Блог | Стиль мілітарі. Чи можуть цивільні носити військову форму і "грати у війну"

Ми давно звикли до мілітарі у щоденному житті. Куртки захисного кольору, штани карго, берці – сьогодні це не лише зручно, а й модно. З початком повномасштабної війни інтерес до військової естетики тільки зріс. У суспільстві, що щодня бачить війну, форма стала пов'язана не лише з функцією, а, перш за все, з емоцією.

Але коли на вулицях з’являються цивільні у справжній військовій формі, часто без права на це, питання перетворюється на більше, ніж стиль. Де проходить межа між практичністю, модою і знеціненням символів? І чому сьогодні, у час війни, ця межа стає особливо чутливою та важливою?

Останніми тижнями соцмережі буквально "розірвало" обговоренням теми військової форми. Після того як одна з відомих волонтерок зʼявилась на публіці у формі, не бувши військовою, це викликало бурхливу реакцію. Жінки-військові публічно висловили обурення, мовляв, форма – це право, яке треба заслужити. Натомість частина суспільства стала на захист волонтерки, вважаючи це актом підтримки, солідарності, навіть вдячності військовим.

Думки розділилися: для одних це дійсно прояв поваги до армії, для інших – неприпустиме привласнення статусу. І ті, і інші щирі у своїх думках та висловлюваннях. Але ця суперечка оголила важливу річ: ми досі не домовились, де закінчується мода і починається просто відсутність етичних норм. А в цьому принципово розібратись, бо мода ніколи не стоїть осторонь. Вона завжди відображає час, у якому живе. І в час війни вона теж трансформується, реагує, вбирає в себе тривогу, силу, гідність, настрій.

Мілітарі давно став частиною моди. І не лише подіумної. Рибалки, мисливці, туристи, водії позашляховиків – багато хто носить одяг, схожий на форму та з її елементами: штани з великими кишенями, камуфляжні куртки, берці тощо. І це нормально, тому що зручно! Коли естетика й функціональність адаптовані до цивільного життя, це не викликає спротиву. Ми живемо у світі, де стиль трансформує зміст. Але є речі, які не повинні бути позбавлені значення. Не можна носити шеврони, якщо ти не в строю. Не можна імітувати функцію, не маючи права її виконувати.

Справжня військова форма – це більше, ніж одяг. Це ідентифікатор, символ відповідальності, ознака служби та статусу. Це мова, якою спілкуються на фронті, в тилу, в окопі. Це розпізнавальний знак, який може врятувати або коштувати життя. І її використання без підстав – це не прояв модної свободи, а неповага до тих, хто в цій формі живе, воює, ховає товаришів, і, на жаль, сам гине.

Історія моди – це історія перетворення функції у форму. Під час Першої світової з’явився тренчкот – водонепроникний плащ для офіцерів британської армії, який сьогодні – вже класика. Бомбер – куртка військових пілотів – сьогодні в колекціях Balenciaga, Saint Laurent, Vetements. Штани-карго, берці, пілотки, захисна палітра – все це вже давно не лише про війну, а й про міський стиль. Мода завжди багато чого бере з життя – адаптує, перетравлює, створює щось нове.

Жан-Поль Готьє, Джон Гальяно, Міучча Прада, Alexander McQueen, Raf Simons – десятки дизайнерів торкались військової теми. І що цікаво, навіть вони, "провокатори" моди, не копіювали форму буквально. Вони переосмислювали. Бо знали та знають: форма – не костюм. Це знак.

Межа, де є норма, а де ми вже виходимо за її рамки, є дуже простою. Камуфляж – це тканина. А форма – це символ. Люди мають право на комфорт, на стиль, на естетику. Але не мають права носити одяг бойових підрозділів, які вони не представляють. Особливо, в країні, яка воює. У країні, де форма – це не художній образ. Це обов’язок. Це служба. Це присяга.

Так, мода – це мова часу, я постійно про це говорю. Не про тренди, а саме про філософію.  Але мода не повинна бути байдужою та безвідповідальною. Вона має чути, відчувати, відповідати. І сьогодні час говорить про повагу та етику. Про символи, які важать більше, ніж тканина. Тому треба пам’ятати: ми не граємо у війну. Війна у нас насправді. Тому форма – не тренд і не театральний реквізит. Вона – справжній  одяг тих, хто її носить не для світлин, а для того, щоб виконувати свій обов’язок. Тих, хто присягнув захищати громадян, землю, майбутнє. І найменше, що ми можемо зробити – не знецінювати цю форму, не перетворювати її на декорацію. Вона має залишатися тим, чим є. Ознакою сили. Вибору. Ризику. Реальності. Професіоналізму.