Яким був пляж Ланжерон в Одесі 120 років тому: архівні фото

 Одеса – це унікальне портове місто з неповторним колоритом, де вишукана європейська архітектура історичного центру гармонійно поєднується з безкрайніми морськими пейзажами. Відома своєю багатою культурною спадщиною та особливим гумором місцевих жителів, ця південна столиця завжди приваблювала митців, торговців та мандрівників з усього світу.

Однією з головних візитівок міста традиційно залишається його прибережна зона, яка протягом століть формувала особливі традиції відпочинку. Саме тут зароджувалися перші рекреаційні зони, що згодом перетворили звичайне портове узбережжя на популярний європейський курорт.

У соціальній мережі Facebook тематична інтернет-спільнота "Стара Одеса" поділилася з користувачами унікальним архівом. В інтернет виклали ретро-світлини, що датуються 1905-1907 роками. Ці кадри дозволяють наочно побачити, який вигляд мав знаменитий пляж Ланжерон понад століття тому, коли нинішня популярна набережна лише починала облаштовуватися для масових розваг.

Сучасний Ланжерон практично повністю втратив автентичні риси минулих епох, поступившись місцем готелям і ресторанам. Єдиним німим свідком тих часів залишається старовинна Ланжеронівська арка, зведена 1830 року за проєктом видатного зодчого Франца Боффо, яка колись слугувала в’їздом до приватної садиби одеського градоначальника Олександра Ланжерона. На зорі XIX століття ця локація взагалі не мала звичного піску, будівель чи захисних споруд, адже вважалася глухою околицею, де діяв суворий портовий карантин для прибулих кораблів та їхніх екіпажів.

Ситуація кардинально змінилася наприкінці позаминулого століття завдяки відкриттю Олександрівського парку в 1875 році, що стимулювало містян масово йти до води. На узбережжі з'явилися так звані закриті купальні, хоча стрімкі прибережні скелі тривалий час заважали розбудові повноцінної інфраструктури.

Тодішні путівники описували цю територію як мальовничу міську дачу, звідки відкривався панорамний вид на акваторію порту. Цікаво, що сто років тому відпочинок біля води також часто був платним: квитки до купалень різних класів коштували від 5 до 15 копійок, а у вартість послуги зазвичай входив прокат пляжної білизни.

Щоб полегшити містянам шлях до хвиль, туди проклали маршрут кінного трамвая, відомого як конка, де вагони по рейках тягнули коні. Поїздка з центральної частини міста до моря й назад коштувала пасажирам 15 копійок, а за безпосередній спуск до води доводилося доплачувати ще три копійки.

Перед початком Першої світової війни міська влада виділила колосальні на той час 300 тисяч рублів на масштабну реконструкцію Ланжерона. Планувалося укріпити зсувні схили каменем, запустити електричний трамвай та збудувати бальнеологічний комплекс із теплими морськими ваннами, проте воєнні події загальмувати ці амбітні плани.

Попри політичні потрясіння, у дореволюційні та міжвоєнні часи Ланжерон залишався серцем культурного життя, де функціонували літній театр, павільйон для оркестру та ресторан. Звичного для нас вигляду із широкою смугою м'якого піску узбережжя набуло лише на початку 1960-х років, коли в Одесі реалізували масштабний проєкт створення штучних намивних пляжів.

У 1970-х роках тут бурхливо розвивалося морське сполучення: прогулянкові катери курсували до Морвокзалу та Аркадії кожні 15 хвилин, виконуючи роль повноцінного громадського транспорту навіть у міжсезоння.

Епоха річкових трамваїв завершилася на початку XXI століття, коли старий причал занепав і у 2009 році був повністю демонтований. Нова сторінка в історії локації розпочалася у 2005 році із будівництвом дельфінарію "Немо", навколо якого згодом облаштували сучасну дерев'яну набережну з фонтанами. 

OBOZ.UA пропонує переглянути архівні світлини з Одеси, яким було місто пів століття тому.

Підписуйтесь на канали OBOZ.UA в Telegram і Viber, щоб бути в курсі останніх подій.