Блог | Що таке "одяг-фастфуд": який безглуздий тренд спрощує і збіднює людину

Цікаво, а багато хто знає, для чого колись був створений одноразовий посуд? Для того, щоб полегшити життя жінки? А от і ні. Перші одноразові стаканчики з’явилися у США, щоб зупинити поширення туберкульозу, щоб люди біля фонтанчиків та джерел пили з індивідуального посуду! Втім, усе одноразове (і шприци, звісно) було створене для того, щоб полегшити турботу про здоров’я і життя в екстремальних умовах (наприклад, під час епідемій, воєн чи катастроф). А що далі – ви все знаєте…

Тепер я часто думаю: як сталося, що ми дозволили одноразовості так глибоко ввійти у наше повсякденне життя й так легко з нею змирилися? Одноразовий стаканчик і тарілка, пакет і сумка, скатертина і кепка… І як наслідок – одноразові емоції, одноразовий одяг, одноразова культура. Явище фастфуду прийшло у наше життя, просочившись у всі сфери. Але ж фастфуд теж був придуманий як вимушений швидкий перекус, а не як постійна їжа!

Для мене одноразовість – це не тільки про екологію, хоча й про неї у першу чергу. Ви давно були в лісах за містом, на берегах річок та озер? Вони ж просто засипані пластиком!

Але це велика окрема тема, а сьогодні я про інше. Якимось чином ми дозволили культурі фастфуду переселитися в наше життя і заповнити його, у тому числі й гардероб. Але мені не подобається ідея, що предмет одягу – це гамбургер. Мені не подобається одяг, який створюється, щоб бути одноразово використаним і викинутим.

Я переконана, що одноразова річ спрощує й збіднює людину. Вона не дає ані глибини, ані естетики, ані прив’язаності, ані емоцій, ані пам’яті. Вона робить життя абсолютно примітивним: "купив – одягнув один раз – забув". Але де в цій парадигмі місце радості й сенсу?

Я часто чую від своїх давніх клієнтів, що вони носять мої речі по десять-п’ятнадцять років. Іноді зустрічаю людину, з якою раніше не була знайома особисто, і чую: "Вікторіє, не повірите, у мене досі жива спідниця, яку я купила у вашому магазині 20 років тому!". Чому ж не повірю? Адже для мене завжди довге життя моєї речі було однією з головних цілей. Тому такі слова – справжня похвала. Це означає, що річ стала для людини улюбленою, частиною її життя, артефактом. Було б прикро для мене, якби сукня, в яку я вклала частину своєї душі, стала миттєвою річчю чи взагалі сміттям.

Треба розуміти, що не одноразові речі формують нашу культуру. Речі як книги: найкращі з них займають місце у бібліотеках. До них можна повертатися знову і знову. Вони створюють традиції. А бувають інші – дешеві брошури на поганому папері з контентом низької якості. Їх купують у кіосках, перегортають і викидають. Що до мене, я завжди за бібліотеку.

Мені безмежно приємно, коли моє плаття чи костюм стають сторінкою біографії жінки. Або її "щоденником": коли відкриваєш шафу й згадуєш: ось у цій сукні я була на випускному, у цій – на першому побаченні, у цьому костюмі ходила на прем’єру…

Цілком щиро я вважаю недобросовісним пропонувати людям "одяг-фастфуд". Це неетично й неекологічно. Краса не може бути одноразовою. І це стосується всього: чашок і скатертин, килимів і виделок, столів і штор.

Речі, які нас оточують, – це стиль життя, пам'ять, смак, спадок. Це ваш особистий музей, якщо хочете.

Мені дуже відгукуються слова Вів’єн Вествуд: "Купуйте менше, обирайте ретельно, носіть довго". У цьому є і екологія, і культура, і історія, і сенси, і справжня гідність.

Залиште одноразове для пікніка (якщо немає постійного комплекту) чи подорожі потягом. А для життя обирайте те, що прикрасить його, а не засмітить.