Війна на Близькому Сході, коливання цін на енергоносії та нові політичні сигнали з Вашингтона знову ставлять під питання ефективність санкційної політики проти Росії. Сполучені Штати зробили крок, який викликав гостру дискусію. Адміністрація Дональда Трампа дозволила тимчасовий експорт російської нафти й нафтопродуктів, які вже були завантажені на судна до 12 березня. Продаж дозволено до 11 квітня. Це рішення не зрозуміли не лише в Україні, але й у Європі. Так, канцлер Німеччини Мерц чітко вказав: "тимчасове зняття американських санкцій щодо російської нафти – це неправильно, адже це не наближає мир".

Відео дня

Глава Мінфіну США Скотт Бессент вказує, що формально йдеться лише про короткострокову ліцензію, яка має стабілізувати світовий енергетичний ринок на тлі зростання цін, але здається, все виглядає набагато загрозливіше. У Вашингтоні пояснюють рішення необхідністю уникнути різкого здорожчання палива та знизити напругу на глобальному нафтовому ринку. Однак, фактично це стало сигналом, що російська нафта може частково повернутися у міжнародну торгівлю. США вже надали Індії 30-денну поблажку на закупівлю російської нафти, зокрема з так званого "тіньового флоту". У результаті індійські компанії за кілька днів придбали близько 30 мільйонів барелів російської нафти, яка раніше була заблокована санкціями.

Це рішення вже запускає ланцюгову реакцію. Румунія звернулася до США з проханням дозволити відновити роботу нафтопереробного заводу Petrotel, що належить російській компанії "Лукойл". У Таїланді готуються до переговорів з Москвою щодо можливих поставок нафти, а Бангладеш також просить Вашингтон дозволити закупівлю російських енергоресурсів. І цей список буде збільшуватися щодня. Таким чином, навіть тимчасове послаблення санкцій створює ризик поступового повернення Росії на світовий енергетичний ринок.

Для Кремля це критично важливо. Російська економіка останніми місяцями постає перед фінансовими труднощами, а уряд розглядає можливість скорочення частини бюджетних витрат. Водночас зростання світових цін на енергоносії через конфлікт навколо Ірану приносить Москві додаткові доходи. За оцінками економістів, лише за перші тижні енергетичної турбулентності російський бюджет отримав додаткові мільярди доларів. Саме тому будь-яке послаблення санкцій викликає занепокоєння як в Україні, так і в Європі. Адже додаткові прибутки від експорту енергоресурсів означають більше фінансових можливостей для продовження війни, яку веде режим диктатора Володимира Путіна.

Своїми думками щодо цих та інших питань в ексклюзивному інтерв'ю для OBOZ.UA поділився ексміністр закордонних справ України Володимир Огризко.

– Чи можна розглядати рішення адміністрації Дональда Трампа про тимчасове пом’якшення нафтових санкцій проти Росії як початок ширшого перегляду санкційної політики США? Адже після дозволу на продаж уже завантаженої російської нафти та послаблень для Індії інші країни також почали просити Вашингтон дозволити пом’якшення санкцій. Чи не означає це формування нової енергетичної реальності, вигідної Москві, і фактичне послаблення тиску на Володимира Путіна?

– Так, це правда: у такий спосіб Трамп намагається збити стрибок цін на нафту. Це абсолютно очевидно. Якщо пересічний американець заправляє свій Ford і платить за галон бензину на пів долара більше, то він голосуватиме не за Трампа, а за його суперника. Трамп прекрасно розуміє, чим це для нього загрожує. Тому він зараз робитиме все, щоб заспокоїти нафтовий ринок і щоб на ньому з’явилося більше нафти. Логіка американського президента тут абсолютно зрозуміла, і всі його радники, міністри та інші посадовці діють саме в цій парадигмі. Головне – американські інтереси, а те, що можуть виникнути негативні наслідки для когось іншого, нинішні США не цікавлять.

Але, є одне "але", як завжди. Для того щоб російська нафта потрапила на ринок, вона має дійти до портів, завантажитися на танкери й вже звідти вийти на світовий ринок. А де знаходяться російські нафтові порти? Вони перебувають у зоні досяжності українських добрих дронів, українських "Фламінго" та інших ракет, які можуть реально впливати на ситуацію і на ті плани, які будує Путін.

Тому з одного боку – так, загроза існує. Дехто вже називає цифри: мовляв, Росія за цей місяць може заробити кілька мільярдів доларів. Але ж може і не заробити. Те, що ми зараз бачимо в цих ключових точках – на нафтопереробних заводах, на інфраструктурі, у всій цій індустрії – говорить про інше: російська нафта може просто не вийти на світовий ринок. І якщо наші добрі дрони й "фламінго" цьому посприяють, то Путін рахуватиме не прибутки, а збитки. Тому я б не робив із цього зараз великої трагедії.

Єдине, що виглядає реалістично, це те, що ті танкери, той самий "сірий" російський флот, який бовтався у світовому океані з приблизно 50 мільйонами барелів нафти на борту, справді продасть цю нафту. Це правда. А от щодо решти, то тут уже питання: дозволимо ми це чи не дозволимо.

– А чи не насторожує вас фраза Дональда Трампа: "але відновлювати санкції, можливо, і не доведеться"?

– Ми ж неодноразово говорили: аналізувати заяви Трампа – собі дорожче. Те, що змінюється кілька разів на день, важко вкласти в якийсь логічний ланцюжок. Якщо хтось переконає його, що це допоможе зменшити ціну на нафту, він може піти цим шляхом. Якщо ж світові ринки заспокояться і все повернеться на круги своя, тоді в цьому не буде сенсу. Бо в кінцевому підсумку – навіщо Трампу Росія як конкурент на світовому нафтовому ринку?

Подивіться: якщо йому вдасться поставити на коліна Іран і вже маючи на короткому ланцюжку Венесуелу, то навіщо йому робити так, щоб Росія зі своєю нафтою псувала йому всю нафтову "малину"? Чесно кажучи, я цього не розумію. Якщо йому вдасться домовитися з нинішнім чи іншим режимом в Ірані або поставити там свого ставленика, тоді він фактично контролюватиме світовий нафтовий ринок. У нього чудові відносини з Саудівською Аравією та іншими країнами Перської затоки. А це означатиме, що Росію почнуть поступово, але невпинно витісняти з цього ринку, щоб заповнити її квоту. От, власне, що, швидше за все, і відбуватиметься. Попри всю велику "дружбу" Трампа з Путіним, гроші кожен рахує окремо.

– Якщо згадати ваш аргумент про удари України. Ви сказали, що це дієвий спосіб зупинити російську нафту – навіть не дати їй вийти в море. Але пам’ятаєте, нещодавно ми досить влучно вдарили по Новоросійську, і американці тоді висловили офіційне невдоволення. Таке, знаєте, стримане обурення – мовляв, там присутні американські економічні інтереси. Чи не може виникнути подібна ситуація і цього разу?

– Це було актуально станом на кінець 2025 – початок 2026 року. Просто з якоїсь причини це невдоволення оприлюднили тільки не так давно. Але подивіться, що сталося буквально кілька днів тому: наші хлопці розібрали на шматки дуже важливий стратегічний вузол російської нафтопереробної інфраструктури. Цей вузол фактично зруйнований.Чи зможе Росія відновити його за два тижні? Ні. І за місяць – теж ні.А це якраз той ефект, який нам потрібен. Нехай вони займаються ремонтом, а нафта тим часом просто стоятиме. І танкери нікуди не підуть, бо їх просто нічим буде завантажувати.Ось про що має бути мова.А те, що комусь щось не подобається – вибачте. Україна не та дівчина, яка всім подобається.

– Знову ж таки, повертаючись до теми цін на нафту. Ми розуміємо, що для американців це дуже чутливе питання, і Трампу важливо їх знижувати. Але фактично виходить, що Трамп дозволяє Путіну заробляти гроші на війну проти України. При цьому російський уряд на початку року вже заявляв про скорочення так званих "нечутливих" бюджетних витрат. Тобто проблеми в російського бюджету колосальні – і це визнають навіть у РФ. І тут Трамп фактично дарує Путіну можливість заробити додаткові гроші на війну. До кінця березня, за підрахунками економічних видань, йдеться вже приблизно про 5-6 мільярдів доларів. Тобто для України це створює реальні проблеми.

– З одного боку – це правда. Часткове скасування нафтових санкцій проти Росії з боку США стане певним ударом як для України, так і для всього світу. Адже таким чином усі потенційні агресори отримають сигнал, що їхні дії можуть залишитися безкарними. Але з іншого – це не є для Путіна якоюсь чарівною паличкою. Подивіться: якщо вже зараз у Росії офіційно говорять, що доведеться урізати бюджет на 10 відсотків, то хіба 5 мільярдів доларів здатні щось принципово змінити, коли йдеться про трильйони? От за січень-лютий, ви, мабуть, теж бачили ці цифри: навіть російські економісти вже відкрито говорять, що дефіцит бюджету фактично досяг майже річного плану. План на рік був близько 3,7 трильйона рублів. А зараз уже 3,4-3,5 трильйона – лише за два місяці. І попереду ще десять. То хіба ці 5, 7, 8 або навіть 10 мільярдів доларів закриють цю діру? Ні. Це вже системна криза російської економіки.

– Це якщо все ж таки Дональд Трамп обмежиться лише місяцем такого дозволу і не продовжить його далі.

– Я наголошую, що незважаючи ні на що, зараз головне питання у тому, щоб атаки на російську нафтопереробну і газову інфраструктуру посилилися, щоб їх стало більше. На це є певні надії. І це не надії "зі стелі", а цілком практичні розрахунки щодо масштабування цієї зброї і появи нових можливостей, які зараз підходять. Тому я думаю, що російські вологі мрії про те, що вони зможуть серйозно заробляти на нафті і це врятує їхню економіку, швидше за все так і залишаться лише мріями.

– У Європі також зараз знову підіймається тема повернення російських енергоресурсів на фоні зростання енергетичних цін. Прем’єр Угорщини Віктор Орбан офіційно звернувся до голови Єврокомісії Урсули фон дер Ляєн із листом, у якому закликав відновити постачання російського газу та нафти. І сказав, що аналогічні листи він направив усім лідерам країн Європейського Союзу. На ваш погляд, чи стоїть сьогодні Європа перед спокусою повернутися до дешевих російських енергоресурсів, на яких вона жила досить комфортно багато років?

– Я думаю, що ця тема вже фактично закрита. Тим більше, що зараз сам Путін, у певному сенсі, дає пас Єврокомісії, заявляючи, що Росія переорієнтовує свої газові постачання з Європи на інших "вигідних партнерів", маючи на увазі передусім Китай. Тим самим він ще більше посилює залежність Росії від Китаю.

Європейці вже ухвалили політичне рішення: 2027 рік має стати останнім роком, коли Європа отримує будь-які енергоносії з Росії. Уже у квітні очікується чергове скорочення обсягів постачання, а потім – повне завершення у 2027 році. Тому йти проти цього рішення лише тому, що Орбан написав якийсь лист, на мою думку, просто нереалістично. Тим більше, що Росія продовжує погрожувати Європі з усіх боків, і всі європейські лідери це прекрасно розуміють. Розвернути цей корабель на 180 градусів у нинішній ситуації практично неможливо.

Теоретично щось може змінитися лише у тому випадку, якщо в Росії зміниться режим, якщо почнуться процеси демократизації, якщо вона поверне Україні захоплені території і виконає свої міжнародні зобов’язання. Але це означало б дуже довгий шлях до нормалізації. Поки що про це навіть говорити передчасно.

Тому я сприймаю ці листи лише як елемент внутрішньополітичної боротьби в Угорщині. Орбан намагається використати всі можливі інструменти: лист до Єврокомісії, демонстративні акції, конфлікти навколо України – усе це ланки одного ланцюга. Його головна мета – показати угорському виборцю: "Я, Орбан, захищаю вас від поганої Європейської комісії й ще гіршої України. Голосуйте за мене, бо я ваш захисник і ваш батько".

– Наступного тижня відбудеться черговий дводенний саміт ЄС. Одне з головних питань – фінансова підтримка України. Йдеться, зокрема, про проблему кредиту на 90 мільярдів євро і вето, яке наклав Орбан. На ваш погляд, чи зможуть європейці знайти вихід із цієї ситуації? Адже і в Україні, і в Європі визнають, що питання складне, але його потрібно вирішувати, бо бюджетні проблеми України великі й накопичуються. До того ж Зеленський напередодні саміту досить жорстко розкритикував європейських партнерів за те, що вони не можуть розв’язати проблему Орбана. Чи не може така риторика створити певні непорозуміння у відносинах із партнерами?

– Я так не думаю. Європейці прекрасно розуміють значення України сьогодні. Це в їхніх інтересах, щоб ми не лише трималися, а, дай Боже, і перемагали. Тому іноді така критика може виглядати як своєрідна болюча стимуляція партнерів, щоб вони діяли активніше. Щодо того, чи знайдуть рішення – нещодавно єврокомісар Валдіс Домбровскіс, який відповідає за економічні питання, сказав досить прямо: рішення все одно буде знайдено. Або це буде кредит на 30 мільярдів, або інший фінансовий механізм, але питання буде закрито.

Чому ж Європейський Союз зараз не хоче жорстко тиснути на Орбана? Тому що вони не хочуть демонструвати всьому світу, що в ЄС є відвертий союзник Москви. Європейці прагнуть показувати єдність. І водночас вони не хочуть давати Орбану можливість використати цей тиск у своїй внутрішньополітичній боротьбі. Бо, повірте, у більшості європейських столиць дуже хотіли б, щоб Орбан зрештою пішов у політичне небуття. Тому зараз вони намагаються пережити цей період максимально спокійно – без різких загострень, щоб не підсилювати його політичну кампанію. А Україні водночас шукатимуть інші механізми фінансування, щоб ми могли закрити свої бюджетні потреби щонайменше на найближчі місяці.

– Тобто, на вашу думку, у Європи все ж є план "Б" на випадок негативного розвитку подій? Особливо якщо врахувати ще й питання військових постачань. Наприклад, проблеми з ППО – про них зараз говорять дуже багато.

– На жаль, не в усіх випадках. Бо ракети до систем Patriot – це передусім американська історія. І проблема полягає у тому, що їх просто немає стільки, скільки нам потрібно. І тут ми знову повертаємося до того, про що говорили раніше. Якщо вже зараз ракети можуть знищувати заводи на відстані 1400 кілометрів, якщо існує можливість обходити російську протиракетну оборону – а це очевидний факт – то нам потрібно діяти у двох напрямках.

Перший – продовжувати тиснути на партнерів і шукати ракети ППО по всьому світу. Але ця проблема стає дедалі складнішою, бо війна триває, і ті ж американці змушені використовувати значну частину цих ресурсів на Близькому Сході. Другий напрямок – зменшувати можливості Росії використовувати свою зброю.

Ми ж прекрасно знаємо, де розташовані їхні заводи, де знаходяться пускові установки, де розміщені аеродроми, з яких злітають літаки для ударів по Україні. Тобто ракета – це лише наслідок. А першопричина – це місце її виробництва і місце її запуску. І саме над тим, як зменшити ці можливості Росії, Україні теж потрібно серйозно працювати. Бо що менше таких можливостей буде у Росії, то безпечніше буде для нас.