Унікальна екологічна зона Куяльницького лиману з давніх давен давала місцевим мешканцям чимало ресурсів – зокрема сіль. Століття тому її видобували тут випарним методом, який вимагав значних зусиль та правильної технології.

Відео дня

Як саме це відбувалось у той період, показали на Facebook-сторінці "Чумацький шлях". Автори поділились знімком з книги Н. Загоровського "Лимани, їх життя й значення". В кадрі бачимо жінок, які згрібають продукт у піраміди – кагати – для вивітрювання домішок під сонцем.

У 1920–1930-х роках на чорноморських лиманах сіль переважно добували садковим (випарним) способом. Морську або лиманну воду – ропу – спрямовували в неглибокі басейни, де під дією сонця і вітру вона поступово випаровувалася. У міру зростання концентрації солі утворювалися кристали, які осідали на дні. Після цього їх збирали вручну – лопатами або спеціальними граблями. Далі сіль згрібали у кагати для вивітрювання і підсушування, а потім готовий продукт вивозили.

Роботи були сезонними і залежали від погоди. Найактивніше сіль у лиманах виготовляли у теплі місяці. Частину процесів у той час уже намагалися механізувати, але значною мірою все ще використовувалася ручна праця.

Куяльницький лиман був одним із великих центрів солевидобутку на Чорному морі. Тутешня ропа відзначалася високою мінералізацією, тому сіль утворювалася досить швидко й у значних обсягах. Саме на 1920-ті роки припав пік його використання для солепромислу.

Завершився видобуток продутку в 1931 році. Після потужної повені, яка завдала серйозної шкоди спорудам Куяльницького лиману, було прийнято рішення їх не відновлювати, оскільки вже діяли інші родовища солі.

Раніше OBOZ.UA показував, як працював військовий аеродром у Полтаві під час Другої світової війни.

Підписуйтесь на канали OBOZ.UA в Telegram і Viber, щоб бути в курсі останніх подій.