Що не так із законопроєктом про дезінформацію

19,9 т.
Що не так із законопроєктом про дезінформацію

Текст законопроєкту опублікували цього тижня й досить серйозно здивували майже весь медіаринок. Мені ставили питання щодо нього як журналісти державних, так і олігархічних, і західних ЗМІ. Основним питанням було: як таке взагалі могло вийти від українського міністерства? Один представник українських спецслужб з посмішкою навіть запитав, чи не вважаю я тепер "квіточками" законопроєкт #6688?

Найперше, що турбувало медіаринок ще до публікації, – це посадки для журналістів і для цілих редакцій – всі ці пункти залишилися. Так само, як і штрафи від 5 тисяч до 10 тисяч неоподатковуваних мінімум або виправні роботи від 1 до 2 років за мінімальні порушення. За систематичні, тобто два і більше, порушення (особливо зроблених за допомогою автоматичного масового розповсюдження інформації) вже пропонується покарання від 2 до 5 років, за фінансування – від 3 до 5 років.

А якщо ці дії вчинено організованою групою осіб – до 7 років ув'язнення. Хотіла б нагадати, організованою групою в такому разі може бути, зокрема, наприклад, редакція, яка випускає антикорупційні розслідування.

Звісно, цей пункт неприйнятний, що було озвучено ще минулого тижня. Але після того, як був опублікований повний текст законопроєкту та змін до попередніх документів, що був внесений Мінкультом, з'явилося ще більше питань.

Наприклад, мене турбують запропоновані зміни щодо статей 171, 345, 347 та 348 КК. Мінкульт пропонує захищати тільки "професійних" журналістів, членів запропонованих ним неконституційного органу, який має бути створений. Це так звана Асоціація професійних журналістів України. І захищати, відповідно до законопроєкту, мають виключно членів цієї асоціації – "професійних" журналістів.

Що не так із законопроєктом про дезінформацію

Тобто тих журналістів, які не захочуть туди вступити або які взагалі не хочуть вступати в будь-які журналістські об'єднання в Україні, захищати не планують. Ця норма суперечить Конституції і праву громадян самостійно об'єднуватися в професійні чи профсоюзні об'єднання та творчі спілки. І, відповідно, створює кастову систему серед журналістів, які матимуть різний рівень захисту, забезпечення і гарантій.

Це як мінімум юридичний нонсенс або, як вважають медіаюристи, є порушенням ч. 4 ст. 36 Конституції: "Ніхто не може бути примушений до вступу в будь-яке об'єднання громадян чи обмежений у правах за належність чи неналежність до політичних партій або громадських організацій".

Крім того, викликає питання призначення Кабміном уповноваженого, який у багатьох випадках, згідно з цим законопроєктом, буде підміняти собою рішення суду. Він зможе самостійно вирішувати, що є достовірною, а що є недостовірною інформацією, вирішувати питання, кого штрафувати, а кого – ні, та які ЗМІ можуть бути заблоковані. Звісно, це неприйнятно.

Також в мене є невелике, порівнюючи з попередніми пунктами, питання щодо обов'язкової акредитації західних журналістів. Введення обов’язкової акредитації може зменшити потік іноземних журналістів до України. А зважаючи на той факт, що в нас зараз взагалі закрито іномовлення, це також буде великим мінусом у просуванні інтересів України за кордон. Тому що зараз у нас є досить вільний потік інформації від українських реалій та українських можновладців на західну пресу.

Що ж робити з таким законопроєктом? На мій погляд, доопрацюванню він в такому вигляді не підлягає.

Що не так із законопроєктом про дезінформацію

Для провладної партії я бачу єдину можливість виходу з проблеми, яку створило Міністерство культури, – це реєстрація альтернативного законопроєкту з протидії дезінформації, який міг би бути, наприклад, аналогом закону з протидії дезінформації у Франції, який вже проголосований, ухвалений і діє там майже рік.

На жаль, до критики законопроєктів, крім Європейської Асоціації журналістів та багатьох українських медіаорганізацій і медіаюристів, підключилися ще й російські ЗМІ. Тож я прогнозую, що у вечірніх новинах сьогодні, завтра, можливо, навіть весь наступний місяць українській владі будуть пригадувати цю помилку Міністерства культури.

Я впевнена, що законопроєкт в такому вигляді не пройде, але велике питання, яке в мене і в багатьох інших критиків виникає: навіщо було взагалі цей законопроєкт подавати в такому вигляді?

УкраїназаконопроектЗМІ