"Це не кінець, а інший шлях": відбудова, скандали та правда про "Охматдит". Інтерв’ю з головою Олександром Уріним

У суспільстві вже тривалий час не вщухають дискусії навколо "Охматдиту". Українці питають, чому відбудова триває довше, ніж очікувалося, що відбувається з донатами і чи все насправді прозоро. Саме тому OBOZ.UA вирішив поспілкуватись з гендиректором лікарні Олександром Уріним, щоб почути відповіді з перших вуст, без чуток і маніпуляцій.

День, який змінив усе

Розмова закономірно починається з найболючішого – дня російського удару по лікарні. Для нього це досі тема, до якої важко повертатися. За його словами, того дня він перебував у відпустці та це досі викликає в нього суперечливі відчуття. З одного боку, він не був поруч із командою у найтяжчий момент, з іншого – це дало йому шанс вижити і продовжити роботу.

Він детально пригадує той ранок, незважаючи на бажання відпочити від новин, він інтуїтивно взяв телефон і побачив повідомлення про повітряну тривогу та одразу подзвонив у відділення. "Було якесь важке передчуття, я подзвонив колегам і сказав, щоб вони були обережні, але вже за хвилину почув у слухавці, що в них влучили", – зазначив Урін.

За словами гендиректора, найбільше диво того дня – це те, що вдалося врятувати дітей. Працівники оперативно зреагували, і більшість пацієнтів перебували або в укритті, або у безпечніших місцях будівлі. Втім, трагедія забрала життя співробітниці Світлани Лук’янчик, яка до останнього перевіряла, чи всі діти евакуйовані, і дідуся, який приїхав по онуку і був у момент влучання на вулиці.

Також важкі поранення отримали інші працівники, які в момент удару допомагали пацієнтам. Коли наступного дня Урін повернувся до лікарні, він побачив зовсім іншу реальність. "Я зрозумів, що життя вже не буде таким, як було. Однак, це не кінець – це інший шлях", – зауважив він. За його словами, співробітники сиділи спустошені, будівлі пошкоджені, а загальна атмосфера була просякнута шоком.

Після трагедії психологічний стан колективу суттєво змінився. Як зауважує Урін, рівень тривожності зріс і для багатьох це стало глибокою травмою. Втім, попри страх і виснаження, лікарня не припинила роботу. За його словами, сьогодні підходи до безпеки значно жорсткіші. Медики не починають планові операції, поки не переконаються у відносній безпеці, а дітей намагаються максимально перевести в укриття.

Проте реальність складніша, адже частина пацієнтів перебуває у настільки важкому стані, що навіть коротке переміщення може бути смертельно небезпечним. Як пояснює Урін, у таких випадках лікарі змушені приймати складні рішення і балансувати між ризиками. Окремо директор згадує реакцію українців після удару. За його словами, масштаби підтримки вразили навіть тих, хто давно працює у системі.

Люди приїжджали до лікарні, допомагали розбирати завали, приносили воду, їжу, залишалися на кілька днів як волонтери. Як зауважив Урін, багато хто приходив "на один день", а залишався на тиждень. За його словами, це стало доказом того, що українське суспільство не втратило здатність до співпереживання і самоорганізації.

"Це була рана для лікарні" – скандал навколо фонду

Згодом ситуацію затьмарили скандали, які виникли між попереднім керівництвом лікарні та благодійним фондом "Охматдит – здорове дитинство". Як пояснює Урін, на той момент він ще не керував лікарнею, тому не був безпосередньо залучений до процесів, повʼязаних із відбудовою.

Однак, інформаційний резонанс завдав серйозного удару по репутації лікарні. "Це була велика рана на тілі лікарні, ми втратили частину довіри", – фактично визнає Урін. Саме тому після його призначення, одним із головних рішень стало впровадження максимальної прозорості. Усі закупівлі перевели у відкриту систему Prozorro, про витрати почали публічно звітувати.

При Міністерстві охорони здоров’я України була створена Рада з відновлення, до якої входять представники МОЗ України, лікарні, громадських організацій, найбільших донорів, зокрема і міжнародних партнерів. Урін наголошує, що між лікарнею та благодійним фондом було побудовано чіткі ділові відносини та відбудова нового лікувально-діагностичного корпусу відбувається за кошти, зібрані на рахунок фонду.

Чому відбудова триває так довго та скільки це коштує

Однак, найболючіше питання, яке звучить у суспільстві – чому відбудова відбувається так довго? Як пояснює Урін, проблема не у відсутності бажання чи ресурсів, а у складності самого процесу. Він наголошує, що державна лікарня не може відновлюватися за принципом "є гроші – будуємо", це багаторівневий процес, який включає:

• технічні обстеження;
• розробку проєктної документації;
• проходження експертиз;
• проведення тендерів;
• юридичні погодження.

І кожен із цих етапів має чіткі строки, які неможливо скоротити навіть при великому бажанні. За словами гендиректора, лікарня змушена балансувати між трьома речами – швидкістю, вартістю і якістю, навіть якщо це означає втрату часу. "Ми не можемо просто взяти і побудувати, ми відповідаємо за кожну копійку", – наголошує він.

Говорячи про фінанси, Урін пояснює, що у суспільстві часто недооцінюють реальну вартість будівельних робіт. За його словами, найбільші витрати – це не обладнання, як думає багато хто, а саме відновлення будівель.

Фасади, конструкції, внутрішні роботи, інженерні мережі – усе це потребує величезних ресурсів. Як зауважує Урін, лише один лікувально-діагностичний корпус обійдеться приблизно у 293 мільйони гривень. Однак, це ще без урахування можливого здорожчання матеріалів або додаткових робіт, які можуть з’явитися в процесі.

Водночас Урін наголошує, що значну частину медичного обладнання вдалося відновити завдяки міжнародній допомозі. За його словами, партнери фактично закрили критичні потреби, закупивши нове обладнання замість знищеного.

Що найскладніше у відбудові

Попри те, що з боку може здаватися, що головна складність – це саме будівництво, на практиці все значно ширше. Як пояснює гендиректор, найбільш тривалими є документальні процеси, серед яких погодження, дозволи, проходження процедур. За його словами, якщо закон передбачає, що певний етап триває 21 день, то він триватиме 21 день, незалежно від бажання пришвидшити.

До цього додається ще один важливий фактор – технологічна послідовність. Будівництво неможливо "перескочити", адже кожен етап тягне за собою наступний. Великий об’єм внутрішніх робіт неможливо почати, поки не завершено зовнішні, або працювати з фасадом у невідповідних погодних умовах. Також на темпи впливають обстріли, перебої з електроенергією та складна логістика. Як підкреслює Урін, це не питання чиєїсь провини – це складний процес, який залежить від багатьох факторів.

Як наразі змінилось управління та робота лікарні

Після призначення Урін почав перебудовувати внутрішні процеси. За його словами, головна ідея – зробити систему максимально прозорою і контрольованою, зокрема:

• створено електронний склад для контролю ресурсів, завдяки чому можна відстежити кожну одиницю: від закупівлі до використання;
• впроваджується електронний документообіг;
• спрощено взаємодію співробітників з адміністрацією.

"Адміністрація існує не для керування, а щоб допомагати медикам працювати", – підкреслює він. Також змінився підхід до взаємодії з благодійниками, вона стала більш структурованою і зрозумілою. За словами Уріна, це дозволило залучити значно більше допомоги, і не лише у грошах, а й у вигляді послуг, робіт, матеріалів та обладнання.

Попри втрати, лікарня не зупинилася. Як зазначає гендиректор, кількість пацієнтів залишається дуже високою – понад 600 одночасно. Більше того, у деяких напрямках навіть вдалося збільшити обсяги операцій. "Ми маємо менше ліжок, але робимо навіть більше операцій, ніж до удару", – зазначив він.

Як пояснює Урін, це стало можливим завдяки оптимізації процесів і максимально ефективному використанню ресурсів. Однак, досі одна з найболючіших тем – нестача кадрів. "Медичних сестер критично не вистачає, це проблема всієї країни", – важко зітхає гендиректор. За його словами, причини очевидні:

• важка фізично і морально робота;
• високий рівень стресу;
• відносно невисока оплата.

Він також підкреслює, що лікарі і медсестри – це не просто працівники, а люди, які щодня працюють із людським болем. Саме тому, тема емоційного виснаження стоїть дуже гостро. Сам Урін, як реаніматолог, зізнається: "Вигорання є, я сам це відчуваю".

Однак, у лікарні працює психологічна служба, яка допомагає персоналу переживати складні ситуації, зокрема повідомлення поганих новин пацієнтам. Втім, повністю уникнути виснаження під час війни неможливо. Як зауважує гендиректор, для цього потрібен повноцінний відпочинок, але в умовах війни це складно забезпечити.

За словами Уріна, у лікарні намагаються створити середовище, де лікування – це не лише про медицину. До дітей та працівників регулярно приїжджають театральні колективи, проводяться вистави, організовуються зустрічі зі співаками і музичними гуртами.

Також за підтримки благодійників впроваджуються різні терапевтичні практики, зокрема елементи садотерапії, які допомагають персоналу емоційно відновлюватися. Крім того, періодично для працівників організовують поїздки за кордон для реабілітації та психологічного розвантаження, нещодавно медики зі своїми дітьми відвідали Латвію.

Майбутнє лікарні – "нас оцінить суспільство"

За словами Уріна, попри всі труднощі, лікарня не зупиняється у розвитку. Зокрема, гендиректор зазначив, що паралельно з відбудовою "Охматдит" розвиває нові напрямки, серед яких:

• будівництво нового корпусу на місці зруйнованого;
• створення центру травми;
• розвиток роботизованої хірургії;
• розширення напрямків лікування рідкісних захворювань.

Також у перспективі, за словами Уріна консультативно-діагностична поліклініка, яка зараз розташована за іншою адресою, буде працювати на одній території зі стаціонаром для зручності пацієнтів і лікарів. "Ми не просто відновлюємо – ми робимо лікарню сильнішою", – каже він.

На питання про власну ефективність гендиректор відповідає стримано. За його словами, оцінку дасть суспільство після завершення відбудови. "Якщо діти отримують якісну і безпечну допомогу, а нашим фахівцям буде комфортно працювати, то значить, ми все робимо правильно", – підсумовує Урін. Він також запевняє, що після завершення робіт лікарня прозвітує публічно за кожну витрачену гривню.