Блог | ГКЧП. Перший день нової країни
Назва/автор: ГКЧП
Режисер: Аркадій Непиталюк
Сценарій: Людмила Тимошенко, Аркадій Непиталюк
Фільм "ГКЧП" режисера Аркадія Непиталюка за п’єсою Людмили Тимошенко отримав приз як найкраща ігрова стрічка на 39-му Міжнародному фестивалі короткометражних фільмів у Берліні. До цього "ГКЧП" відзначили національними преміями "Чорний лотос", "Бруківка", "Золота дзиґа", "КІНОКОЛО". На екрані – один серпневий день з життя піонертабору за п’ять днів до розвалу СРСР.
Закінчується літо, а разом з ним і радянська епоха. По телевізору "Лебедине озеро", ходять чутки про смерть генсека. Та життя адміністрації та вихованців піонертабору продовжується. Сивий, зимовий дисидент радіє, що нарешті зможе вивісити синьо-жовтий прапор. Статна директорка, на злеті життєвої осені, біліє, що залишиться непотрібною в новій країні, як і сам піонертабір. У вихователя Тараса ще літо: політика його не цікавить, його турбують лише дівчата. А у самих по-весінньому юних дівчат, вихованок табору, період, коли вони відкривають для себе відносини з чоловіками... А тим часом сільський дільничний, "сильний, виносливий, непобедімий, як Радянський Союз", намагається наздогнати малолітнього злодюжку, що систематично обкрадає сільпо. І для когось з них двох ця погоня може стати останньою.
На відстані глобальна історія здається більш чіткою та зрозумілою. Лише тоді, коли уходять в засвіти люди, які були зацікавлені в утаємничені та неодностайності тлумачення подій. Коли ламається сургуч з розсекречених документів. Коли бачно результат пережитого - стають "очевидними" й причино-наслідкові ланцюги. Але чи відчуваємо ми, безпосередньо живучі серед історії, що являємось частиною епохальних подій?
Так, кожен українець пригадає, що робив під час Помаранчевої революції, чи Революції Гідності, чи 24 лютого минулого року. Навіть якщо тоді безпосередньо, окрім новин, особисто не торкнулось. А чи були ми часткою історії, якщо вона пройшла повз нас паралельно? Так, як і завжди залишаємось частиною країни. Це наші колективні бажання та сумління й запускають механізм історії.
І ця паралельність між величністю подій, що відбуваються саме зараз, та буденним життям зрозуміла багатьом. Як і маленькі драми, що переживають персонажі стрічки. Саме тому журі 39-го Міжнародного фестивалю короткометражних фільмів у Берліні відзначило "ГКЧП" як найкращий ігровий фільм. А до цього режисер Аркадій Непиталюк та драматургиня Людмила Тимошенко, за чиєю п’єсою "Золоті лосини" поставлено фільм, зібрали данину з майже всіх українських кінофестивалів: премія-відзнака "Чорний лотос", відзнаки журі та критиків "Бруківка", "Золота дзиґа" та нещодавнє "КІНОКОЛО".
З сінефільських принад у "ГКЧП" "лампова" ретро-стилістика, яка досягається чорно-білою картинкою та знайомим з дитинства бідним, але гордим антуражем піонертаборів. І дуже підкупає відверто-правдива гра акторів, як вже впізнаваних в українського глядача Ірини Мак (Носоріг, Впіймати Кайдаша), Олега Стефана (Червоний, Гуцулка Ксенія), так і очікуючих на своє заслуговане визнання Руслана Мірошниченко, Марії Штофи, Дар’ї Хвостенко, Олега Шушпаннікова та Георгія Лещенко.
"ГКЧП" – приклад того, що українські драматурги вміють розказувати історії не тільки на театральній сцені. Як і доказ, що українські режисери здатні справно виконувати свою роботу – чіпляти глядача за найпотаємніше, за те, чого він і сам про себе не знав. Дія хоч і відбувається на зламі епох, але фільм зовсім аполітичний, без оцінок та зайвої сатири. Лише короткий зріз особистих переживань "заручників розвалу СРСР". Про людей, а не про зсуви геополітичних плит. Тому особливо рекомендовано для перегляду тим, хто ще пам’ятає ранковий звук піонерського горну. Гострий приступ ностальжі гарантовано.
