.). Зрозуміло, що у Росії дуже важко працювати і жити. З іншого боку, ми ж усі жили у радянську епоху, коли все було дуже жорстко регламентовано, коли навіть на законодавчому рівні багато речей було заборонено. Але ж якось існували… Знімав Параджанов… Так, він не знімав актуальне кіно, але він знімав кіно, яке у кінцевому рахунку допомагало людині бути вільною, вагомою, думаючою. А вільна і думаюча людина за визначенням руйнує тоталітарну систему.

Якщо провести абсолютно простий ланцюг якихось дій, то Параджанов зруйнував радянську диктатуру, не руйнуючи її. Створюючи такого роду інтелектуальний і художній продукт, ти створюєш потенційного глядача, громадянина, який у кінцевому рахунку руйнує антилюдську систему. Сюди ж і Тарковський…

– А Довженко?

– Довженка я у цьому контексті не називав би. Тому що Довженко, зробивши дві досить потужні поетичні картини, все ж ідеологічно точно і жорстко займався романтизацією діючого ладу, режиму. В даному випадку Параджанов, створюючи поетичні твори, не обслуговував владу. Довженко, створюючи поетичні картини, напряму обслуговував владу. Це різні підходи. І Довженко завжди прагнув обслуговувати владу.

Ось остання його картина, яку Сталін закрив… Навіть Сталін побачив, у якій мірі вона безсенсовна, абсурдна, що навіть владі таке глибоке проникнення в деякі отвори лоскотало гланди. Якщо говорити геть вульгарно. Тому у Довженка інша історія. Він справді великий художник, який одразу себе продав.

Читайте: Нова хвиля українсько-російського конфлікту: чому повномасштабна війна - запасний план

– Як Ви у цьому контексті ставитесь до декомунізації, яка проводиться в Україні, тому що цей процес керується поділом на тих, хто обслуговував владу, і на тих, хто проти неї боровся?

– Це завжди болючий процес. Я вважаю, що декомунізація – це правильний процес, але його буквальна реалізація завжди буде супроводжуватись помилками, з перегинами, тому що це як в спорті. Є очевидні види спорту: ось ти стрибнув 2 метри 12 сантиметрів 8 міліметрів – крапка, а є фігурне катання. Чому одному поставили 5.6, а іншому 6.0? Вступає оціночна категорія, і я вважаю, що Довженко – "так", а хтось інший вважає, що Довженко "не так". І все. Це дуже важко.

– Це дуже тонка межа.

– Її немає насправді. В крайнощах вона очевидна. А як тільки ти йдеш до звуження, то ти потрапляєш у прикордонні зони. Але без цього процесу, мені здається, обійтися не можна. Як і без люстрації обійтися не можна, бо в принципі людина, яка крала все життя – їй не можна вже сидіти на бюджетах, на грошах. Це поза її волею. Це в якомусь сенсі гуманно, що його треба звільнити від цих спокус.

Умовно кажучи, от люстрація, я сам був чиновником у ВДТРК, тобто канал "Россия", на якому працює Кисельов. Колись і в Росії буде люстрація. Отже і мене по ідеї треба люструвати Але ж я точно знаю, що стосується корупції, я копійки ніколи не взяв: ні відкату, ні хабара - нічого. І ось мене люструють. Напевно, особисто я стерплю.

Читайте: Художник: Росія – циклопічний, небачений за розмірами, тупий і хижий паразит

– Все, що не вбиває, робить нас сильнішим. А чи вдалося вам своїм фільмом примирити родичів, які опинилися по різні боки російсько-української війни?

– Я не думаю, що завдання цього фільму – це примирення родичів однієї сім’ї. Завдання цього фільму – це щоб усі люди, які його бачать, задавали собі фундаментальні питання і в результаті вирішення чи пошуку відповідей на ці запитання знаходили якісь шляхи примирення.

Але хочу сказати ще одну важливу деталь, що я не відношусь до тих людей, хто закликає до миру під час війни. Я вважаю, що спочатку має бути завершена війна, а потім ми маємо шукати мир. Паралельно ці процеси неможливі. Паралельно – це вже не мир. Це зрада когось. Що значить зараз в Україні мир? Це Україна без Донбасу і Криму? Невпевнений, що цей мир буде довгим.

– Коли тоді може бути закінчена війна, на Вашу думку?

– Я думаю, що навіть якщо ці питання будуть вирішені в практичній площині, ось давайте візьмемо, крайній варіант "Крим повернувся в Україну" - це абсолютно можливо в якомусь недалекому майбутньому. А ментальність людей коли повернеться в Україну? Точно не тоді, коли повернеться Крим. Тому це дуже довгий процес, боюсь нам не дочекатись його повної реалізації.

Читайте: Латиніна: Путін ніколи не погодиться з тим, що Майдан – справа рук Росії

– Які з документальних фільмів про події Революції гідності і війни Ви бачили і що думаєте про них?

– Я бачив мабуть 99% цих фільмів, тому що я дуже уважно слідкую за тим, що знімається в Україні. І про Україну. І ми на "Артдокфесті" щороку, з моменту, коли ці події почалися, робимо програми, які так чи інакше з цим пов’язані. У 2015 році ми робили програму "Імперія: розпад", і здається, що слово "Україна" відсутнє, але там більшість картин були саме про Україну.

Мені здається, що більшість цих фільмів мають вагоме значення і навіть ті фільми, які неталановито зняті. Бо навіть в неталановитих картинах є зафіксований літопис, унікальний період історії і з часом прийдуть талановиті люди, які будуть використовувати цей матеріал для створення більш фундаментальних творів, тому я свій особистий залік ставлю всім. А що мене справді заінтригувало, зацікавило з цього кіно - це, звичайно, "Майдан" Лозниці, хоча він дистанційований, неемоційний, але він цією своєю певною холодністю, тверезістю справляє дуже сильне емоційне враження.