Яким був Харків за часів німецької окупації: історичні фото

Харків значний науковий та промисловий центр на північному сході України, пережив один з найдраматичніших періодів своєї історії під час Другої світової війни. У жовтні 1941 року місто було окуповане німецько-фашистськими військами, і цей період тривав майже два роки.

Відео дня

За цей час населення Харкова скоротилося більш ніж утричі, а саме місто стало одним з найбільш зруйнованих у Європі. Нещодавно оприлюднені історичні фотографії дозволяють поглянути на те, яким було місто під час цієї трагічної окупації.

Окупація міста

Харків, заснований у 1654 році як фортеця, пройшов шлях від полкового центру Харківського слобідського козацького полку до великого промислового, культурного та освітнього центру Російської імперії на початку XX століття.

Після Жовтневої революції 1917 року місто перебувало під контролем різних влад, поки у грудні 1919 року остаточно не перейшло до радянської влади, ставши першою столицею УРСР до січня 1934 року. Харків активно розвивався як індустріальний центр, тут розбудовувалися заводи, збільшувалося населення та процвітала наука й культура. Саме у Харкові вперше в СРСР було розщеплено атомне ядро.

Однак мирний розвиток був перерваний Другою світовою війною. Перед наступом німецьких військ радянська влада частково евакуювала заводи та установи, а решту зруйнувала. Німецька армійська група під командуванням генерала К. Р. Рундштедта увійшла до Харкова 25 жовтня 1941 року. Місто опинилося у прифронтовій зоні, що призвело до прямого військового управління.

Життя під окупацією: голод, репресії та спроби самоорганізації

Протягом 22 місяців німецької окупації цивільне життя в Харкові було вкрай складним. Мешканці міста потерпали від голоду та холоду, а кількість населення зменшилася до 160 тисяч осіб. Окупаційний режим був жорстоким: німці розстрілювали та вішали підозрюваних у співпраці з радянськими партизанами, а також представників націоналістичного підпілля.

Водночас у місті діяли органи місцевого самоврядування, такі як Міська управа на чолі з ректором Політехнічного інституту О. Крамаренком (пізніше розстріляним німцями), а потім адвокатом О. Семененком. Створювалися господарські установи, відновила діяльність "Просвіта", виходили газети "Нова Україна" та журнал "Літературний засів". Існував також Громадський Комітет та націоналістичне підпілля. У 1942–1944 роках до відновленої УАПЦ приєднався митрополит Т. Будловський.

Звільнення міста та післявоєнна відбудова

Перша спроба радянського наступу на Харків відбулася у лютому 1943 року, і місто на короткий час опинилося в руках радянських військ, але згодом знову було окуповане німцями. Під час нової німецької окупації влада перейшла до військової адміністрації, а значна частина жителів була виселена.

Остаточне звільнення Харкова відбулося 23 серпня 1943 року, коли Червоний прапор було встановлено на будівлі Держпрому. Хоча повне звільнення військами генерала І. Конєва було встановлено 30 серпня 1943 року, саме 23 серпня відзначається як День звільнення міста.

Відбудова та розвиток у повоєнні роки

Відбудова зруйнованого Харкова розпочалася ще під час війни і тривала протягом наступних років, супроводжуючись реконструкцією та розширенням міста. Було відновлено та збудовано нові заводи, розширено житловий фонд внаслідок побудови нових кварталів, таких як Салтівка, Павлове Поле, Рогань, Олексіївка, Холодна Гора, Червона Баварія.

У післявоєнний період значно покращився благоустрій міста: було розпочато газифікацію приватних помешкань, прокладено новий водогін, збільшено кількість трамвайних, тролейбусних та автобусних маршрутів. У 1975 році було відкрито Харківський метрополітен. Розширено торгівельну мережу, освітні заклади та установи охорони здоров'я. У 1976 році в Харкові діяло 70 лікарень з близько 60 тисячами ліжок, де працювало близько 7 тисяч лікарів, що свідчить про масштабне відновлення та розвиток міста після руйнівних років окупації.

OBOZ.UA пропонує дізнатися, яким був Харків на межі ХІХ–XX століть.

Підписуйтесь на канали OBOZ.UA в Telegram і Viber, щоб бути в курсі останніх подій.